Апеляційний суд Рівненської області
______________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області у складі
головуючого судді Коробова О.К.,
суддів Сачука В.І.,
Шпинти М.Д., з участю
прокурора Рогальчука К.Л.,
обвинуваченого ОСОБА_2,
захисника ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляцію прокурора Воробея С.А. на постанову Рівненського міського суду від 13 жовтня 2011 року.
Указаною постановою відмовлено у задоволенні подання слідчого про обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту щодо неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13-14). Відмовляючи у задоволенні подання суд вказав, що достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту не встановлено. Слідчий посилався тільки на тяжкість злочину, у якому обвинувачується ОСОБА_2 та на вчинення його під час іспитового строку. Прокурор в судовому засіданні місцевого суду (а.с. 12) послався лише на тяжкість злочину, про який йдеться в обвинуваченні. Суд урахував, що обвинувачений є неповнолітнім, має постійне місце проживання, що слідчий не посилався на наявність даних для припущення, що обвинувачений буде ухилятись від слідства та суду чи перешкоджати встановленню істини по справі.
Неповнолітній ОСОБА_2 обвинувачується (постанова від 13 жовтня 2011 року) в тому. що він незаконно в невстановленому місці зібрав коноплю і подрібнивши її отримав 10,7 гр. наркотичного засобу. Був затриманий 16 серпня 2011 року при збуті за 60 грн. наркотичного засобу в 3,3 г „Іванову”.
В апеляції прокурор Воробей С. просить постанову суду скасувати, а справу за поданням слідчого повернути на новий розгляд до Рівненського міського суду. На обґрунтування апеляції прокурор посилається на те, що по справі не проведено всіх слідчих дій та на факт віднесення законодавцем злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, в якому обвинувачується ОСОБА_2, до тяжких злочинів.
У засіданні апеляційного суду прокурор Рогальчук К.Л. заявив, що „підтримує” апеляцію, однак не навів ніяких доводів, щодо незаконності та необґрунтованості постанови місцевого суду, неврахування цим судом якихось доводів прокурора Воробея С.
ОСОБА_2 пояснив, що ніякого злочину під час іспитового строку він не вчинив. Його затримали працівники міліції і шляхом незаконних дій, не допускаючи до нього законного представника та захисника, змусили заявити про вчинення злочину —начебто вчинений збут наркотичного засобу. Він запевнив суд, що ухилятись від досудового слідства, перешкоджати йому чи займатись злочинною діяльністю він не буде.
Захисник ОСОБА_3 наголосив на тому, що ні в поданні слідчого, ні у виступі прокурора в суді першої інстанції, ні в апеляції не наведено доводів для переконання суду в тому, що інші (менш суворі ніж взяття під варту) запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки обвинуваченого. Заперечив захисник проти обґрунтування прокурорами необхідності взяття під варту неповнолітнього тяжкістю злочину, у якому той обвинувачується. За твердженням захисника шляхом незаконних дій з грубим порушенням прав неповнолітнього у відсутності захисника від того відібрали пояснення про вчинення дій по збуту наркотика. На незаконні дії працівників міліції щодо неповнолітнього ОСОБА_2 він, захисник, подав скарги до прокурора міста Рівного, однак ніякої відповіді не отримав. Просить відмовити у задоволенні апеляції.
Заслухавши суддю-доповідача, прохання сторін, ознайомившись з матеріалами справи по розгляду подання слідчого, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню.
Частиною 2 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
За роз’ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 2003 року N 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року № 10, від 24 жовтня 2008 року N 15) суди при вирішенні питань, пов'язаних із обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту суди мають додержувати вимог ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50), і ст. 14 КПК, відповідно до яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою.
За ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність підстав, які за діючим законодавством України і судовою практикою Європейського Суду з прав людини дають підстави для взяття особи під варту в порядку попереднього ув’язнення.
В апеляції прокурора не наведено доводів для спростування цього висновку суду.
Припущення слідчого про те, що перебуваючи на волі неповнолітній буде продовжувати займатись злочинною діяльністю за ст. 148 КПК України є підставою для застосування одного із запобіжних заходів –не обов’язково найбільш суворого, який застосовується щодо неповнолітнього у виняткових випадках.
За ст. 434 КПК України взяття під варту, як запобіжний захід, до неповнолітнього застосовується лише у виняткових випадках. Ні слідчий у своєму поданні, ні прокурор у виступі в судовому засіданні місцевого суду, ні прокурор в апеляції, ні прокурор в засіданні апеляційного суду не навели, бодай, жодного доводу про таку винятковість випадку, що вимагає застосуванню до неповнолітнього саме найбільш суворого запобіжного заходу.
В апеляції прокурор, нехтуючи презумпцією невинуватості, стверджує, що „судом не враховано, що ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК України”.
17 липня 1997 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яким, зокрема, із заявами та застереженнями ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписану від імені України 9 листопада 1995 року. Згідно з пунктом 2 статті 6 зазначеної Конвенції "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку".
Аналогічна норма закріплена і в частині 1 статті 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Засада презумпції невинуватості, закріплена у даній статті, також втілена й у Кримінально-процесуальному кодексі України (далі - КПК України) - стаття 15. Юридичний зміст цієї засади полягає в тому, що до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитися як з винною, а також у будь-яких офіційних документах твердити, що ця особа є злочинцем.
Враховуючи викладене прокурор в апеляції мав право зазначати в апеляції про пред’явлення обвинувачення особі, а не стверджувати, що суд не врахував, що неповнолітній вчинив певний злочин.
Крім того, прокурори, які приймали участь в погодженні подання слідчого і його розгляду в суді знехтували положеннями ч. 2 ст. 1652 КПК України, за якими подання слідчого до суду вноситься за згодою прокурора. В КПК України в статтях, які регулюють провадження досудового слідства розрізняються повноваження прокурора та його заступника. Відповідно до Закону „Про прокуратуру” під словом „прокурор” в нормах, які регулюють нагляд за досудовим слідством, не маються на увазі всі заступники прокурора та помічники прокурора. Отже подання слідчого Вєтрова Б.Л. внесене до суду незаконно —без погодження з прокурором міста. Резолюція прокурора міста про погодження з поданням містить недбалі не оговорені виправлення прізвища прокурора міста „А.Г. Джус” на „А. Максимчук”.
За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляції прокурора.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Постанову Рівненського міського суду від 13 жовтня 2011 року про відмову у задоволенні подання старшого слідчого слідчого відділення Рівненського міськвідділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області. про обрання щодо неповнолітнього ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді взяття під варту залишити без зміни, а апеляцію прокурора Воробея С.А. на вказану постанову залишити без задоволення.
Судді (підписи)
Згідно з оригіналом.
Суддя-доповідач О.К. Коробов