Справа 22ц-
2867-2011
Головуючий у 1 інстанції Попревич В.М.
Категорія
19
Доповідач Новосьолова Г.Г.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 квітня 2011
року
м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Шевченко В.Ю.,
суддів: Новосьолової Г.Г., Хейло Я.В.,
при секретарях Яменко А.Г.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Донецька від 18 листопада
2010 року по цивільної справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної
особи – підприємця ОСОБА_1, ОСОБА_3 та
фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 про визнання
договорів недійсними, договору нікчемним, усунення перешкод у користуванні
майном і стягнення моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В :
28 травня 2010 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовними вимогами
до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів
недійсними, договору нікчемним, усунення перешкод у користуванні майном і
стягнення моральної шкоди мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 11 грудня 2009
року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір купівлі
– продажу нерухомого майна, який посвідчено купівлі-продажу нерухомого майна,
який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округа
ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за №6586.
Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.12.2009р.
відповідач ОСОБА_1 передає у власність позивачу ОСОБА_2 будівлю
майстерні з ремонту взуття, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 а позивач зобов'язується прийняти вказану будівлю і
сплатити за неї вказану суму.
Після підписання угоди 11.12.2009р. до березня 2010р. позивач здійснював у
придбаному приміщенні свою господарську діяльність з ремонту взуття та продажу
товарів з символікою ФК «Шахтар». У березні 2010р. відповідач ОСОБА_1
повідомив, що передумав щодо укладення угоди та вимагав передати будівлю
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 За твердженням вказаних осіб між ними було
укладено наступні договори:
Договір оренди приміщення від 20.11.2009р. між фізичною особою-підприємцем
ОСОБА_1 та ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_3 приймає в
оренду належне ОСОБА_1 приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м.
Договір суборенди від 23.11.2009р. між ОСОБА_3 та фізичною особою-
підприємцем ОСОБА_4, відповідно до якого ОСОБА_4 приймає в
суборенду від ОСОБА_3 приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м., право на передання в
суборенду обумовлене договором оренди приміщення від 20.11.2009р. між фізичною
особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_3
Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 09.12.2009р. між фізичною особою-
підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_3
купує у ОСОБА_1 1/2 належного ОСОБА_1 приміщення за адресою: м.
АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м.
Договір оренди приміщення від 10.12.2009р. між фізичною особою-підприємцем
ОСОБА_1 та ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_3 приймає в
оренду ? належного ОСОБА_1 цього ж приміщення.
Тому позивач вважає, що договори оренди, суборенди укладені між собою
відповідачами є недійсними, а договір купівлі – продажу ? частини приміщення є
нікчемним. Крім цього у договору купівлі – продажу укладеному між сторонами
позивачем та відповідачем ОСОБА_1 вказано, що будівля не надана в
користування наймачам (орендарям). Акти здачі – приймання складені від
20.11.2009 року, 23.11.2009 року, 10.12.2009 року не можуть свідчать про
фактичне передання приміщення в оренду ОСОБА_3 та суборенду ОСОБА_4 оскільки ОСОБА_3 до 07 квітня 2010 року жодного разу не була у
приміщенні, тому прийняти його в оренду або передати у суборенду вона не могла.
07 квітня 2010 року зламавши замок пошкодивши двері та частково стіну біля
дверей, відповідачі ОСОБА_3., ОСОБА_4 за допомогою ОСОБА_1,
проникли у приміщення, був встановлений новий замок на вхідні двері та до цього
ж часу вони перешкоджають позивачу у реалізації права власності на будівлю, а
також на майно яке знаходиться у ньому.
Позивач вважає що договори оренди, суборенди вчинено без наміру створення
правових наслідків, які обумовлені цими правочинами, тому їх необхідно визнати
недійсними.
Договір купівлі продажу нерухомого майна між позивачем та відповідачем
ОСОБА_1 зареєстровано у встановленому законом порядку у КП БТІ м.
Донецька, але дії відповідачів по захопленню цього приміщення є протиправними
та порушують права позивача. Тому, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4
мають бути зобов’язані усунути перешкоди у користуванні належним позивачу
приміщенні шляхом зобов’язання звільнити зазначений об’єкт нерухомості.
Крім цього, позивач вважає що протиправними діями відповідачів ОСОБА_3
ОСОБА_4, йому завдано моральної шкоди, оскільки фактично з їх вини за
час існування перешкод у користуванні належним майном зазнав втрат його діловий
імідж, адже, у придбаному приміщенні здійснювалося господарська діяльність з
продажу товарів з символікою ФК «Шахтар», а з огляду на дії відповідачів
позивач втратив частину клієнтів, оскільки вони повідомляли їм про те, що
бізнес за адресою приміщення більше не належить позивачу, а зобов'язання,
попередньо взяті мною перед ними, виконуватися не будуть. Крім того, приміщення
було зачинене у робочі дні, що поставило у неприємне становище перед покупцями
та клієнтами майстерні з ремонту взуття. Позивач дуже непокоїться за свою
репутацію та авторитет не тільки перед клієнтами, а й особливо перед ФК
«Шахтар», адже дозвіл на продаж товарів з символікою цього клубу з боку такої
поважної компанії свідчить про високий рівень довіри. Крім того, позивач
занепокоєний схоронністю майна, що знаходиться у самому приміщенні, адже його
вартість є значною для нього. На фоні такого становища з'явились труднощі
спілкування з людьми, втрачається рівновага, що викликає погіршення моральної
атмосфери в його сім'ї і у колі колег. Вплив неправомірних дій відповідачів
призвів і до душевного неспокою, поганого самопочуття, роздратованості, почуття
образи, тому позивач вважає, що йому завдана моральна шкода відповідачами у
розмірі 500 000 гривен, які необхідно стягнути з них солідарно.
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 18 листопада 2010 року
позовні вимоги позивача ОСОБА_2 до фізичної особи –
підприємця ОСОБА_1, ОСОБА_3 та фізичної
особи – підприємця ОСОБА_4 про визнання договорів
недійсними, договору нікчемним, усунення перешкод у користуванні майном і
стягнення моральної шкоди задоволені частково.
Визнане недійсним договір оренди приміщення за адресою : АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м., укладений 20.11.2009 року
між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_3
Визнане недійсним договір суборенди приміщення за адресою : АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м., укладений 23.11.2009 року
між ОСОБА_3 та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4
Визнане недійсним договір оренди ? приміщення за адресою : АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м., укладений 10.12.2009 року
між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_3
Визнанний нікчемним договір купівлі продажу нерухомого майна – ? части
приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею
45,4 кв.м., укладений 09.12.2009 року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1. та ОСОБА_3
Зобов’язане ОСОБА_3, ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні
належним фізичної особі –підприємцю ОСОБА_2 об’єктом
нерухомості – будівлею майстерні з ремонту взуття, що знаходиться за адресою :
АДРЕСА_1, шляхом зобов’язання звільнити
зазначене приміщення.Стягнене з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 солідарно суму
50 000 гривен за завдану моральну шкоду.
Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача приніс апеляційну
скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення по суті
позовних вимог, з наступних підстав:
- суд при ухвалені рішення невірно оцінив докази, надані відповідачами,
- суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права та
порушив норми процесуального права,
- суд визнав недійсними договори, що не є діючими взагалі, примірники
яких взагалі не існують від 10.12.2009 року, 09.12.2009 року, безпідставно
визнав договори оренди та суборенди від 20.11.2009, 23.11.2009 року недійсними
- відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди
В апеляційний інстанції представник апелянта ОСОБА_1 підтримала доводи
апеляції. Представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної
скарги відповідача, мотивуючи тим, що рішення суду ухвалено у відповідності з
вимогами матеріального та процесуального закону, просив рішення суду залишити
без змін.
В судове засідання не з’явилися позивач ОСОБА_2, відповідачі ОСОБА_1,
ОСОБА_3, ОСОБА_4 належним чином повідомлені про час і місце
розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутність.
Заслухавши суддю–доповідача, представника позивача, представника відповідачів
ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 перевіривши матеріали цивільної
справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому
задоволенню.
З матеріалів справи вбачається наступне.
20 листопада 2009 року між колишнім власником будівлі майстерні з ремонту
взуття ОСОБА_1 та ОСОБА_3 складений договір оренди приміщення за
адресою АДРЕСА_1 строком на 35 місяців
з моменту прийняття його за актом здачі - приймання приміщення, який є невід’
ємною частиною цього договору ( а.с.12-14, 23).
23 листопада 2009 року був складений договір суборенди між ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 на приміщення за адресою АДРЕСА_1, на строк перебіг якого починається з дати підписання цього
договору і закінчується 01 жовтня 2012 року, але будь - якому разі не більше на
строк дії договору оренди (а.с.15 – 17).
09 грудня 2009 року між колишнім власником будівлі майстерні з ремонту взуття
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 складений договір купівлі – продажу ? частини
приміщення за адресою АДРЕСА_1 (а.с.18 –
19).
10 грудня 2009 року між колишнім власником будівлі майстерні з ремонту взуття
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 складений договір оренди ? частини приміщення
за адресою АДРЕСА_1 строком на 35
місяців з моменту прийняття його за актом здачі - приймання приміщення, який є
невід’ємною частиною цього договору (а.с.20-22,25).
11 грудня 2009 року відповідно до договору купівлі – продажу позивач ОСОБА_2
став власником будівлі майстерні з ремонту взуття, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 яку йому продав ОСОБА_1.(а.
с.8-10).
14 грудня 2009 року право власності на будівлю зареєстроване за ОСОБА_2,
про що свідчить копія про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.11).
Судом першої інстанції встановлено наступне.
20 червня 2007 року відповідно до рішення виконавчого комітету Донецької
міської ради за №384/16 поголжено фізичній особі підприємцеві ОСОБА_1
місце розташування павільйону з ремонту взуття на земельній ділянці орієнтовною
площею 0,015 га по вулиці АДРЕСА_1
Дозволене проведення проектно дослідницьких робіт на земельній ділянці для
реконструкції кіоску з ремонту взуття під павільйон з легенів зборень
конструкцій з ремонту взуття (а.с.86).
10 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір з
метою часткової участі у реконструкції об’єкту нерухомості – кіоск з ремонту
взуття під павільйон з ремонту взуття по АДРЕСА_2 Реконструкція
об’єкту здійснюється згідно рішення виконавчого комітету Донецької міської ради
від 20 червня 2007 року №384/16.(а.с.95-96).
13 травня 2009 року відповідно до договору оренди земельної ділянки між
Донецькою міською радою та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 надана земельна ділянка в строкове платне користування
несільськогосподарського призначення для реконструкції кіоску з ремонту взуття
під павільйон з легких збірних конструкцій з ремонту взуття, яка знаходиться
на території Київського району м. Донецька, по вулиці Челюскінцев ( на підданий
захід від бід.77) терміном до 20 березня 2011 року (а.с.88-93).
21 травня 2010 року постановою прокурора Київського району м. Донецька
відмовлено у порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_2 за ознаками
злочину передбаченого ст.ст. 296 ч.1, 190 ч.1 КК України за відсутністю в його
діях складу злочину вказаних злочинів. Також, відмовлено у порушенні
кримінальної справи у відношенні ОСОБА_1 за ознаками злочину
передбаченого ст. 190 ч.1 КК України за відсутністю в його діях складу
вказанного злочину (а.с.105-107).
17 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладена угода про те
що сторонни домовилися вважати неукладеними та не породжуючими ніяких юридичних
наслідків простий письмовий договір купівлі продажу нерухомого майна будови
майстерні з ремонту взуття, а також договір оренди 1/2 частини нерухомого майна
за адресою АДРЕСА_1
У відповідності до вимог статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і
обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного
судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення,
ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони
посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивача про визнання
недійсними договори оренди та суборенди виходив з того, що ці договори були
вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, які обумовлювалися
цими правочинами.
Але, з таким висновком суду погодитися не можливе з наступних підстав
вдповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику
розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06
листопада 2009 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам
законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на
момент вчинення правочину.
Позивач оспорює договори оренди та суборенди, які були укладені у листопаді
2009 року.
Згідно з ч.1 ст.761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі
або особа, якій належать майнові права.
На час укладення оспорюванних договорів власником приміщення був відповідач
ОСОБА_1, а тому права позивача ОСОБА_2 на той час порушені не були.
Оскільки угода визнається недійсною з моменту її укладення, а на час укладення
оспорюваних договорів власником приміщення був ОСОБА_1, то висновок суду
першої інстанції про визнання цих договорів недійсними через порушення прав
ОСОБА_2 не відповідає фактичним обставинам по справі и вмогнам
матеріального закону.
Відповідно до п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення
суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та
порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи із встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону,
рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням
нового рішення про відмову у задоволені позову з вищенаведених підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги щодо визнання нікчемним
договору купівлі – продажу нерухомого майна від 09.12.2009р. між фізичною
особою - підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_3, відповідно до якого
ОСОБА_3 купує у ОСОБА_1 1/2 належного ОСОБА_1 приміщення за
адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м.
правильно виходив з вимог ст.ст.215 ч.2, 220 ч.1, 657 ч.1 ЦК України.
Крім того, згідно до п.5, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду №9 від 06
листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання
правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає
розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися
окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як
оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено
наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин
нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує
наслідки недійсності нікчемного правочину.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивача, щодо зобов’язання
усунути перешкоди у користуванні об’єктом нерухомого майна шляхом зобов’язання
звільнити зазначене приміщення, обґрунтовано дійшов до висновку відповідно до
вимог ст.391 ч.1 ЦК України, оскільки позивач відповідно до договору купівлі –
продажу нерухомого майна від 11.12.2009р. став власником будівлі майстерні з
ремонту взуття, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 також 14 грудня 2009 року за ним зареєстровано право власності на будівлю.
Стягуючи із відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь позивача у
відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень солідарно, суд першої
інстанції виходив із частини 3 статті 386 ЦК України відповідно до якої
власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому
майнової та моральної шкоди.
Але з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитись неможливо
з наступних підстав.
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму верховного Суду України «Про судову
практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31
березня 1995 року із подальшими змінами, спори про відшкодування заподіяної
фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються,
зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами
Конституції або випливає з її положень і законів, що регулюють такі зобов’
язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
За пунктом 5 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України суду необхідно
в кожній конкретній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і
встановлювати, якими правовими нормами регулюються, чи допускає відповідне
законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виду правовідносин, коли
набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування
моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю
шкоду.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у
душевних стражданнях, яких фізична особа зазначала у зв’язку із знищенням чи
пошкодженням її майна.
Таким чином, законом передбачено право на відшкодування моральної шкоди
власнику майна у разі знищення чи пошкодженням майна. Позивач ОСОБА_6 не
надав суду першої інстанції доказів пошкодження майна. Оскільки позивач просив
відшкодувати йому моральну шкоду у зв’язку із тим, що відповідачі ОСОБА_3,
ОСОБА_4 чинили йому перешкоди у користуванні приміщення по ремонту
взуття, то у суду першої інстанції не було законних підстав для стягнення
моральної шкоди.
Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку
апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої
інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої
інстанції.
Відповідно до ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої
інстанції та ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування
норм матеріального права.
Керуючись ст.309, 316 ЦПК України,
ВИРІШИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Донецька від 18 листопада 2010 року в
частині визнання недійсними договору оренди, суборенди та оренди ? частини
приміщення, відшкодуванні моральної шкоди скасувати.
У задоволені позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору
оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1», загальною
площею 45,4 кв. м., укладений 20 листопада 2009 року між фізичною особою
підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 –
відмовити.
У задоволені позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору
суборенди приміщення за адресою: АДРЕСА_1»,
загальною площею 45,4 кв. м., укладений 23 листопада 2009 року між ОСОБА_3 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 – відмовити.
У задоволені позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору
оренди ? частини приміщення за адресою: АДРЕСА_1»,
загальною площею 45,4 кв. м., укладений 10 грудня 2009 року між фізичною особою
підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 –
відмовити.
У задоволені позову ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди з
ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржене в
касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді