Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-10485/11 Головуючий у 1 й інстанції - Слоквенко Г.П.
Категорія 26 Доповідач - Романюк М.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :
головуючого Романюк М.М.
суддів Болтунової Л.М., Козлова С.П.
при секретарі Солодовій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 12 квітня 2007 року між сторонами був укладений договір про надання кредиту в сумі 30 032 грн. 72 коп. зі сплатою 14,04% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредит був наданий зі строком повернення до 12 квітня 2012 року. Для забезпечення виконання зобов’язання за договором, 12 квітня 2007 року між сторонами був укладений договір застави рухомого майна –автомобіль ВАЗ держномер НОМЕР_1. У зв’язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору, станом на 18 травня 2011 року борг за кредитним договором складає 14 415 грн. Прохають в рахунок погашення боргу за кредитним договором звернути стягнення на предмет застави.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2011 року у задоволені позову відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено процедуру, яка передбачена Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а саме: позивач зобов’язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Даний висновок суду є законним та обґрунтованим і з ним погоджується судова колегія виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції 12 квітня 2007 року між сторонами був укладений договір про надання кредиту в сумі 30 032 грн. 72 коп. зі сплатою 14,04% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Для забезпечення виконання зобов’язання за договором, 12 квітня 2007 року між сторонами був укладений договір застави рухомого майна –автомобіль ВАЗ держномер НОМЕР_1.
Відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.6 ст.20 Закону України «Про заставу»звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
Інше передбачене Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинного з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу»застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Згідно ст.ст.11, 25 вищезазначеного Закону обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Позивач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Як встановлено витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна в матеріалах цивільної справи відсутній. Доказів письмових повідомлень всіх обтяжувачів позивачем також не надано.
Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
З урахуванням наведено, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення, щодо звернення стягнення на заставне майно.
Посилання апелянта на те, що реєстрація обтяжень рухомого майна це його право, а не обов'язок не може бути прийнято до уваги, оскільки не відповідає дійсності. Як вбачається з п.п.15.12, 30 договору застави, укладеному між сторонами, заставодержатель зобов'язаний надати реєстратору відомості для реєстрації предмету застави.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»–відхилити.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2011 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: