Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-10455/11 Головуючий у 1 й інстанції - Бойко О.М.
Категорія 36 Доповідач - Городнича В.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Баранніка О.П., Глущенко Н.Г.,
при секретарі –Качур Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2011 року
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на частину домоволодіння та земельної ділянки, –
ВСТАНОВИЛА:
В червні 2009 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому просив визнати заповіт від 01 грудня 1987 року недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що його мати ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді Ѕ частини домоволодіння та земельної ділянки площею 0,1619 га, які розташовані по АДРЕСА_1 та грошового вкладу. У встановлений законом шестимісячний строк він звернувся до Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у вигляді Ѕ домоволодіння та грошового вкладу. Відповідач не відмовлялся від спадщини. Грошовий вклад він отримав, але свідоцтво про право власності не встиг отримати у звязку з завантаженістю по роботі. У листоподі 2008 року він отримав позовну заяву відповідача ОСОБА_2 з якої дізнався, що начебто 01 грудня 1987 року його мати –ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого вона заповідала все своє майно його батькові –ОСОБА_6 Ознайомившись зі всіма матеріалами справи у суді, а саме з заповітом, звернув увагу, що підпис у заповіті не його матері, а його батька, у звязку з чим був змушений звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задовольні частково.
Визнано недійсним заповіт посвідчений Дніпропетровською районною державною нотаріальною конторою 01 грудня 1987 року за реєстровим номером № 2228, згідно з яким ОСОБА_4, заповідала все належне їй на день смерті майно ОСОБА_7
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкуваннґ за законом після сметрі ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.
У задоволені іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 –відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2011 року скасувати та постановите нове рішення, яким в позові ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на 1/6 частину домоволодіння відмовити.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 1957 року. Під час шлюбу 09 червня 1989 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 придбали житловий будинок АДРЕСА_1. Договір було оформлено на ОСОБА_6
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5
У встановлений законом шестимісячний строк позивач звернувся до Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийнятя спадщини у вигляді частини домоволодіння та грошового вкладу. ОСОБА_3 у встановлений законом строк від прийнятя спадщини не відмовлявся.
Згідно заповіту від 01.12.1987 року, ОСОБА_5 заповіла все належне їй майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі все, те, що буде належить їй на день смерті своєму чоловіку –ОСОБА_6 Даний заповіт посвідчений державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі під №2228. В тексті заповіту зазначено, що заповіт підписаний особисто ОСОБА_5 посвідчений на дому у звязку з хворобою заповідувача.
Судом першої інстанції також було встановлено та визнано сторонами по справі, що заповіт підписував ОСОБА_6, оскільки ОСОБА_5 хворіла та сама не могла підписати заповіт.
Враховуючи, що права та обовязки щодо вищевказаного майна виникли до 01 січня 2004 року, суд першої інстанції вірно вірно прийшов до висновку про застосування чинного на той час законодавства, зокрема, Кодекс про шлюб та сімю України 1969 року та Цивільний кодекс УСРС 1963 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про, визнання заповіту посвідченого 01 грудня 1987 року від імені ОСОБА_5 недійсним, оскільки він не підписаний самою ОСОБА_5, а її чоловіком, яка через хворобу не могла його підписати, та про це не зазначено в самому заповіті. Крім того ОСОБА_6 не мав права підписувати заповіт, оскільки згідно заповіту на його і`мя було зроблено заповідальне розпорядження.
Чоловік померлої ОСОБА_6 не встиг оформити спадкові права після смерті дружини, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Отже, оскільки судом встановлено неможливість оформлення позивачем спадкових прав у встановленому законом порядку, а задоволення позову не суперечить закону, не порушує законих прав чи інтересів інших осіб, тому суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3частково визнавши за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 у вигляді 1/6 частини домоволодіння АДРЕСА_1.
Також судом обгрунтовано було відмовлено в задоволені позовних вимог в частині про визнання права власності після смерті ОСОБА_5 на земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ДП (ДН) №037266 від 03.02.1999 року, оскільки земельна ділянка розміром 0,1619 га АДРЕСА_1 шляхом приватизації, тому за змістом ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю, зазначена земельна ділянка не може бути предметом спільного майна подружжя.
За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів, –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: