ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"22" вересня 2006 р. Справа № 13-16/1146
Господарський суд Черкаської області в складі судді Скиби Г.М., розглянув справу від 22 лютого 2006 року за позовом
ТОВ «Шефт»м. Черкаси
до відповідача –ТОВ «Електромашина»м. Сміла
Ш особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору –ТОВ «Смілаенергопромтранс», м. Сміла
про визнання договору дійсним, стягнення заборгованості та неустойки (пені).
Представники: позивача –Сухарєв М.А. –директор –за посадою, Смаглій В.М. - довіреність №9 від 25 січня 2006 року,
відповідача –Р.Т. Васильєва –довіреність №29 від 12.04.2005 року
Ш особа –Р.Т. Васильєва –довіреність № від року.
В розгляді справи оголошувалась перерва з 19 по 22 вересня 2006 року до 11 години.
Справа розглядається на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній доказами та матеріалами.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, Ш особи, господарський суд ВСТАНОВИВ:
27 лютого 2004 року між ТОВ "ШЕФТ" та ТОВ "Електромашина" був підписаний договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №2702/1-2004, на підставі якого позивач зобов'язався надати відповідачу безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у розмірі 20000 грн. строком з 27 лютого 2004 року по 30 травня 2004 року, а відповідач зобов'язався до 30 травня 2004 року повернути позивачу зазначену суму та можливу неустойку.
На виконання своїх зобов'язань за Договором 27 лютого 2004 року платіжним дорученням №1078 позивач перерахував на рахунок відповідача 20000 грн.
Частиною 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України для договору позики встановлена письмова форма. Відповідно до ч.1 ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Однак, згідно з ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним, і у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
На думку представників позивача, письмовими доказами того, що позивач та відповідач домовилися з усіх істотних умов Договору є сам Договір, вчинений у письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками. Відповідно до ч.2 ст.207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами, а правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншим актом цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Також, на підтвердження виконання Договору із сторони позивача є платіжне доручення №1078 від 27 лютого 2004 року, на підставі якого позивачем було перераховано на рахунок відповідача 20000 грн., що підтверджується довідкою ЧФ АКБ "Укрсоцбанк" від 05.01.2006р. №11-041/67-6.
Враховуючи вищевикладене, Договір був фактично укладений між позивачем і відповідачем без нотаріального посвідчення.
Відповідно до абз.2 п.1.1 Договору відповідач зобов'язався повернути позивачу позику до 30 травня 2004 року, а також можливу неустойку. Однак, не зважаючи на взяті на себе зобов'язання, відповідач не повернув позивачу позику і до цього часу. Внаслідок чого у відповідача перед позивачем рахується заборгованість по позичці за Договором у розмірі 20000 гривень.
Згідно з абз.З п.1.1 Договору у разі невиконання відповідачем зобов'язань щодо повернення позики, позивач має право отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на умовах цього Договору.
Пунктом 1.2 Договору встановлено, що гарантом повернення позики є один водонагрівальний котел КВГМ - 20 (інв. №420765), який розташований за адресою Черкаська область, м. Сміла, вул. Коробейника, 1 (надалі - "майно"). Згідно з п.1.5 Договору на строк дії Договору майно залишається у володінні (користуванні) відповідача.
Статтею 589 ЦК України та ст. 19 Закону України "Про заставу" встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги.
Згідно з ч.2 ст. 590 ЦК України та ч.1 ст.20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін).
Відповідно до п.6.2 Договору позивач набуває права звернути стягнення на майно при повному або частковому неповерненні відповідачем у встановлений цим Договором строк суми позики.
Звернення стягнення на предмет застави, відповідно до ч.1 ст.590 Цивільного кодексу України здійснюється за рішенням суду.
Відповідно до п.9.7 Договору з усіх питань, що стосуються предмета, умов та процесу виконання цього Договору, але прямо не врегульовані положеннями цього Договору, Сторони мають керуватися чинним законодавством України.
Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
На підставі вищезазначених норм проіндексована сума основного боргу (позики) з червня 2004 року по лютий 2006 року становить 24104 грн. 35 коп. Також, станом на 20 лютого 2006 року Відповідачу за користування чужими грошовими коштами по Договору нараховані проценти у розмірі 1000 грн. 03 коп.
05 січня 2006 року позивачем на адресу відповідача цінним листом було направлено вимогу, в якій відповідачу було запропоновано протягом 5 банківських днів, з моменту отримання вимоги, погасити заборгованість по позиці з урахуванням встановлених індексів інфляції за період прострочення платежу та сплатити позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Зазначена вимога була отримана відповідачем 24 січня 2006 року.
Загальна сума, що підлягає стягненню з Відповідача становить 25104 грн. 38 коп. та є предметом спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про заставу" застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону. Однак, на момент укладення Договору заставлене відповідачем майно не вносилося до Реєстру заборон відчуження рухомого майна.
Позивачем подано заяву про додаткову вимогу –визнати недійсним договір купівлі-продажу комплексу нежитлових приміщень між відповідачем та Ш особою.
23 березня 2006 року між відповідачем та ТОВ "Смілаенергопромтранс" було укладено договір купівлі-продажу, реєстровий №2030, надалі - "Договір купівлі-продажу", комплексу нежитлових будівель, що являє собою цілісно-майновий комплекс теплоцентралі ТЕЦ, розташованого за адресою Черкаська область, м. Сміла, вул. Ленінградська, 41.
Відповідачем та третьою особою суду були подані документи, а саме оригінал Договору купівлі-продажу та оригінал і копію акта приймання-передачі обладнання до Договору купівлі-продажу, які підтверджували перехід права власності на Котел від відповідача до третьої особи.
Позивач вважає, що укладений 23 березня 2006 року між відповідачем і третьою особою Договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним в частині продажу Котла виходячи з наступного:
1) Відповідно до ч.2 ст.586 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.17 Закону України "Про заставу", - заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою
заставодержателя.
Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 Договору відповідач зобов'язався не відчужувати Котел без отримання попередньої письмової згоди на це позивача.
В свою чергу позивач не надавав письмової згоди відповідачу на відчуження Котла, а за таких обставин це свідчить про те, що відповідач здійснив продаж Котла з порушення ч.2 ст.586 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.17 Закону України "Про заставу" та підпункту 4.1.4 пункту 4.1 Договору.
2) Ухвалою господарського суду Черкаської області від 22 лютого 2006 року по справі було вжито заходи до забезпечення позову і накладено арешт на Котел. Після винесення зазначеної ухвали суду відповідач не мав права здійснювати будь-яких дій щодо Котла, в тому числі і його відчуження.
Позивач вважає, що відповідач на момент укладення Договору купівлі-продажу знав про накладення арешту на Котел.
Здійснивши продаж Котла, відповідач зробив неможливим виконання рішення суду щодо позовних вимог позивача майнового характеру.
3) Певні документи, зокрема установчі документи та протоколи зборів засновників,
які були надані суду відповідачем та третьої особою та містяться в матеріалах справи
свідчать про те, що деякі із посадових осіб відповідача були і є одночасно засновниками
третьої особи, а саме:
- генеральний директор відповідача Рудич В.І є засновником третьої особи;
- заступник генерального директора відповідача Манойленко В.Г. є засновником
третьої особи.
Даний факт свідчить про те, що відповідач і третя особа є пов'язаними особами. За таких обставин, третя особа не відноситься до добросовісного набувача Котла, так як на момент укладення Договору купівлі-продажу знала про існування Договору безвідсоткової
поворотної фінансової допомоги, а також про те, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 22 лютого 2006р. по справі №16/1146 на Котел накладено арешт.
Відповідач вимоги в частині стягнення боргу заперечив. Доказів повного погашення заборгованості не представлено. Посилається на порушення матеріального права при укладанні договору позики та забезпечення договору заставою.
Про існування вказаного договору Відповідач вперше дізнався на відкритому засіданні суду. Ознайомившись з матеріалами справи Відповідач вказує, що:
- Правочин вчинено особою, яка не мала правових підстав його вчиняти.
Відповідно до ч. 2 статті 207 ЦКУ правочин, який вчиняє юридична особа
підписується особою, якій надано на це повноваження відповідними установчими документами або довіреністю. Відповідач надав суду обґрунтовані докази, що Договір підписано особою - колишнім виконавчим директором Проценко В.В., який не мав повноваження на його підписання . Позивач не надав суду доказів стосовно представництва вказаної особи на виконання відповідних дій.
- Як витікає із статті 11 Закону України "Про заставу" заставодавцем майна може бути його власник , який має право відчужувати заставлене майно або особа, якій передано власником право на це майно. В заставу було передано майно, яке знаходиться у спільній власності товариства. Відповідно до статті 6 Закону України "Про заставу" та ст. 578 ЦКУ майно, що знаходиться у спільній власності може бути передано у заставу лише за згодою усіх співвласників. Докази надані Відповідачем і залучені судом до справи підтверджують той факт, що Проценко В.В., як співвласник товариства не уповноважувався зборами учасників товариства на відчуження майна у заставу. За договором оренди від 01 грудня 2003, укладеним між ТОВ "Електромашина" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕМЗ-Маркет", директором якого є Проценко В.В. цілісний майновий комплекс теплоелектроцентралі, в тому числі і водонагрівальний котел КВГМ-20, знаходився у останнього в оренді до 15 квітня 2004. Позивач не надав суду докази на повноваження відповідних дій особи, що передала майно у заставу.
- За Договором (п. 1.2) передбачено, що гарантом повернення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги є водонагрівальний котел КВГМ-20. Відповідач в своєму володінні має 3 ідентичних водонагрівальних котла КВГМ-20. Відповідно до вимог ч.і статті 584 ЦКУ та ст. 12 ЗУ "Про заставу" Позивач, як зацікавлена сторона, не зробив опис предмета застави, його складових частин, не вказав індивідуальні ознаки заставленого котла (заводський та реєстраційний номери), які повинні були б бути невід'ємною частиною спірного Договору і не надав суду докази наявності паспортних
даних котла. Крім того, в заставу передано майно, яке не можна відокремлювати від цілісного майнового комплексу. Вилучення одного водогрійного котла може призвести до аварійної ситуації в теплопостачальній системі.
- Згідно п.1.2 Договору водонагрівальний котел КВГМ-20 (інвентарний номер 420765) знаходиться за адресою: вул. Коробейника, 1, м. Сміла, Черкаської області. Позивач в досудовому порядку не врегулював розбіжності щодо адреси заставленого майна, яке знаходиться за адресою: вул. Ленінградська , 41, м. Сміла і не вніс зміни до договору.
- Відповідно до п. 7.1 Договору Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення. В такому випадку право застави виникає з моменту нотаріального посвідчення Договору. Позивач в досудовому порядку не вніс пропозицію щодо виключення з Договору вказаного пункту і не надав суду докази відмови від цієї пропозиції Відповідачем. Як передбачено ст. 14 ЗУ "Про заставу" та ст. 585 Цивільного кодексу України недотримання вимог щодо нотаріального посвідчення договору тягне за собою його недійсність.
Відповідач вважає, що вимоги стосовно недійсності договору купівлі-продажу від 23 березня 2006 року, укладеного між ТОВ "Електромашина" та ТОВ "Смілаенергопромтранс" в частині продажу водонагрівального котла КВГМ-20 є безпідставними, так як на майно не було накладено арешт.
Ш особа заперечує вимоги та вказує, що мета діяльності підприємства –вироблення тепла та забезпечення теплопостачання 40% підприємств та 60% населення міста Сміла. ТЕЦ придбана як цілісний майновий комплекс і на момент підписання договору купівлі-продажу майно не знаходилось під арештом.
Оцінюючи зібрані докази, суд дійшов висновку, що:
- немає повноважень у представника відповідача на підписання спірного договору про заставу по спільному майну (водогрійний котел у цілісному майновому комплексі);
- власник майна (відповідач) не давав згоди на передачу майна (водогрійного котла) в заставу;
- позивачем не перевірена належність котла КВГМ-20;
- ТЕЦ –цілісний комплекс, який неможливо розділити та змінити його цільове призначення як стратегічного підприємства;
- Адреса знаходження заставного майна (котла) не встановлена, зміни в договір про адресу котла не внесені.
- Нотаріальне посвідчення спірних договорів не проведене;
- На момент продажу майно (котел КВГМ - ) не був під арештом;
- позивач не є кредитною установою і не має ліцензії на здійснення спеціальної діяльності на ринку послуг. Надання фінансової допомоги не відповідає статутним видам діяльності підприємства «Шефт»та його меті;
- позивач не є стороною договору купівлі-продажу, який він оспорює. Позивач не довів можливого порушення його прав при продажу цілісного майнового комплексу;
- Договір про надання фінансової допомоги від 27 лютого 2004 року містить пряме
застереження в істотних умовах про нікчемність договору без його нотаріального посвідчення (п. 7.1);
- недійсний договір не породжує ніяких правових наслідків для сторін, -
а тому правових підстав для задоволення позовних вимог немає. В позові належить відмовити.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача.
Керуючись статтями 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Заходи по забезпеченню позову відповідно до ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України скасувати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через Господарський суд Черкаської області.
Суддя Скиба Г.М.