У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П,. Охрімчук Л.І.,-
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом прокурора Білогірського району Автономної Республіки Крим, що діє в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, до Білогірської міської ради Автономної Республіки Крим, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на житло за касаційною скаргою ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 7 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 квітня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2009 року прокурор Білогірського району Автономної Республіки Крим, що діє в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, звернувся до суду з зазначеним позовом обґрунтовуючи тим, що 7 липня 1993 року позивачка звернулася з заявою в орган приватизації про надання згоди на приватизацію квартири, яка знаходиться по АДРЕСА_1. У даній заяві було зазначено – позивачку та ОСОБА_4 Згідно довідки про склад сім’ї наймача право на приватизацію мають тільки позивачі. На підставі вищезазначених документів було видано свідоцтво про право власності за №133 від 26 серпня 1993 року, відповідно до якого по Ѕ частини передано у власність позивачам. Однак у 2008 році позивачка дізналася, що на підставі свідоцтва про право власності на житло за №133 від 16 листопада 1998 року, власниками зазначеної квартири у рівних частинах, крім неї та сина, є також ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким дозвіл на приватизацію позивачі не давали. Крім того, прокуратурою було встановлено, що ОСОБА_6 з травня 1998 року є громадянкою Російської Федерації. З урахуванням вищенаведеного, прокурор Білогірського району Автономної Республіки Крим, що діє в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, просив визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на житло.
Рішенням Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 7 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 квітня 2010 року, позовні вимоги прокурора Білогірського району Автономної Республіки Крим, що діє в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання та скасування свідоцтва про право власності на житло задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано дублікат свідоцтва №133 від 16 листопада 1998 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1, громадянами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_7 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У червні 2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 7 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 квітня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог прокурора Білогірського району Автономної Республіки Крим, що діє в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання та скасування свідоцтва про право власності на житло відмовити.
Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.
У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
У відповідності до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Матеріали справи та доводи касаційної скарги ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 7 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук