Справа № 2-2829/2006р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2007 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Юрчака Л.Б.
при секретарі Кухтій О.Й.
з участю адвокатів ОСОБА_5. і ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Стрий Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Лисовицької сільської ради, третіх осіб: ОСОБА_3і ОСОБА_4 про визнання права власності на половину житлового будинку та земельної ділянки, -
встановив:
Позивачка ОСОБА_1звернулася до суду з позовом, в якому просить постановити рішення, яким визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_1. В позовній заяві покликається на те, що перебувала з відповідачем ОСОБА_2 з 29.10.1989 року по 11.08.2003 року в зареєстрованому шлюбі, після чого шлюб між ними було розірвано. За період спільного проживання станом на грудень 1993 року за спільні кошти подружжям побудовано житловий будинок в АДРЕСА_1, право власності на який 21.01.1994 року оформлено на відповідача ОСОБА_2 В будинку постійно прописані позивачка, відповідач та їх неповнолітня донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1народження. Житловий будинок складається з шести кімнат, трьох кладових кімнат, кухні, ванни, коридорів та гаражу. Під час спільного проживання та будівництва позивачка постійно працювала лікарем, отримувала належну заробітну плату, яку вкладала в будівництво та потреби сім'ї і виконувала посильну необхідну роботу в будівництві своєю особистою працею та вела домашнє господарство. Велику матеріальну допомогу в будівництво внесли батьки позивачки, які активно їй допомагали фінансово. Вважає, що має достатньо обґрунтовану підставу вимагати визнання за нею права власності на половину житлового будинку та приналежної до нього земельної ділянки розміром 0, 2315 га.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_7позовні вимоги підтримала повністю, суду пояснила, що батьки її колишнього зятя просили її, щоб вона закінчила будівництво хати, яку в 1993 році дала згоду зареєстрували на її зятя. Ще у 1991 році вона вислала два контейнери з меблями для зятя і дочки. Також у неї збереглись документи, що вона купувала будівельні матеріали. З 2000 по 2002 рік її дочка працювала в Англії, де заробила 8000 доларів США, а разом з ОСОБА_2 дочка прожила 14 років, тому заслужила на половину будинку.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що будинок був побудований ще до їхнього весілля. У 1980 році був уже накритий, поштукатурений ззовні та середини, був проведений газ і вставлені вікна. У 1994 році цей будинок переоформили на нього і право власності в МБТІ було переоформлено також на нього. Вважає, що у 1992 році будинок був придатний до проживання, однак він з позивачкою жив у його батьків. Грошей у свекрухи він не брав, а якщо було потрібно, то гроші йому давали батьки.
Представник відповідача - Лисовицький сільський голова Олійник Василь Миколайович позовні вимоги не визнав, суду пояснив що у липні 1974 року надавався акт під забудову ОСОБА_8. Він проживає в селі 20 років, як будувалась хата не пам"ятає, однак у 1985 році хата стояла накрита. А тому позивачка не могла будувати будинок, оскільки вступила в шлюб з відповідачем ОСОБА_2 пізніше.
Третя особа ОСОБА_4в судовому засіданні позовні вимоги не визнав і пояснив, що в 1974 році його рідній сестрі ОСОБА_8 була виділена земельна ділянка під забудову. Будинок він будував сам. Закінчив будівництво у 1985 році. Будинок накрив, поставив підлоги, вікна, двері, плитку в підвалах. Тільки не поштукатурив будинок зовні на той час. Однак, поруч будувався культурний комплекс і на прохання голови сільської ради він поштукатурив будинок ззовні. Його син одружився у 1989 році і на цей час його сестра жила в новому будинку. Невістка, тобто позивачка по справі, разом зі сином проводили тільки дрібні роботи по благоустрою будинку, зокрема наклеїли шпалери та поміняли двері.
Третя особа ОСОБА_3надала суду письмові пояснення, в яких позовні вимоги не визнає. Вважає, що вказаний будинок був побудований тіткою - ОСОБА_8 у 1980 роках, а на момент шлюбу ОСОБА_2 і ОСОБА_1 будинок був повністю збудований. Оформлявся будинок на ОСОБА_2 в зв"язку з тим, що був заповіт ОСОБА_8 В свою чергу вона не претендує на вказаний будинок, і просить в позові відмовити.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді даної справи, оглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 жовтня 1989 року по 11 серпня 2003 року, коли шлюб між ними був розірваний на підставі рішення суду від 29.07.2003 року, та з видачею відділом ЗАГС Західного округу міста Бєлгород, Росія, свідоцтва про розірвання шлюбу від 12 вересня 2003 року, актовий запис про розірвання шлюбу № НОМЕР_1. Під час перебування в шлюбі відповідач ОСОБА_2оформив право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1. Право власності на вказаний будинок було оформлене за ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Лисовицької сільської ради від 22.07.1993 року, у відповідності до якого Представник Президента України в місті Стрий 20 січня 1994 року видав Розпорядження № 31 про оформлення права власності на реєстрацію житлових будинків. 21 січня 1994 року на вказаний житловий будинок Стрийською районною і міста Стрий державною адміністрацією Львівської області видано свідоцтво про право власності на жилий будинок. 09.02.1994 року право власності на спірний житловий будинок зареєстровано Стрийським МБТІ в цілому за ОСОБА_2
Незважаючи на реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2, судом встановлено, що такий був збудований тіткою відповідача ОСОБА_8. Так, згідно рішення виконкому Лисовицької сільської ради народних депутатів № 3 від лютого 1974 року було вирішено клопотати перед виконкомом Стрийської районної ради про надання дозволу на будівництво житлового будинку ОСОБА_8на старому місці виділеної зборами уповноважених колгоспників земельної ділянки. 30 травня 1974 року виконавчий комітет Стрийської районної ради депутатів трудящих виніс рішення № 170, відповідно до якого вирішив дозволити гр. ОСОБА_8проводити житлове будівництво на закріпленій за нею земельній ділянці площею 800 м. кв. в селі Баня. Вказаним рішенням виконкому ОСОБА_8було зобов'язано до 15 червня 1974 року одержати документи на право проведення будівництва, та до 15 червня 1977 року - розібрати стару хату. У зв'язку із прийняттям вказанрго рішення ОСОБА_8 було дано зобов'язання після закінчення будівництва нового житлового будинку розібрати старий будинок та поставити нову огорожу. 18 липня 1974 року було складено акт відводу ділянки , згідно якого було проведено в натурі відвод земельної ділянки загальною площею 800 кв.м. під будівництво житлового будинку в селі Баня ОСОБА_8. В 1975 році ОСОБА_8звернулася до виконкому Лисовицької сільської ради з проханням надати їй допомогу в придбанні будівельних матеріалів, у зв'язку з чим
виконком 13 березня 1975 року вирішив просити Стрийський райсоцзабез допомогти ОСОБА_1 в придбанні будівельних матеріалів. Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій накладних, видаткових накладних, товарно - транспортних накладних, договору - замовлення на виконання ремонтних робіт, квитанцій на оплату, ордеру на відпуск лісопродукції, розрахункової відомості на виконання робіт та потреби в будівельних матеріалах, ОСОБА_8протягом 1974 -1982 років придбавала будівельні матеріали та здійснювала будівництво спірного житлового будинку. В подальшому ОСОБА_1 проживала в спірному житловому будинку до дня смерті, 15 листопада 1992 року. Правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок за життя ОСОБА_1 не виготовляла.
Таким чином, суд вважає доведеним той факт, що спірний житловий будинок був збудований ОСОБА_8 протягом 1974 - 1982 років на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці. Наведене також підтверджується довідкою виконкому Лисовицької сільської ради про те, що згідно запису погосподарської книги № 5 с. Баня Лисовицька за 1986 рік ОСОБА_8, 1934 року народження, дійсно поживала в селі Баня Лисовицька по вулиці Курортній; довідкою виконкому Лисовицької сільської ради про те, що станом на 01.01.1986 року в житловому будинку по вулиці Курортній проживала дві сім'ї: 1) ОСОБА_8, 2) ОСОБА_9та ОСОБА_10; довідкою виконкому Лисовицької сільської ради про те, що житловий будинок в селі Баня Лисовицька, який належав ОСОБА_8, знаходився по АДРЕСА_1, а в даний час знаходиться по АДРЕСА_2 (нова назва вулиці), поясненнями представника Лисовицької сільської ради щодо адреси АДРЕСА_1, яка є адресою старої будівлі ОСОБА_1, а новий будинок будувався вже по вулиці Гагаріна, а тепер - Грушевського. Таким чином, суд приходить до висновку, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1є житловим будинком, що знаходиться по АДРЕСА_2. А житловий будинок, який був зареєстрований поАДРЕСА_3, є старим будинком, в якому проживала ОСОБА_1, та який остання зобов'язувалася знести після закінчення будівництва нового житлового будинку.
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Таким чином, спільним майном подружжя є майно, яке було набуте сторонами за час шлюбу. Оскільки судом встановлено, що спірний житловий будинок був збудований протягом 1974 - 1982 років ОСОБА_8, а не сторонами за час шлюбу, а тому, вказаний житловий будинок не являється спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Сам факт оформлення права власності на спірний будинок під час перебування в зареєстрованому шлюбі не може однозначно стверджувати про те, що будинок збудований подружжям.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи протесту Стрийського міжрайонного прокурора на рішення виконавчого комітету Лисовицької сільської ради від 22.07.1993 року «Про оформлення права власності на житловий будинок», таке право власності на спірний житловий будинок було оформлено за ОСОБА_2 незаконно, без жодних правових підстав, а тому, прокурор вимагав скасувати таке рішення виконавчого комітету Лисовицької сільської ради від 22.07.1993 року як незаконне. Згідно рішення виконкому Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області № 19 від 01 червня 2007 року протест Стрийської міжрайонної прокуратури від 22.05.2007 року № 04/695 на рішення виконавчого комітету Лисовицької сільської ради від 22.07.1993 року «Про оформлення права власності на житловий будинок за ОСОБА_2» було задоволено, опротестоване рішення виконавчого комітету відмінено.
Таким чином, суд вважає, що право власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2 було оформлено незаконно.
Оскільки житловий будинок в АДРЕСА_1 не був набутий сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі,
був збудований ОСОБА_8 в 1974 - 1982 роках на відведеній для будівництва земельній ділянці, а тому, вказаний житловий будинок не являється спільною сумісною власністю подружжя.
Твердження позивачки в позовній заяві про те, що саме за період спільного проживання станом на грудень 1993 року за спільні кошти подружжям побудовано житловий будинок в велі Баня Лисовицька по АДРЕСА_1, право власності на який 21.01.1994 року оформлено на відповідача ОСОБА_2, спростовується доказами, які є в матеріалах справи, а також поясненнями представника позивачки, яка в судовому засіданні пояснила, що батьки її колишнього зятя просили її лише закінчити будівництво, чим підтвердила, що будинок вже був збудований.
Твердження позивачки в позовній заяві про те, що велику матеріальну допомогу в будівництво внесли батьки позивачки, які активно їй допомагали фінансово, а також твердження представника позивачки про те, що житловий будинок був у дуже жахливому стані, повністю гнилий, покритий цвіллю, води не було, газ відключений, дах і вікна побиті, не беруться судом до уваги, оскільки є голослівними, та не підтверджуються жодними доказами по справі.
Судом встановлено, що сторонами по справі за час спільного проживання був прибудований гараж, оббитий вагонкою коридор, обклеєні шпалери у 4х кімнатах, у ванні поставлена плитка, зроблені сходи з підвального приміщення на перший поверх, дах поміняний з шиферу на бляху.
Однак проведення будівельних робіт в житловому будинку, який не належить подружжю на праві спільної сумісної власності, не має правового значення для вирішення даної справи, виходячи з наступного.
В пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» зазначено, що відповідно до ст. 12 Закону України "Про власність" у власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини. Оскільки згідно зі ст. 16 Земельного кодексу України і ст. 14 Закону України "Про власність" земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у довічне успадковане володіння, участь інших осіб у будівництві не створює для них права власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України "Про власність", таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сімї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст. 156 ЖК обов'язок.
Оскільки земельна ділянка була відведена для будівництва спірного житлового будинку ОСОБА_1, а не сторонам по справі, ОСОБА_1 здійснювала будівництво житлового будинку самостійно впродовж 1974 - 1982 років, а тому, участь сторін у будівництві підсобних будівель, зокрема, гаражу, а також понесення затрат на ремонт житлового будинку не породило для сторін по справі права власності на спірний житловий будинок, так як право власності могло виникнути лише з підстав, передбачених законом.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, розташованих в
АДРЕСА_1, не підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 3, 11, 57, 60, 209 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 12, 14, 16, 17 Закону України «Про власність», статтею 16 Земельного кодексу України 1990 року, статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» суд , -
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Лисовицької сільської ради, третіх осіб: ОСОБА_3і ОСОБА_4, про визнання права власності на половину житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1- в і д м о в и т и за безпідставністю позовних вимог.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскаржене».