Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-9714/11 Головуючий у 1 й інстанції - Грищенко В.М.
Категорія 26 Доповідач - Городнича В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Глущенко Н.Г., Баранніка О.П.
при секретарі - Солодовій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Дніпропетровської обласної дирекції
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Дніпропетровської обласної дирекції до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Дніпропетровської обласної дирекції звернувся до суду із зазначеним позовом, просив стягнути з відповідачки суму заборгованості за кредитним договором № 014/123704/3167/73 від 07 лютого 2007 року у розмірі 8 043,04 доларів США, що відповідно до курсу НБУ складає 198 176,67 грн., з яких 2 548,58 доларів США –непогашена сума кредиту, 230,67 доларів США –несплачені проценти, 5 263,79 доларів США –нарахована пеня, що по курсу НБУ на 21 жовтня 2010 року складає 63 633,31 грн., а також судові витрати, пов’язані зі зверненням до суду. В обґрунтування позовних вимог банк послався на те, що відповідно до кредитного договору № 014/123704/3167/73 від 07 лютого 2007року відповідачці був наданий кредит у розмірі 9 009,90 доларів США зі строком погашення кредиту 07 лютого 2011 року та сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами. У відповідності до п. 5.1 кредитного договору відповідачка зобов’язалася щомісячно здійснювати часткове погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитними коштами. Умови погашення кредиту, передбачені зазначеними пунктами кредитного договору відповідачка не виконувала, у зв’язку з чим позивач вимушений був звернутися в суд з даним позовом.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2011 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Дніпропетровської обласної дирекції до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банка, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи /а.с. 136-138/.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду –скасуванню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Дніпропетровської обласної дирекції, встановив, що 07 лютого 2007 року між позивачем та відповідачкою був укладений кредитний договір № 014/123704/3167/73, згідно умов якого відповідачці був наданий кредит у розмірі 9009,90 доларів США на придбання автомобілю ВАЗ-21118, 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_1, зі строком погашення кредиту до 07 лютого 2011 року (п.1.2 договору) та сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами (п.1.4 договору).
Відповідно до п.5.1 кредитного договору відповідачка зобов’язалася щомісячно здійснювати часткове погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитними коштами.
Умови погашення кредиту, передбачені кредитним договором відповідачкою перестали виконуватись з 2009 року, внаслідок чого станом на 21 жовтня 2010 року утворилась заборгованість перед банком, яка становить - 8 043,04 доларів США, що відповідно до курсу НБУ складає 198 176,67 грн., з яких 2 548,58 доларів США – непогашена сума кредиту, 230,67 доларів США – несплачені проценти, 5 263,79 доларів США – нарахована пеня, що по курсу НБУ на 21 жовтня 2010 року складає 63 633,31 грн.
З метою забезпечення повернення кредиту 07 лютого 2007 року між позивачем та відповідачкою був укладений договір застави № 014/123704/3167/73, згідно з яким заставодавець передав у заставу заставодержателю належний йому автомобіль ВАЗ-21118, 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_1, оцінений сторонами у 45 500,00 грн.
Згідно п. 6.5 кредитного договору № 014/123704/3167/73 від 07 лютого 2007 року у разі невиконання позичальником умов договору, банк має право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків за користування кредитом. Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника.
Відповідно до пояснень відповідачки та наданого акту прийому-передачі транспортного засобу від 18 травня 2010 року, сторони прийшли до угоди щодо добровільної передачі заставного майна для наступної реалізації та погашення заборгованості.
Згідно з умовами договору застави у випадку, якщо кредит, що забезпечений заставою не буде погашений у встановлені кредитним договором строки, заставодержатель набуває права стягнення заборгованості за рахунок предмету застави ( п.2.3. договору)
Пунктом 2.15 договору застави передбачено, що за рахунок заставленого майна задовольняються вимоги заставодержателя в повному обсязі, включаючи відсотки, відшкодування збитків, завданих несвоєчасним виконанням зобов’язання, необхідні витрати на реалізацію заставленого майна.
За пунктом 3.2.2. договору застави транспортного засобу у разі порушення заставодавцем умов цього договору або кредитного договору заставодержатель має право достроково стягнути суму заборгованості. Якщо заставодавець не виконає вимогу про дострокове повернення боргу, заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна.
У зв’язку з тим, що у встановлений договором строк відповідачкою не були вжиті заходи щодо дострокового виконання зобов’язань за кредитним договором, банк реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості за кредитом, отримавши від відповідача довіреність на право продажу заставного майна
Відповідно ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення.
Заставодержатель, згідно ч.2 ст.590 ЦК України, набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що позивач скористався своїм правом, тобто задовольнив вимоги за кредитними зобов’язаннями відповідача, забезпеченими заставою, шляхом звернення стягнення на предмет застави, у позасудовому порядку, у зв’язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Однак, з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.
Згідно п.2.2 Договору застави від 07.02.2007 року, укладеного між сторонами, зобов’язання, забезпечене заставою, вважається виконаним, якщо кредит погашений, сплачені проценти та витрати, пов’язані з виконанням зобов’язань по кредитному договору. Пунктом 2.10 цього ж договору передбачено, що якщо суми отриманої від реалізації заставленого майна недостатньо для повного задоволення вимог Заставодержателя, він має право отримати суму, яка недостає для повного погашення заборгованості за рахунок звернення стягнення на інше майно Закставодавця.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка особисто, за згоди Банку, передала заставний автомобіль громадянину ОСОБА_4, що підтверджується Актом прийому-передачі транспортного засобу покупцю від 23 липня 2010 року/а.с.76/. Згідно нотаріально посвідченої довіреності від 23 липня ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_4 за ціну і на умовах за своїм розсудом продати автомобіль, за правом керування, укладати від імені відповідачки договори цивільно-правового характеру щодо продажу транспортного засобу, визначаючи на власний розсуд ціну та інші умови/а.с.77/.
Кошти, отримані від реалізації заставного майна було зараховано в рахунок заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором, що підтверджено розрахунком, який мається в матеріалах справи/а.с.14-16/, однак даних коштів було недостатньо для повного погашення заборгованості.
Враховуючи, вищевикладене суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач задовольнив свої вимоги за кредитним зобов’язанням відповідача.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду від 30 червня 2011 року не може залишатись в силі і підлягає скасуванню.
Таким чином, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, як таке що не відповідає вимогам матеріального закону та матеріалам справи, з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі..
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»–задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2011 року - скасувати.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/123704/3167/73 від 07 лютого 2007 року в розмірі 63 633,31 грн. та судові витрати у розмірі 756,33 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з цього часу.
СУДДІ: