ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

3 липня 2007 року                                                                                 м. Севастополь

Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:

головуючого         ЛЕСЯ В.І.,

суддів                     НІКІТІНАГ.В,   КУПЕЛЬСЬКОГО А.В.,

за участю військового прокурора Дніпропетровського гарнізону БУХТІАРОВА Г.В., захисника ОСОБА_1,

розглянула у судовому засіданні в апеляційному порядку кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3 на вирок військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 26 квітня 2007 року, яким колишнього військовослужбовця військової частини Д0140 старшого лейтенанта запасу

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця   села     Зарічне

Тростянецького району Сумської області, з вищою освітою, одруженого, раніше не судимого, на військовій службі з липня 1997 року по березень 2004 року,

засуджено за ч. 1 ст. 121 та ч. 3 ст. 424 КК України, із застосуванням ст. ст. 69, 61 того ж кодексу, до обмеження волі строком на 3 роки, з позбавленням, відповідно до ст. 54 КК України, військового звання.

Справа № 11-42-2007                                    Головуючий у суді 1ої інстанції БОРЗОВ В.І.

З засудженого на користь Верхнєдніпровської центральної районної лікарні та військової частини А4615 в рахунок відшкодування коштів, затрачених на стаціонарне лікування потерпілого, стягнуто відповідно 166 грн. 43 коп. та 199 грн. 60 коп.

В рахунок відшкодування судових витрат з засудженого в доход держави стягнуто 251 грн. 36 коп.

ОСОБА_2 визнано винними у застосуванні насильства щодо підлеглого, що спричинило тяжкі наслідки та в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному в момент заподіяння, за наступних, як зазначено у вироку, обставин.

2 серпня 2003 року близько 22 години ОСОБА_2, виконуючи обов'язки чергового контрольно-пропускного пункту №2 військової частини Д0140, біля приміщенні того ж пункту, виявляючи незадоволення відношенням днювального ОСОБА_4 до виконання його вказівок та реагуванням на його зауваження, наніс потерпілому декілька ударів кулаком в живіт та груди, спричинивши йому закриту тупу травму черевної порожнини з розривом капсули і тканини селезінки, гематоми в області хвоста підшлункової залози і заочеревної порожнини, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними для життя.

В зв'язку з заподіянням тілесних ушкоджень ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні в медичних закладах з 3 по 19 серпня 2003 року.

В апеляціях ОСОБА_2 та його захисник ОСОБА_3 не погоджуються з вироком, просять його скасувати, а провадження по справі закрити. Крім того, захисник пропонує справу відправити на додаткове розслідування.

В обґрунтування своїх доводів апелянти посилаються на те, що суд необгрунтовано відхилив послідовні покази ОСОБА_2 про його непричетність до побиття ОСОБА_4, а в основу вироку поклав суперечливі покази потерпілого, який в продовж досудового слідства неодноразово міняв їх, стверджуючи, що тілесні ушкодження заподіяв йому ОСОБА_5. Не встановлено судом, на думку апелянтів, час та місце побиття ОСОБА_4. Крім того, суд, на думку апелянтів, неправомірно послався на оголошені в судовому засіданні покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та невірно витлумачив дії ОСОБА_2, який надав в судове засідання розписки потерпілого та його матері про те, що він не має ніякого відношення до нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_4.

Заслухавши доповідь судді КУПЕЛЬСЬКОГО А.В., пояснення засудженого та його захисника ОСОБА_1 у підтримання апеляцій, думку    прокурора, який пропонував залишити вирок без зміни, перевіривши

матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що апеляції задоволенню не підлягають.

Висновок суду про доведеність вини засудженого у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій є обґрунтованим. Сформульовані у вироку висновки відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються дослідженими в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами, яким суд дав всебічну й об'єктивну оцінку в їх сукупності та взаємозв'язку.

Так, потерпілий ОСОБА_4, як на досудовому слідстві так і в суді послідовно показував, що 2 серпня 2003 року близько 22 години ОСОБА_2 завдав йому декілька ударів кулаком в живіт та груди, спричинивши закриту тупу травму черевної порожнини з розривом селезінки.

Зазначені пояснення ОСОБА_4 підтвердив під час відтворення обстановки та обставин події та очної ставки із ОСОБА_2.

Пояснення потерпілого про те, що тілесні ушкодження у нього утворились від ударів ОСОБА_2, підтверджуються висновком експертів, що проводили комісійну судово - медичну експертизу.

Із оголошених в судовому засіданні пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 видно, що потерпілий розповідав їм про те, що 2 серпня 2003 року близько 22 години ОСОБА_2 біля контрольно-пропускного пункту №2 військової частини ДО 140 наніс йому декілька ударів в живіт та груди.

Зазначені докази спростовують покази ОСОБА_2 про те, що він потерпілого не бив.

Тому посилання апелянтів на те, що суд не прийняв до уваги послідовні покази ОСОБА_2 і поклав в основу вироку пояснення ОСОБА_4, який в продовж досудового слідства неодноразово міняв їх, стверджуючи, що тілесні ушкодження заподіяв йому ОСОБА_5 є необгрунтованим.

Спростовуються і доводи апеляції про те, що судом не встановлено час та місце побиття ОСОБА_4. Ці обставини ретельно перевірялись у судовому засіданні. Як видно з матеріалів справи та вироку, ОСОБА_2, завдав потерпілому декілька ударів кулаком в живіт та груди, близько 22 години 2 серпня 2003 року, біля приміщенні контрольно-пропускного пункту №2 військової частини Д0140.

Безпідставним є посилання в апеляції захисника на те, що суд невірно витлумачив дії підсудного, який надав в судове засідання розписки потерпілого та його матері про те, що він не має ніякого відношення до побиття ОСОБА_4. Оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що саме від ударів ОСОБА_2

утворились тілесні ушкодження у потерпілого, а надання підсудним вищезазначених розписок визнав способом уникнення від кримінальної відповідальності.

Необгрунтованим також є посилання в апеляції на те, що суд неправомірно послався у вироку на оголошені в судовому засіданні покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким потерпілий розповідав про його побиття ОСОБА_2.

Відповідно до ст. 306 КПК України суд може оголосити показання свідка, дані ним під час досудового слідства, у випадку неявки його в судове засідання, якщо явка його з тих чи інших причин неможлива.

Як видно з протоколу судового засідання суд оголосив покази зазначених осіб саме із цих причин.

Отже, всупереч твердженням в апеляціях, суд першої інстанції дав належну оцінку всім зібраним у справі доказам, в тому числі показанням потерпілого, свідків та засудженого під час судового засідання та на досудовому слідстві і дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 завдав ОСОБА_4 численних ударів, які спричинили тілесні ушкодження, що потягли тяжкі наслідки.

Дії ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 424, ч. 1 ст. 121 КК України судом кваліфіковані правильно.

Покарання призначено ОСОБА_2 з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують покарання і є справедливим.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду Військово - Морських Сил

ухвалила:

Вирок військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 26 квітня 2007 року відносно ОСОБА_2, залишити без зміни, а апеляції засудженого ОСОБА_2 та його захисника - без задоволення.