Справа № 22-ц-2729/11  04.10.2011 04.10.2011   13.10.2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-2729/11                                                                                                  Головуючий у 1-й інстанції   Циганок В.Г.

Категорія 44                                                                                                                Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.

У Х В А Л А

  Іменем          України

         04 жовтня 2011 року                                                                       м. Миколаїв

        Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

        головуючого:  Базовкіної Т.М.,

        суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,

        із секретарем судового засідання – Голубкіною О.О.,

        за участю позивача – ОСОБА_2, його представників – ОСОБА_3, ОСОБА_4,    

        розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  м. Миколаєві  цивільну  справу

за   апеляційною  скаргою

ОСОБА_2

на рішення  Корабельного районного суду   м. Миколаєва  від   14 липня 2011  року   за   позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А:

        У квітні 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання  особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

        Позивач зазначав, що він є власником  квартири АДРЕСА_1. До цього часу в квартирі зареєстрований відповідач, який з березня 2008 року у квартирі не проживає, забрав свої особисті речі та переїхав на постійне місце проживання до АДРЕСА_2     

        Посилаючись на  те, що відповідач в спірній квартирі не проживає в зв’язку з вибуттям на інше постійне місце проживання, добровільно не бажає знятися з реєстрації, позивач просив визнати його таким, що втратив право користування вищевказаною квартирою.

        Рішенням Корабельного районного суду  м. Миколаєва від  14 липня 2011 р. у задоволенні позову відмовлено.

        В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, задовольнивши його вимоги, посилаючись на не вірну оцінку доказів, що мають значення по справі.

        З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що на підставі  свідоцтва про право власності на житло від  17 лютого 1997 року, договору про визначення часток від 05 жовтня 2006 року, договору купівлі-продажу  від  18 жовтня 2006 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 ( а.с.17-18, 22,25).

       Відповідач ОСОБА_5 є батьком позивача ОСОБА_2 Був співвласником даної квартири, свою частку продав  позивачеві.

       Відповідно до довідки КЖЕП №24 від 31.03.2009 р. за вказаною адресою з  07.05.1999 року  зареєстрований   відповідач  ОСОБА_2.( а.с.12). Власник квартири  ОСОБА_2 з 26.02.2004 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_2( а.с.53).

       Згідно постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 13 березня 2009 року,  ОСОБА_5. за вказаною адресою не проживає  біля одного року ( а.с.16).

       Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України в разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім’ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

        З урахуванням зазначеної норми член сім’ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред’явлення позову про це, і встановленню в такому випадку підлягають лише обставини й факти, що свідчать про обрання такою особою іншого постійного місця проживання.

       Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з березня 2008 року відповідач  переїхав на постійне місце проживання до м. Запоріжжя, звільнивши спірну квартиру та створивши іншу сім’ю. При цьому в суді апеляційної інстанції зазначав, що  відповідач приїздить до  м. Миколаєва для  отримання пенсії і зупиняється в спірній квартирі.

       Як  вбачається із роз’яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 11 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України" відповідно до ст. 107 ЖК України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які  фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного  місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

        Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна  сторона  зобов'язана  довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх  вимог  і  заперечень,   надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.  

        Враховуючи, що  позивачем не виконано вимоги ст.ст. 11, 60 ЦПК України та не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідач з березня 2008 року  вибув зі спірної квартири на інше постійне місце проживання, втратив з нею (квартирою) зв'язок, утворив іншу сім’ю, за такого, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні пред’явлених на підставі ст. 107 ЖК України позовних вимог.

       Посилання апелянта на те, що суд вибірково підійшов до  оцінки доказів обставин позову та не врахував  акти про непроживання від  05 березня 2009 року та 29 червня 2011 року, постанови органів дізнання від 15 березня 2009 року є безпідставними, оскільки  акт про не проживання від 05  березня 2009 року підписано особами, які не мають право на  їх складання, а інші,  взагалі,  відсутні в матеріалах справи.

       Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність  вирішення спору та не є підставою для скасування рішення суду за вказаних обставин.

       Перевіривши законність та обґрунтованість оспорюваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про його відповідність вимогам норм матеріального та процесуального права, в зв’язку  з чим підстав для його скасування немає.

        Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів   

                                                              У Х ВА Л И Л А :

        Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити, а рішення  Корабельного районного суду  м. Миколаєва  від 14 липня 2011 року залишити без змін.

        Ухвала  набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  протягом двадцяти днів.

         Головуючий                                                                      Судді