КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.10.2011 № 34/720
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Нєсвєтову Н.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача: ОСОБА_1 за довіреністю;
відповідача-1: не з’явився
відповідача-2: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно - будівна корпорація «Місто»
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2010р.
у справі № 34/720 (суддя – Сташків Р.Б.)
за позовом Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Менеджмент груп»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно - будівна корпорація «Місто»
про стягнення 22 854 567, 75 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2010р. у справі №34/720 задоволено повністю позов Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»: стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Менеджмент груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно - будівна корпорація «Місто» на користь Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» заборгованість в сумі 22 854 567, 75 грн., з яких: 21 000 000,00грн. - кредиту; 1 823 190, 94 грн. - прострочених відсотків, 31 376, 81 грн. - пеня за прострочення сплати відсотків та судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно - будівна корпорація «Місто» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2010р. у справі №34/720 скасувати в частині стягнення процентів за користування кредитом та пені за прострочення їх сплати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково, з посиланням на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.
Скаржник вказує на те, що судом порушено норми ст. 22 ГПК України, оскільки розглянуто справу у відсутності представників відповідачів.
Також, апелянт зазначає, що відхиляючи клопотання про відкладення розгляду справи, суд позбавив права відповідача-2 надати суду заперечення на позовну заяву та будь - які докази та пояснення, що стосуються спору.
Відповідач-2 стверджує, що порушення норм матеріального права полягає в невірному застосуванні судом ст. ст. 1048, 611 ЦК України, що призвело до невірного нарахування процентів за користування кредитом та штрафних санкцій.
Так, задовольняючи позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів заборгованості по процентам – 1 823190,94 грн. та пені за прострочення сплати процентів – 31 376, 81 грн., суд не перевірив правомірність здійснених позивачем розрахунків.
Як зазначає апелянт, сума прострочених процентів за користування кредитом за період з 01.07.2009р. по 16.11.2009р. становить 1 759 972, 59 грн.
Ухвалою від 19.04.2010р. апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 11.05.2010р. в складі колегії суддів (головуючий суддя: Кондес Л.О., судді - Коршун Н.М., Нєсвєтова Н.М.).
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/17 від 11.05.2010р. до складу колегії суддів введено замість судді Коршун Н.М. суддю Куровського С.В.
Ухвалою від 11.05.2010р. зупинено апеляційне провадження у справі №34/720, на підставі ст.79 ГПК України до вирішення пов’язаної з нею іншої справи №8/184.
Розпорядженням Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду №01-23/3/2 від 14.09.2011р. до складу колегії суддів введено замість судді Коршун Н.М. суддю Кондес Л.О.
Ухвалою від 28.09.2011р. апеляційне провадження у справі поновлено, в зв’язку з розглядом по суті справи №8/184.
10.10.2011р. в судове засідання з’явився представник позивача, представник відповідача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.
Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце його розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. 3 п. 3.6 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 №75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Поштові відправлення з ухвалами по справі №34/720 були направлені відповідачу -1 та відповідачу-2 за адресами, вказаними у позовній заяві та апеляційній скарзі.
Підтвердженням надсилання відповідачам названих ухвал суду є відповідні відмітки на зворотньому боці цих ухвал.
Враховуючи те, що явка представників сторін у засіданні суду апеляційної інстанції не була визнана обов’язковою, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2010р. у справі №34/720 за наявними у справі матеріалами без участі представників відповідачів.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.
22.12.2005р. між позивачем (Банком) та відповідачем-1 (Позичальник) було укладено Кредитний договір, відповідно до якого Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію без безумовних зобов’язань щодо надання грошових коштів, з можливістю надання Позичальнику в її межах кредитів (далі - Кредити), а Позичальник зобов’язується використати Кредити на цілі, зазначені в п.1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування Кредитами, виконати інші умови цього договору і своєчасно повернути Кредити Банку.
Згідно умов Кредитного договору розмір кожного кредиту визначаться на підставі додаткових угод згідно яких відповідачу-1 надаються кредити (п.п.4.5. Кредитного договору). За користування кожним з кредитів відповідач-1 сплачує проценти. Сплата процентів здійснюється відповідачем-1 щомісячно, не пізніше п'ятого числа місяця, за який вони нараховані (п. 6.5. Кредитного договору). Нарахування процентів здійснюється щомісячно за фактичну кількість днів користування кредитами (п. 6.3. Кредитного договору). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняться в день фактичного повернення кредитів (п. 6.4. Кредитного договору).
На підставі додаткових угод №1 від 22.12.2005, № 2 від 23.12.2005, № 3 від 26.12.2005, № 6 від 03.05.2006, №7 від 29.01.2007р., №9 від 09.10.2007р., № 10 від 10.10.2007, №11 від 16.10.2007 до Кредитного договору відповідачу-1 були надані грошові кошти в сумі 21 000 000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовому рахунку за період з 22.12.2005р. до 16.11.2009р.
Так, надання Кредитів здійснювалось шляхом перерахування грошових коштів з рахунку для обліку кредиту, відритого позивачем в силу умов п.4.1 Кредитного договору.
Після укладення Кредитного договору, сторони уклали додаткову угоду №12 від 20.10.2008р. до Кредитного договору, якою погодили з 20.10.2008р., встановити процентну ставку за користування всіма кредитами, виданими Позичальниками за цим Кредитним договором у розмірі 23% річних.
18.12.2008р. між сторонами укладено додаткову угоду №13 до Кредитного договору, якою погодили, що Позичальник зобов’язаний повернути Банку всі Кредити, надані в межах кредитної лінії не пізніше 18 червня 2009 року включно (строк дії Кредитної лінії).
31.12.2008р. між сторонами укладено додаткову угоду №14 до Кредитного договору, якою сторони погодили, що нарахування процентів за Кредитами повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення Кредитів, причому цей день не враховується при нарахуванні процентів.
Відповідно п.2 додаткової угоди №14 від 31.12.2008 до Кредитного договору, Позичальник здійснює погашення процентів, нарахованих за грудень 2008 року, в термін не пізніше 1 кварталу 2009року.
Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на таке.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.
Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - України) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань.
Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
Проте, відповідач-1 у порушення умов Кредитного договору та вищевказаних норм законодавства України свого зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків протягом строку встановленого Кредитним договором не виконав.
Відтак, факт наявності у відповідача-1 заборгованості за Кредитним договором в сумі 22 823 190,94 грн., яка складається з: 21 000 000 грн. - кредит; 1 823 190,94 грн. - прострочені відсотки, Банком належним чином був доведений, документально підтверджений і відповідачами не спростований.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статей 546, 549 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Кредитним договором обумовлено, що за повне або часткове прострочення сплати процентів за користування Кредитами Позичальник зобов’язаний сплатити Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня.
Колегія зазначає, що здійсненний позивачем розрахунок пені за несвоєчасну сплату відсотків є обґрунтований та відповідає вимогам законодавства, у т.ч. і вищезазначеним нормам, та умовам Кредитного договору, а отже судом першої інстанції правомірно задоволена позовна вимога про стягнення з відповідача-1 31 376,81 грн. заборгованості по пені за несвоєчасну сплату.
Виконання зобов’язань відповідача-1 за Кредитним договором забезпечується порукою ТОВ «ІБК «Місто» про що свідчить укладений між позивачем (Банк), відповідачем-1 (Поручитель) та відповідачем-2 (Боржник) Договір поруки від 22.12.2005р. №14/10-151-П «П», за умовами якого Поручитель зобов’язується перед Банком відповідати за виконання Боржником зобов’язань, що випливають з Кредитного договору та додаткових угод до нього, укладеного між Банком та Боржником, за умовами якого Банк відкрив Боржнику відновлювальну кредитну лінію без безумовних зобов’язань щодо надання грошових коштів з лімітом в сумі 11 000 000 грн. на строк до 21 грудня 2008 року з оплатою 23% річних у строки, передбачені Кредитним договором.
14.04.2006р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору поруки, якою сторони погодились викласти п.1.1 договору в іншій редакції та збільшили ліміт до 13 000 000 грн.
