ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0270/3489/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Комара Павла Анатолійовича,
Суддів: Загороднюка Андрія Григоровича
Томчука Андрія Валерійовича
при секретарі судового засідання: Шаргало Валентині Анатоліївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_2, ОСОБА_3;
відповідача : ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2"
до: Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції
про: визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ :
19.07.2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" (далі - ТОВ "ВКХП №2", позивач) до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції (далі - Вінницька МДПІ, відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на підставі перевірки, проведеної Вінницькою МДПІ, складено акт №15/23/34325039 від 20.01.2011р., в якому необгрунтовано зафіксовано ряд порушень ТОВ "ВКХП №2" податкового законодавства. За результатами перевірки позивачу надіслано податкові повідомлення-рішення, які він вважає недійсними та такими, що підлягають скасуванню. Позивач подавав скарги до ДПА у Вінницькій області та до Держаної податкової адміністрації України про перегляд вказаних рішень, однак за результатами розгляду даних скарг рішення були залишені без змін, а скарги - без задоволення. Враховуючи дані обставини, позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсними даних рішень.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року відкрито провадження по даній адміністративній справі.
05.08.2011 року до суду від відповідача надійшло письмове заперечення проти адміністративного позову, в якому він заперечив проти позовних вимог, вказавши, що вони є необгрунтованими, суперечать вимогам чинного законодавства та невідповідають дійсним обставинам справи.
Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідача заперечили проти задоволення адміністративного позову, посилаючись на обставини викладені в запереченнях проти адміністративного позову (Т.7 а.с. 153-157).
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
В період з 28 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року Вінницькою МДПІ була порведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ "ВКХП №2" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за період з 01.01.2009 р. по 01.04.2010р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з листопада 2008 року по лютий 2010 року.
За результатами перевірки, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу контролю за відшкодуванням податку на додану вартість ОСОБА_5 та головним державним податковим ревізором-інспектором відділу контролю за відшкодуванням податку на додану вартість ОСОБА_6 був складений Акт "Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за рахунок платника в банку за період з 01.01.2009р. по 01.04.2010р., яка виникла за рахунок відємного значення ПДВ, що декларувалось в період з листопада 2008 року по лютий 2010 року" №15/23/34325039 від 20.01.2011 року.
В акті первірки були встановлені порушення п.п.7.2.6, п.п. 7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті яких, на думку відповідача, ТОВ "ВКХП №2" було: завищено суму податкового кредиту за період з січня 2009 по березень 2010 року на суму 3 987 026 грн., завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню за період з січня 2009 по березень 2010 року на суму 12 883 989 грн. та занижено суму, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за січень 2009 р. на 1 112 159 грн.
Суть, зафіксованих в акті порушень, полягає у включенні до складу податкового кредиту податкових накладних, виписаних в попередніх періодах, включенні до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість відповідно до податкових накладних, які не містили номенклатури товару, віднесенні до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з операцій, здійснених з використанням попередньої оплати, яка згодом була повернута покупцю, віднесенні до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з операцій, здійснених згідно з договорами комісії.
Не погоджуючись з вказаними висновками перевірки позивач подав заперечення до акта перевірки, однак Вінницька МДПІ вважає, що даний акт не суперечить законодавству України.
15 лютого 2011 року позивач отримав податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 та №0000122300 від 10 лютого 2011 року.
Податковим повідомленням-рішенням № НОМЕР_1 позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (в тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 12 883 989 грн. та визначено штрафні санкції у розмірі 2 438 818 грн.
Податковим повідомленням-рішенням № №0000122300 позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем ПДВ в сумі 1 390 199 грн, з яких 1 112 159 грн.- сума основного платежу, 278 040 грн. - сума штрафних санкцій.
Позивач подавав скарги до ДПА у Вінницькій області та до Держаної податкової адміністрації України про перегляд вказаних рішень, однак за результатами розгляду даних скарг рішення були залишені без змін, а скарги - без задоволення. Враховуючи дані обставини, позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсними даних рішень.
Судом встановлено, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з п.п.1.7 Закону України "Про податок на додану вартість"(який діяв на момент включення позивачем податкових накладних, виданих в попередніх періодах, до податкового кредиту, визначення суми бюждетного відшкодування та проведення перевірки), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п. 7.4.1. Закону України "Про податок на додану вартість" Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.п. 7.2.6. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У відповідності з п.п. 7.5.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Дата оримання податкової накладної зазначається в графі 2 розділу І реєстру отриманих та виданих податкових накладних.
Відповідно до п.п.7.4.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, нарахування податкового кредиту звітного періоду можливе лише за наявності права на податковий кредит та визначених Законом підстав. Строк дії права платника податку на податковий кредит, дата винекнення якого визначена п.п. 7.5.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", зазначеним законом не обмежується. Підставою для нарахування платником податку податкового кредиту є податкові накладні, що отримані таким платником податку. Отже, отримані протягом звітного періоду податкові накладні є підстовою для реалізації платником податку права на нарахування податкового кредиту.
Відповідно до п.п.7.2.8. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.
Відповідно до п.7 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005р. №244 реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях на додану вартість.
Згідно з п.8 даного Порядку, в розділі І реєстру відображаються отримані податкові накладні, розрахунки коригування кількісних та вартісних показників, вантажні та митні декларації, а також інші подібні документи.
Підставою складання звітності з ПДВ є реєстр отриманих та виданих податкових накладних, який оформлюється відповідно до вищезгаданого порядку, зокрема в п.п.9.2 даного порядку зазначено, що в графі 2 зазначається дата отримання податкової накладної чи іншого документа, визначеного в п.п.9.1 цього пункту., а згідно з п.п.9.3 даного порядку в графі 3 зазначається дата отримання податкової накладної чи іншого документа, визначеного в п.п.9.1 цього пункту.
Тобто, звітність з податку на додану вартість передбачає відображення податкової накладної у звітності та включення податку на додану вартість за такою накладною до податкового кредиту у податковому періоді отримання податкової накладної, а не в періоді її виписки. Отже, у разі отримання податкових накладних, що виписані в різних податкових періодах повинен зазначити дату їх отримання у графі 2 реєстру, та за умови виконання вимог п.п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" має право відобразити такі податкові накладні в податковій декларації з ПДВ в поточному періоді.
Враховуючи дані положення податкового законодавства, суд дійшов висновку про безпідставність висновків викладених в акті превірки №15/23/34325039 від 20.01.2011 року та винесених на його підставі податкових повідомлень-рішень, в частині неправомірності включення сум ПДВ до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування на підставі накладних, виписаних в попередніх періодах.
Відповідно п.1.2. Наказу ДПА України "Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" №327 від 10.08.2005 року, який діяв на момент перевірки та складення Акту, невиїзною документальної перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів, незалежно від способу їх подачі.
Таким чином, в процесі проведення превірки, за результатами якої був складений вищезгаданий акт, повинні були перевірятись наявні документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.
Перед початком та протягом перевірки відповідач не витребував від ТОВ "ВКХП №2" отримані від ЗАТ "ПК Поділля" податкові накладні та їх копії.
Крім того, допитана в якості свідка головний бухгалтер ЗАТ "ПК Поділля" ОСОБА_7 пояснила, що ЗАТ "ПК Поділля" надавало позивачу податкові накладні із повним зазначенням номенклатури. Однак, у згорнутому вигляді електронного реєстру виданих і отриманих накладних недостатньо місця в графі для запису номенклатури товарів, а у розгорнутому вигляді в даній графі відображається повна інформація по всіх реквізитах податкових накладних, включаючи повну інформацію про номенклатуру товарів.
Відповідно до п.п.2.3.4 Наказу ДПА України "Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" №327 від 10.08.2005 року не допускається відображення в акті перевірки необгрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючого, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.
Враховуючи дані обставини, суд дійшов висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту та бюджетного вдшкодуваннясум ПДВ згідно з отриманими від ЗАТ "ПК Поділля" податковими накладними, та необгрунтованість висновків перевірки в цій частині, оскільки надані позивачем податкові накладні відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Відповідно до п.п. 1.8. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п.п. 7.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг). Факт сплати позивачем податку у попередніх податкових періодах постачальниками товорів, а також правомірність збільшення податкового кредиту на суму зазначеного у складі попередньої оплати податку в акті не заперечується.
Відповідно до п.п. 3.1.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Отже, сам факт виненкнення податкових зобовязань з ПДВ під час сплати попередньої оплати підтверджує набуття одержувачем платежу статусу постачальника або продавця товарів, а платником - статусу отримувачча або покупця таких товарів для цілей застосування Закону України "Про податок на додану вартість".
Відповідно до п.п. 7.5.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит закріплює дату здійснення першої з подій: або дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
За правилом першої з вказаних подій, у разі здійснення попередньої оплати за товари постачальником-платником ПДВ нараховується податкове зобовязання та виписується податкова накладна, яка дає право покупцю на податковий кредит.
Отже, податок, сплачений постачальникові у складі попередньої оплати, підлягає відшкодуванню на загальних підставах.
Відповідно до листа ДПА України від 08.12.2006 року №23025/7/16-1517-05, якщо фактичної поставки товару не відбулось, на повернення продавцем коштів отриманих від покупця як попередня оплата за товар, продавець може зменшити нараховану по цій операції суму податкових зобовязань з ПДВ за умови, якщо покупець одночасно зменшить відповідну суму податкового кредиту.
Законодавством не передбачений обов'язок платника коригувати від'ємне значення попереднього періоду або суму бюджетного відшкодування у випадку повернення попередньої плати.
Крім того, представник позивача пояснив, що для розрахунку бюджетного відшкодування обовязковою умовою є наявність оплачених податкових накладних. В даних розрахунках не було враховано податкові накладні №090331-004 виписану в березні 2009 року, №090105-0003 від 14 січня 2009 року та №090129-1002 виписану в січні 2009 року, оскільки дані податкові накладні були зняті по акту як старі, а також частково зняті самим підприємством через розрахунки корегувань, тобто двічі.
Отже, наведені в акті твердження про завищення бюджетного відшкодування шляхом включення попередньої оплати за товар до податкового кредиту з подальшим коригуванням податкового кредиту у вказаних податкових періодах не відповідають дійсності.
Закон України "Про податок на додану вартість" встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування. При цьому, сума відємного значення, яка утворюється за наслідками першого звітного періоду як перевищення суми податкового кредиту над сумою податкових зобов'язань та включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, не підлягає ідентифікації за податковими накладними, на підставі яких у звітному періоді був сформрваний податковий кредит. Отже, Закон не встановлює обмежень до того, за якими операціями сформований податковий кредит та який склад має сума відємного значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню.
Законом України "Про податок на додану вартість" не визначені терміни "отримувач товарів (послуг)" та "постачальник товарів (послуг)", що створює умови для неоднозначного тлумачення прав та обовязків платників податків.
В даному випадку позивач укладав договори комісії, сторонами в яких є комісіонер та комітент. Тому у графі "продавець" вказаний комітент, а комісіонер - в графі "Покупець". В інших розділах накладної зазначені всі необхідні реквізити, що підтверджується матеріалами справи.
За економічним змістом, здійнення операцій за договорами комісії не надає комісіонеру жодної вигоди, оскільки податкове зобовязання у комісіонера згідно з п.4.7 Закону України "Про податок на додану вартість" виникає раніше за податковий кредит, а сума податкового кредиту, одержаного комісіонером, не може перевищувати суму податкового зобовязання нарахованого під час продажу на території України товару, одержаного від комітента. Отже, відсутні підстави для вибіркової заборони бюджетного відшкодування сум податку, сплачених на користь комітента.
Відповідно до п.п.4.7. Закону України "Про податок на додану вартість" у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.
Судом встановлено, що облік ПДВ за договорами комісії позивач відображає у відповідності із Законом України "Про податок на додану вартість", тобто суму податкового зобов'язання, так само як і суму податкового кредиту на всю вартість товарів. Отже, в декларації з ПДВ відображаються обороти з розрахунку вартості товару, а не виключно комісійні винагороди.
Таким чином, дії позивача стосовно включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціям, порведеним згідно з договорами концесії є правомірними, а висновки перевірки щодо їх незаконності не відповідають законодавству та дійсним обставинам справи.
Задовольняючи адміністритивний позов суд також врахував, що період, результати перевірки якого відображені в акті, у відповідності з яким винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, неодноразово перевірявся відповідачем шляхом проведення невиїзних та виїзних перевірок. За результатими даних попередніх перевірок було підтверджено відсутність у діяльності позивача порушень податкового законодавства.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Також, суд відмічає, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних рішень, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у зв’язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції №0000112300 від 10 лютого 2011 року та №0000122300 від 10 лютого 2011 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя: Комар Павло Анатолійович
Судді Загороднюк Андрій Григорович
Томчук Андрій Валерійович
11.10.2011