ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 16/4529а
"20" вересня 2006 р., 17 год. 10 хв. м. Черкаси
Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М.
при секретарі: Захарова А.Г. за участю представників сторін:
від позивача: Богма Ю.В. за довіреністю;
від відповідача: Голінний А.М. за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Золотоноша про стягнення 12 425,90 грн. та зобов”язання до вчинення дій
ВСТАНОВИВ:
Позивачем заявлено позов до відповідача про зобов”язання відповідача прийняти до відшкодування суми виплачених пенсій і відобразити це у відповідному акті та стягнути неприйняті до заліку суми пенсій в розмірі 12 425,90 грн. за період з 01.04.2001 року по 31.08.2006 року. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.
Відповідач проти позову заперечив з мотивів, що позивач обрав не перебачений чинним законодавством спосіб захисту свого права по вимозі про зобов"язання прийняти до відшкодування спірні суми пенсій, а всі розрахунки між Фондами повинні проводитися на централізованому рівні. У задоволенні позову просить відмовити повністю.
Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного:
У відповідності до положень ст. 1, 2 Закону України “Про пенсійне забезпечення” , який набув чинності з лютого 1992 року, ( далі - Закон № 1) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення, в т.ч. і трудові пенсії по інвалідності.
У відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набув чинності з 01.04.2001 року ( далі Закон № 2), дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.
Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону ( Стаття 2 Закону № 2 ).
У відповідності до п. 2 прикінцевих положень Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві.. »від 22.02.2001 року, який набув чинності з 01.04.2001 року ( далі –Закон № 3), Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.
Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
Позивач просить стягнути з відповідача 12 425,90 грн. коштів, які не були прийняті відповідачем до заліку в порушення Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків пенсійному фонду витрат, пов»язаних з виплатою пенсій, пов»язаних з нещасним випадком на виробництві від 04.03.2003 року ( далі –Порядок) за період з 01.04.2001 року по 31.08.2006 року.
Позивач також просить зобов»язати відповідача прийняти вказані суми до відшкодування
з відображенням у відповідному акті між сторонами по пенсіонерах, які отримали травму на виробництві за часів СРСР, у відповідності до Міжнародної угоди держав СНД від 13.03.1992 року про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення та у відповідності до Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків пенсійному фонду витрат, пов»язаних з виплатою пенсій, пов»язаних з нещасним випадком на виробництві від 04.03.2003 року ( далі –Порядок).
Суд вважає, що наведені нормативні акти не є підставою для покладення на відповідача обов”язку прийняти до заліку виплачені пенсії та провести по них відшкодування, виходячи з такого:
Вищевказана міждержавна угода від 13.03.1992 року врегульовує лише питання пенсійного забезпечення громадян держав-учасниць СНД, але ніяким чином не регулює питання проведення взаєморозрахунків між страховими фондами в рамках однієї держави-учасниці, а тому в даному випадку до застосування не підлягає.
Порядок про відшкодування затверджено Постановою Правління обох фондів 04.03.2003 року і розроблено на виконання положень Законів № 1 , № 2 та № 3. Пунктом 2 Порядку встановлено, що порядок визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом страхування від нещасних випадків Пенсійному фонду –витрат на виплату пенсій, пов”язаних із настанням нещасного випадку на виробництві.
У відповідності до ст. 24 Закону України “Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності”, страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілій особі має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.
У відповідності до п. 2 ст. 19 Конституції України, установи органів влади зобов”язані діяти на підставах та в порядку, визначеному чинним законодавством.
З цих підстав єдиним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є предписаний ст. 24 Закону України “Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності” спосіб –а саме - відшкодування, тобто стягнення виплачених коштів. А Порядком, затвердженим Постановами правління обох фондів визначено, що відшкодування проводиться лише на централізованому рівні, тобто позов повинен подаватися на рівні центральних органів сторін.
Вимоги позивача про зобов"язання відповідача прийняти до заліку виплачені суми пенсій та відобразити це в акті не відповідають способу захисту права, визначеному ст. 24 Закону України “Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності”, а тому у їх задоволенні позивачу слід відмовити повністю. Можливість примусового виконання такого роду вимоги є сумнівною в світлі положень Закону України "Про виконавче провадження".
Правомірність неприйняття до уваги Порядку і стягнення сум відшкодування на місцевому рівні представник не обгрунтував жодними нормативними актами, а тому правомірність позовних вимог позивачем не доведені обставинами справи та наданими суду доказами.
За таких обставин позивач є неналежним стягувачем, а тому в позові йому слід відмовити повністю.
Даний висновок суду про неналежність позивача відповідає і практиці Верховного Суду України, зокрема постанові від 25.01.2005 року по справі № 7/102 за позовом управління ПФ України в Калачинському районі Херсонської області до відділення виконавчої дирекції ВССНВ в Скадовському районі Херсонської області.
При прийнятті такого рішення суд також враховує і наступні обставини:
Механізм відшкодування витрат між Фондами за період з 01.04.2001 року по 01.12.2005 року відсутній, оскільки всупереч угоди обох фондів, на виконання Порядку він не був розроблений, що також унеможливлює прийняття рішення на користь позивача.
На підставі статті 95 КАС України, і з урахуванням того, що сторони звільнені від сплати державного мита при подачі позовів, судові витрати на відповідача не покладаються.
Керуючись статтями 95,162,163 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
В позові відмовити повністю.
Постанова набуває чинності після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду в порядку ст.. 186 КАС України.
СУДДЯ Н.М. Спаських