КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2011                                                                                           № 40/244

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Агрикової О.В.

суддів:            Сухового В.Г.

          Чорногуза  М.Г

при секретарі судового засідання Трохліб О.Г.,

від позивача – ОСОБА_2 –довіреність від 15.09.2011 року,

від відповідача –ОСОБА_1 –довіреність від 10.01.2011 року,

розглянувши апеляційну скаргу

фірми «Т.М.М.»- товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року

у справі №40/244 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом фірми «Т.М.М.»- товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг», м. Київ,

про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу №1125/12/2007,-

встановив:

У липні 2011 року фірма «Т.М.М.»- ТОВ (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Ласка Лізинг»(далі –відповідач) про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу №1125/12/2007, а саме пунктів 7.1.2., 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що, на його думку, у спірному договорі відсутня така істотна умова договору як ціна. Згідно п. 2.3. договору вартість переданого майна становить 50199,00 у.е виражена в гривнях, тобто договором прямо встановлено, що вартість майна знаходить своє відображена в гривневому еквіваленті та не може змінюватись, оскільки купівля предмету лізингу відбувалась в національній валюті за фіксованою ціною. На думку позивача, в результаті завищення лізингового платежу, безпідставно зростає незмінена у правовідносинах між лізингодавцем та продавцем вартість предмету лізингу, що свідчить про порушення позивачем вимог законодавства під час нарахування розміру лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмету лізингу. Позивач вважає, що п. 7.1.2. договору встановлення надання односторонньої неправомірної переваги лізингодавцю на отримання додаткової винагороди, так як положення цього пункту застосовуються лише у разі збільшення курсу іноземної валюти та не передбачає зменшення сплати у разі зменшення курсу та не встановлює максимального значення коефіцієнту для обчислення.

Крім того, позивач вважає, що пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору не відповідають вимогам законодавства та порушують права позивача, оскільки умови спірного договору в частині положень про неповернення всіх раніше сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмету лізингу, суперечать ст. 1212 Цивільного кодексу України. Отже, позивач не набуває права власності на майно у випадку його повернення, тому, принаймні, має право на повернення частково сплачених в рахунок відшкодування вартості майна коштів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року у справі №40/244 в позові відмовлено повністю. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними пунктів 7.1.2., 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору фінансового лізингу.

Не погодившись із вказаним рішенням, фірма «Т.М.М.»- ТОВ звернулась до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року у справі №40/244 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті ж самі обставини, що викладені ним в позовній заяві.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2011 року у справі №40/244 апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.»- ТОВ на рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року у справі №40/244 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 20.09.2011 року.

20.09.2011 року справу №40/244 було знято з розгляду та призначено на 04.10.2011 року, про що повідомлено сторін шляхом надсилання відповідних довідок.

В судовому засіданні 04.10.2011 року представник позивач підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні 04.10.2011 року заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив спірне судове рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.  1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 Цивільного кодексу України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Згідно роз’яснення Вищого господарського суду України №02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18.12.2007 року між ТОВ «Ласка Лізинг»(лізингодавець) та фірмою «Т.М.М.»-ТОВ (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №1125/12/2007 (далі - договір фінансового лізингу), згідно п. 1 якого лізингодавець зобов’язувався придбати у свою власність транспортний засіб (далі - майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації: тип: Автопричіп; марка, модель: МАЗ-938660-044 (три одиниці); № шасі : буде встановлений в акті здачі-приймання майна; рік випуску: 2007 року; пробіг на момент придбання до 300 км.

Специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 18.04.2007 року; та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах даного договору.

Підставами для звернення до суду стало те, що, на переконання позивача, п. 7.1.2. та п. п. 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору фінансового лізингу не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними.

Статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлено, що відносини, які виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлює, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: - предмет лізингу; - строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); - розмір лізингових платежів; - інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Згідно п. 2.1. договору майно придбається лізингодавцем у продавця майна на умовах договору купівлі-продажу для подальшої передачі його в лізинг.

Відповідно до п. 2.6. договору лізингоодержувач самостійно обрав предмет лізингу та продавця.

Предметом лізингу за даним договором є майно визначене сторонами в п. 1. договору.

Відповідно до п. 2.3. договору вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 50199,00 «у.е.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 8366,50 «у.е.», виражена у гривнях України. Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях становить суму авансу, внесеного у відповідності до п. 7.4. договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в Графі 4 Графіку внесення платежів (додаток №1 до договору) по Курсу1 та викупну вартість, зазначену в додатку №1 до договору по Курсу1.

Вартість переданого в лізинг майна, що становить загальну суму платежів в погашення майна та його викупну вартість погоджено сторонами в додатку №1 –Графік внесення платежів, який є невід’ємною частиною договору, тому помилковим є твердження позивача, що сторонами не визначено такої істотної умови як ціна договору.

Згідно з п. 7.1. договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному долара США по курсу згідно пункту 7.1.1. договору.

Пунктом 7.1.1. договору визначені такі поняття:

- Курс1 - курс, встановлений НБУ для одного Долара США станом на 18.12.2007 року;

- Курс2 - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток №1) до даного договору.

Відповідно до п. 7.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в «у.е.»згідно Графи 3 додатку №1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.е.», зазначеної в Графі 4 додатка №1 та Курсу1.

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця.

В разі якщо сума поточного лізингового платежу розрахована у відповідності до абзацу першого цього пункту менша або дорівнює добутку відповідної суми в «у.е.»зазначеної в Графі 4 додатку №1 на відповідну дату та Курсу1, то поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток відповідної суми в «у.е.»зазначеної в Графі 4 додатку №1 на відповідну дату і Курсу1 та 20,00 грн. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, що виражена у гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в «у.е.»зазначеної в Графі 4 додатку №1 і Курсу1. а різниця –в комісію лізингодавця.

Комісія лізингодавця, розрахована у відповідності з правилами, зазначеними вище, протягом 7 періоду (-ів) починаючи з 1 періоду збільшується на 1/7 грошової суми, яка у відповідності з умовами даного договору повинна бути внесена лізингоодержувачем як аванс комісії.

Комісія лізингодавця за кожний період лізингу розрахована у відповідності з даним пунктом договору, нараховується на відповідну дату, зазначену в Графі 2 додатку №1 даного договору.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що сторони спору, дотримуючись вимог ст. 627 Цивільного кодексу України та 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», погодили певний порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, які будуть перераховані позивачем саме на час здійснення відповідних розрахунків. Таким чином момент коригування лізингового платежу пов’язаний з моментом фактичного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок відповідача.

Позивач стверджує, що здійснення конвертації на умовах п. 7.1.2. договору сум відшкодування вартості предмета лізингу виражених в «у.е.»по Курсу2 в гривню у відповідності до курсових коливань призводить до зміни вартості предмета лізингу за договором не відповідає фактичним обставинам справи.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими доводами, оскільки коригування лізингових платежів у зв’язку зі зміною курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до долара США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Так, згідно ч.  1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (ч.  2 ст. 524 Цивільного кодексу України).

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (ч.  2 ст. 189 Господарського кодексу України).

Відповідно д ч.  1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч.  2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 Постанови Кабінету міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін»від 18.12.1998 року №1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Згідно п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 року №34, валюта долар США, так само як і євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

При цьому, жодних обмежень щодо можливості використання співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування ані вказаною постановою, ані іншими нормами законодавства не передбачено, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Натомість, на переконання колегії суддів, чинне законодавство обмежує лише застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить положень щодо заборони на вираження грошових зобов’язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.

При цьому, колегія суддів зазначає, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Таким чином, господарський суд міста Києва дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення договору фінансового лізингу та Графіки сплати лізингових платежів повністю відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки визначають розмір лізингових платежів в гривнях та передбачають, що платежі мають сплачуватись саме в гривнях.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 року у справі №12/149, що, відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, є обов’язковим для всіх судів України.

Також, позивач просив суд визнати недійсними пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору, оскільки, на його думку, вони не відповідають вимогам законодавства та порушують права позивача.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно п. 3, 4 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Так, згідно п. 13.4. договору вилучення майна із володіння та користування лізингоодержувача не тягне за собою припинення платіжних зобов’язань лізингоодержувача, визначених умовами договору.

Відповідно до п. 13.5. договору якщо порушення зобов’язань, що стали підставою для вилучення майна не усуваються в строк, встановлений лізингодавцем, або у визначений строк лізингоодержувач не передав майно лізингодавцю, то лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, в письмовому вигляді повідомивши про це лізингоодержувача, продати майно за розумною ціною. Протягом 15 календарних днів з моменту розірвання договору лізингоодержувач має переважне право придбання майна.

Згідно п. 13.6. договору отримана від продажу майна грошова сума направляється в погашення суми припинення договору, що включає поточний борг лізингоодержувача, несплачені лізингові платежі, строк оплати яких згідно графіку внесення платежів настав, штрафи та/або пені, що підлягають оплаті лізингоодержувачем на умовах договору станом на день розірвання договору, а також суми необхідної для покриття витрат та збитків лізингодавця, пов’язаних з вилученням та реалізацією майна та погашенням можливих зобов’язань лізингодавця перед третіми особами, що виникли внаслідок виконання договору. В разі якщо отримана від продажу майна грошова сума менше ніж сума припинення договору, то лізингодавець вправі вимагати від лізингоодержувача відшкодування цієї різниці.

Згідно п. 13.8. договору в разі якщо договір порушується лізингоодержувачем, в тому числі у випадках, зазначених в п. 13.1. договору, лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити права володіння та користування будь-яким майном, переданим лізингоодержувачу за будь-яким з договорів, укладених сторонами без виплати яких-небудь компенсацій.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, здійснивши правовий аналіз пунктів 13.4, 13.5, 13.6, 13.8 договору з урахуванням ст. 7, п. 3, 4 ст. 10  Закону України «Про фінансовий лізинг»та ч. 3 ст. 6, ст. 627 Цивільного кодексу України, дійшла до висновку про те, що умови пунктів 13.4, 13.5, 13.6, 13.8 договору не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Одночасно, місцевий господарський вірно зауважив, що договір фінансового лізингу було підписано позивачем без жодних зауважень або застережень з його боку, без складання протоколу розбіжностей, що свідчить про погодження останнім на момент укладення договору можливих наслідки виконання та порушення зобов’язань.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що правові підстави для визнання пунктів 7.1.2., 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору фінансового лізингу №1125/12/2007 від 18.12.2007 року недійсними відсутні, про що господарським судом міста Києва зроблено вірний висновок.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року у справі №40/244.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

постановив:

1.          Апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.»- товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року у справі №40/244 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року у справі №40/244 залишити без змін.

3.          Справу №40/244 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Агрикова О.В.

Судді                                                                                          Суховий В.Г.

                                                                                          Чорногуз  М.Г