2-а-1848/11

ПОСТАНОВА

Іменем України

 23.05.2011  року  Ленінський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого судді:                                Данилюк О.С.

при секретарі:                                Іншаковій О.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Донецька справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та зобов’язання перерахувати пенсію, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з  адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду  України у Ленінському районі м. Донецька про визнання дій Управління  Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Донецька  неправомірними та зобов`язання Управління Пенсійного фонду  України у Ленінському районі м. Донецька  виплатити йому  пенсії по інвалідності відповідно до ст. ст. 49, 50  ч. 4, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи».

В обґрунтування позову зазначив, що йому встановлено 3 групу інвалідності,  захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС, він  знаходиться на обліку в УПФУ в Ленінського району м. Донецька.

Відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи»він має право отримувати основну пенсію у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідач не виплачує йому пенсію у зазначених розмірах, тому позивач звернувся до суду за поновленням порушеного права. Просив визнати неправомірними дій УПФУ у  Ленінському  районі м. Донецька щодо відмови у перерахунку основної та додаткової пенсії по інвалідності  внаслідок Чорнобильської катастрофи та зобов’язати провести перерахунок пенсії як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС з 01.01.2000 року по 31.12.2004 рік відповідно до  ст. ст. 49, 50, 54 ч. 4 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач у судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача Мітьєв Г.П., у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, згідно якої просив слухати справу у його відсутність. Згідно до заперечень зазначив, що положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне  забезпечення»застосовуються виключно до визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Відповідач також зазначає, що до вказаних правовідносин необхідно застосовувати Постанову КМУ №1293 від 27.12.2005, 28.05.2008 року № 530. 3 огляду на викладене,  просив суд відмовити  позивачу у задоволенні  позову.

Суд, враховуючи те, що клопотання про розгляд справи за їх відсутністю заявили всі особи, які беруть участь у справі, вважає можливим, відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України здійснити судовий розгляд і вирішення справи в порядку письмового провадження, та перевіривши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач,  належить (віднесений) до першої категорії як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнаний інвалідом 3 групи та встановлена причина інвалідності –захворювання, пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.5-6).

Начальник Управління Пенсійного фонду України  у Ленінському районі м. Донецька відмовив позивачу у перерахуванні зазначеної пенсії як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС з 01.01.2000 року по 31.12.2004 рік, з огляду на відсутність  підстав такого перерахування та правомірність  здійснення  управлінням  розрахунку (а.с. 3).

Так, з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-4, який відповідно до його преамбули визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Абзацом другим преамбули цього Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Частиною 3 статті 4 даного Закону передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене статтею 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 2 частини 1 статті 8 зазначеного Закону таке право закріплене за особами, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення»(крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення»- за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел.

Право вибору пенсійних виплат передбачене статтею 10 наведеного Закону, і означає, що особі, яка має одночасне право на різні види пенсії: за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника, призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Абзац перший пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»передбачено, у разі, якщо особа має право на отримання пенсії, у тому числі відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.     

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(надалі -  спеціальний закон), оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Розділ 8 даного Закону передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Нормами статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорій 1 та у зв'язку з втратою годувальника. Зазначені норми розповсюджуються на позивача, як на віднесеного до категорії 1.

Стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у відповідних розмірах, зокрема інвалідам  3 групи –50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по 3 групі інвалідності –6 мінімальних пенсій за віком.

Правовою підставою позовних вимог є частина 3 статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»якою зазначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум»від 15 липня 1999 року № 966-14. Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Обґрунтування відповідачем своєї позиції з посиланням на застосування у межах спірних відносин постанов Кабінету Міністрів України, спростовується приписами пункту першого та шостого статті 92 Конституції України, статті 71 спеціального закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, а також абзацом другим преамбули, частиною 3 статті 4, пунктом 2 частини першої статті 8 та пунктами 13, 16 Прикінцевих положень загального Закону якими передбачено що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, і те, що до приведення законодавства України у відповідність із Законом (Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування), закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначені Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»від 5 жовтня 2000 року № 2017-3. Статтею 17 даного Закону до основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір пенсії за віком. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Стаття 19 зазначає, що виключно законами України визначаються мінімальний розмір пенсії за віком.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що, зокрема, зазначено у рішенні №8-рп/2005 від 11 жовтня по справі №1-21/2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Постановляючи судове рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею  8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на частину 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якою принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини який зазначає, що не надання правової оцінки судом першої інстанції доводам позивача, не вчинення жодної спроби проаналізувати всі підстави позову з точки зору обґрунтування вимог певними правовими нормами, свідчать про порушення судом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що було зазначено у рішенні суду по справі «Проніна проти України», «Кечко проти України».

Також, згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду» від 23.02.2006 року, Рішення Європейського Суду з прав людини є обов’язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції. Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стосовно строку звернення до суду з адміністративним позовом суд зазначає, що він не є пропущеним з урахуванням того, що відповідно до частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Застосування цієї норми Цивільного кодексу України, до правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи узгоджується з тим, що згідно частини 3 статті 1 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях, серед інших, базується на принципах пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, частиною 1 статті 76 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку " від 8 лютого 1995 року N 39'95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання неправомірними дій УПФУ у  Ленінському  районі м. Донецька щодо відмови у перерахунку основної та додаткової пенсії по інвалідності  внаслідок Чорнобильської катастрофи  та зобов’язання провести перерахунок пенсії як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС за період з 01.01.2000 року по 31.12.2004 рік відповідно до  ст. ст. 49, 50, 54 ч. 4 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»підлягають задоволенню  у повному обсязі.

Згідно п. 18 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» за № 7-93 від 21.01.1993 р., громадяни, віднесені до категорії 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільнені від сплати судового збору.

На підставі ст. ст. 46, ч. 2 ст. 150 Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», керуючись ст. ст. 122 ч. 4, 151 - 154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та зобов’язання перерахувати пенсію - задовольнити.

Визнати  дії Управління Пенсійного фонду України  у Ленінському районі  м. Донецька  щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по інвалідності (основної та додаткової) внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 01.01.2000 року по 31.12.2004 рік - неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у  Ленінському районі м. Донецька здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії по інвалідності (основної та додаткової) відповідно до ст. 50, 54 ч. 4 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за рахунок  коштів Державного бюджету  України, з 01.01.2000 року по 31.12.2004 рік із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з встановленого відповідними законами розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.

Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя:                                                                                О. С. Данилюк