30.01.2007р. між сторонами укладено додаткову угоду №2 до Договору поруки, якою сторони погодились викласти п.1.1 договору в іншій редакції та збільшили ліміт до 16 000 000 грн. з оплатою 21% річних.
09.10.2007р. між сторонами укладено додаткову угоду №3 до Договору поруки, якою сторони погодились викласти п.1.1 договору в іншій редакції та збільшили ліміт до 21 000 000 грн. з оплатою 21% річних.
18.12.2008р. між сторонами укладено додаткову угоду №4 до Договору поруки, якою сторони погодили викласти п.1.1 договору а наступній редакції: Поручитель зобов’язується перед Банком відповідати за виконання Боржником зобов’язань, що випливають з Кредитного договору та додаткових угод до нього, укладеного між Банком та Боржником, за умовами якого Банк відкрив Боржнику відновлювальну кредитну лінію без безумовних зобов’язань щодо надання грошових коштів з лімітом в сумі 21 000 000 грн. на строк до 18.06.2009 року зі сплатою процентів в порядку та на умовах передбачених Кредитним договором.
Пунктом 2.1 Договору поруки сторони погодили, що Поручитель зобов’язується у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов’язань Боржником перед Банком в строки та на умовах, встановлених в Кредитному договорі, погасити його заборгованість за Кредитним договором в повному обсязі, протягом 5-ти банківських днів з моменту пред’явлення Банком письмової вимоги.
Відповідно до умов Договору поруки відповідач-2, як Поручитель, зобов’язаний у випадку невиконання Боржником забезпеченого порукою зобов’язання нести перед Банком солідарну відповідальність з відповідачем-1 за основним зобов’язанням (п.4.1).
В зв’язку з порушенням умов Кредитного договору відповідачу-2 було направлено повідомлення за вих. №14/6376 від 13.10.2009, в якому позивач просив усунути допущене порушення та погасити наявну заборгованість.
Проте, відповідач-2, як поручитель за Кредитним договором, вказану вимогу Банку проігнорував та залишив без належної уваги.
Згідно статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Частиною 1 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
В Договорі поруки передбачена солідарна відповідальність Позичальника та Поручителя за невиконання зобов’язання за Кредитним договором.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості є обґрунтованою.
Також, слід зазначити, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2011р. у справі №8/184, залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2011р. у справі №8/184, яким відмовлено у визнанні недійсним, зокрема Договору поруки №14/10-151 «П» від 22.12.2005р.
Щодо твердження апелянта про те, що суд позбавив права відповідача-2 надати суду заперечення на позовну заяву та будь - які докази і пояснення, що стосуються спору, колегія зазначає наступне.
Відповідач-2 не скористався наданим йому правом на учать свого представника в судовому засіданні 23.12.2009р. та 03.02.2010р., однак через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю явки повноважного представника.
Згідно з абз. 4 та 5 пункту 3.6. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18.09.1997 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв’язку з відсутністю його представника (з причин, пов’язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов’язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).
У разі неможливості участі повноважного представника, відповідач-2 не був позбавлений можливості уповноважити іншу особу на представництво його інтересів у засіданні суду.
Таким чином, оскільки розгляд справи відкладався та відповідач-2 не обґрунтував неможливість явки в судове засідання 03.02.2010 іншого представника, окрім «ОСОБА_2», з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов’язаних з ним трудовими відносинами, суд першої інстанції обгрунтовано розглянув справу у відсутності представника відповідача-2.
Враховуючи викладене, колегія зазначає, що відповідачі не скористалися наданим їм правом на судовий захист, обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростували.
Обов’язок доказування, відповідно до приписів ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія зазначає, що відповідачем-2, не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду доказів того (в розумінні ст. 32 ГПК України), що нарахована позивачем сума 22 854 567, 75 грн. є необгрунтованою.
Враховуючи викладене, судова колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2010р. у справі №34/720 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2010р. у справі №34/720 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно - будівельна корпорація «Місто» - без задоволення.
2.Справу №34/720 повернути до Господарського суду міста Києва.
3.Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді