3
Справа № 22ц – 902
Головуючий в 1 інстанції Дармін М.О.
Категорія
27
Доповідач Висоцька В.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 лютого 2011
року
м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
в складі:
головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
суддів БІЛЯЄВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.
при секретарі Муравченко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу
ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення
Єнакіївського міського суду Донецької області від 24 листопада 2010 року
по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк (далі
– ПАТ КБ) «Правекс – Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за
кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Правекс – Банк» про визнання договору
недійсним
В С Т А Н О В И В
Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 24
листопада 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Правекс –
Банк» заборгованість в сумі 56352,90 грн. та понесені судові витрати. В
задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Правекс – Банк» про визнання договору недійсним
відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2
посилаються на неповне з’ясування обставин справи, порушення вимог
матеріального та процесуального закону та порушують питання про скасування
зазначеного судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення їх
позову про визнання договору недійсним .
Відповідачі зазначили, що суд не врахував, що надання
кредиту в іноземній валюті, використання валюти як засобу платежу можливо лише
при наявності у банку індивідуальної ліцензії на надання та отримання кредиту
в іноземній валюті та використання іноземної валюти, яких банк не мав.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник
ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 до суду не з’явилася, подала клопотання з
проханням розглядати справу у її відсутність.
Представник позивача ОСОБА_6 заперечувала
проти задоволення скарги.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає
відхиленню, рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16 червня 2006 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком «Правекс – Банк»,
правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк
«Правекс – Банк», було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого
банк передав 9 451 долар США позичальнику ОСОБА_1 зобов’
язалася повернути кредит шляхом щомісячної суми виплат по 158 доларів США.
Кредит надавався терміном з 16 червня 2006 року по 16 червня 2011 року зі
сплатою 12 відсотків річних.
З метою забезпечення повернення кредиту 16 червня 2006 року
між позивачем та відповідачем був укладений договір застави транспортного
засобу та договір поруки між ОСОБА_2 та банком.
Відповідачем ОСОБА_1 належним чином умови кредитного
договору не виконувалися, станом на 17 лютого 2010 року склалася
заборгованість 7 042 доларів США.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції
виходив з того, що договір не суперечив Законам України та іншим
нормативним актам. Договір підписаний сторонами, сторонами була узгоджена
валюта, в якій видано кредит. Позивач ПАТ КБ «Правекс – Банк» мав право
укладати кредитний договір та видавати кредит в іноземній валюті.
Висновок суду відповідає закону та матеріалам справи.
Судом встановлено, що правовідносини сторін врегульовані
Главою 71, параграфом 3 глави 49 ЦК України, кредитним договором, договорами
застави автотранспортного засобу та поруки, укладеними між сторонами тощо.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона
(позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові
кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується
повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж
кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або
інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний
повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі,
визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та
такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку,
що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися
належним чином відповідно до умов договору та умов цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до
звичаїв ділового обороту або інших вимог що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначить
грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Однією з засад правового регулювання договірних відносин є
свобода договору.
З обставин справи вбачається, що сторони уклали між собою
договір, в якому визначили всі істотні умови, в тому числі отримання кредиту в
іноземній валюті.
Як правильно встановлено судом і це підтверджено змістом
укладеного у встановленому законом порядку договором від 16 червня 2006
року, банк передав гроші позивачу в сумі 9451 долар США. ОСОБА_1
фактично отримала кредит в іноземній валюті. Відповідно до умов договору
повернення кредиту здійснюється в доларах США (п.п.4.4 ч.4 договору). (а.с.
8-10).
Звертаючись з зустрічним позовом, позивач, як на підставу позову посилався
на те, що у банку немає законних підстав для видачі кредитів в іноземній
валюті, тому договір не відповідає вимогам закону і відповідно до ч.1 ст.203 ГК
України повинен бути визнаний недійсним (а.с.48-51).
Дійсно, ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею
України є гривня. Проте Основний закон держави не встановлює якихось обмежень
щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може
використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто
відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного
засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же
час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства
України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини
у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів
України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет
КМУ).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним
договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується
надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,
встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та
сплатити відсотки.
При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і
банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи
їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із
розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний
ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового
дозволу.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними
цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій
Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право
здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними
цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.
Відповідно до пункту 2.3 Положення про порядок видачі банкам
банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих
операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001
(зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N
730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового
дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними
цінностями, серед яких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції
з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в
пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками
агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків
клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-
нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної
валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на
міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку
України.
З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на
підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з
валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в
іноземній валюті.
Вимоги підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який
передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами
кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують
встановлені законодавством межі не можуть бути враховані, оскільки
законодавством не визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів
в іноземній валюті.
Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі НБУ
індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України
як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004
року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної
ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є
уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку
на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий
дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, єдиною правовою підставою для здійснення
банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є
наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій,
отриманої у встановленому порядку.
Оскільки у ПАТ КБ «Правекс – Банк» на момент укладення
договору була відповідна генеральної ліцензії (а.с.87-92) та письмовий
дозвіл Національного банку України (а.с.93-96), здійснення кредитних операцій
у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Доводи апеляційної скарги про незаконне укладення
договору в іноземній валюті є неспроможними.
За таких обставин суд прийшов до обґрунтованого висновку
про те, що з підстав, передбачених ч.1 ст.203 ЦПК України, не можна визнавати
договір недійсним, оскільки він відповідає вимогам закону.
Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду
справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і
обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної
скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає вимогам
матеріального і процесуального закону, слід залишити без змін відповідно до ст.
308 ЦПК України. Апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст. 307 п.1 п. 1, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 24
листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її
проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого
спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом
двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий
В.С.Висоцька
Судді
О.М.Біляєва
О.В.Осипчук