АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ЗО серпня 2006 року. м. Київ.
Колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого Левчука О.Д.
судців Ігнатюка О.В., Давидової Н.І.
з участю: прокурора Хомич С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2006 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Васильків Київської області, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, непрацюючого, який мешкає в АДРЕСА_1, раніше судимого 17 грудня 2004 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за ч.4 ст. 185 КК України до 5-ти років позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 104 КК України від відбування покарання із випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю в 2 роки
засуджено за ч.З ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу в розмірі 1700 грн;
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Біла Церква Київської області, громадянина України, із повною загальною середньою освітою, непрацюючого, який мешкає в АДРЕСА_2, раніше не судимого
засуджено за ч.2 ст. 185 КК України до 2-х років позбавлення волі;
на підставі ст. 75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання із випробуванням, із встановленням йому іспитового строку тривалістю в 2 роки та покладенням на нього наступних обов'язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання;
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Вишневе Київської області, громадянина України, із повною загальною середньою освітою, непрацюючого, який мешкає в АДРЕСА_3, який в силу ст. 89 КК України визнається таким, що не має судимості
засуджено за ч.З ст. 185 КК України до 3-х років позбавлення волі;
Справа № 11-829 / 2006 Головуючий в 1-й інстанції Федорова Т.П.
Категорія: ч.З ст.185 КК України Доповідач Ігнатюк О.В.
на підставі ст. 75, 76 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання із випробуванням, із встановленням йому іспитового строку тривалістю в 2 роки та покладенням на нього наступних обов"язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання;
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця сел. Острійки Білоцерківського району Київської області, громадянина України, із повною загальною середньою освітою, непрацюючого, який мешкає в АДРЕСА_4, який в силу ст. 89 КК України визнається таким, що не має судимості
засуджено за ч.З ст. 185 КК України до 3-х років позбавлення волі;
на підставі ст. 75, 76 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання із випробуванням, із встановленням йому іспитового строку тривалістю в 2 роки та покладенням на нього наступних обов'язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання;
стягнуто із ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_5 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;
вирішене питання про речові докази,
встановила:
Зазначеним вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнанні винними та засуджені за те, що вони 12 липня 2005 року близько 21-ї години, знаходячись поблизу кіоску, розташованого поряд із входом на ринок масиву АДРЕСА_5, за попередньою змовою між собою, підійшли до громадянина ОСОБА_6, який стояв біля кіоску і, скориставшись його неувагою, таємно викрали його барсетку, вартістю 115 грн., в якій знаходились: стільниковий телефон „Моторола С 350" вартістю 500 грн. із стартовим пакетом оператора „ Київстар" вартістю 50 грн. та картка поповнення рахунку вартістю 25 грн., а всього таємно викрали майна громадянина ОСОБА_6 на загальну суму 690 грн.
Цим же вироком ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнанні винними та засуджені за те, що вони 22 липня 2005 року близько 23-ї години, перебуваючи в стані алкогольного сп"яніння, вступили між собою в змову, направлену на таємне викрадення чужого майна із складського приміщення, розташованого по АДРЕСА_6. Із цією метою ОСОБА_4 проник в середину складського приміщення, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишились із зовні, спостерігаючи за навколишньою обстановкою. Із зазначеного складського приміщення засуджені таємно викрали належні громадянці ОСОБА_5 пляшки та банки із пивом на загальну суму 866 грн.
В апеляції прокурора вказано на незаконність вироку в частині призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання та необхідність його скасування в цій частині в зв'язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок його м"якості та в зв'язку із неправильним застосування кримінального закону. В обгрунтування апеляції прокурор посилався на те, що суд, при призначенні засудженому покарання не врахував те, що він вчинив тяжкий злочин під час іспитового строку, даний злочин було вчинено в стані алкогольного сп"яніння. В зв'язку із цим призначене засудженому ОСОБА_1 покарання прокурор вважав м"яким. Окрім того посилався і на те, що суд безпідставно не застосував щодо ОСОБА_1, який є обмежено осудним, примусові заходи медичного характеру. Просив вирок в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_1 призначити покарання у вигляді 6-ти років позбавлення волі та застосувати щодо нього примусовий захід медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2006 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не оскаржується.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення прокурора, який апеляцію підтримав і просив її задовольнити, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція прокурора підлягає до часткового задоволення.
Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин вчинення злочинів, доведеності вини засудженого ОСОБА_1 та кваліфікації його дій учасниками судового розгляду не оспорювалися. Із протоколу судового засідання вбачається, що при розгляді зазначеної справи судом першої інстанції були застосовані вимоги ч.З ст. 299 КПК України В зв'язку із цим висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких докази не досліджувалися, апеляційним судом, у відповідності до вимог ч.1 ст. 365 КПК України, не перевірялися.
На думку колегії суддів, доводи апеляції прокурора щодо м"якості призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання не грунтуються на матеріалах справи. Як вбачається із вироку, суд визнав ОСОБА_1 обмежено осудним та врахував цю обставину при призначенні йому покарання. Із врахуванням даної обставини, а також із врахуванням того, що засуджений визнав свою вину та щирого покаявся у вчиненні злочину суд на законних підставах визнав за можливе застосувати щодо нього вимоги ст. 69 КК України, перейшов до більш м"якого виду покарання, призначивши засудженому покарання у вигляді штрафу. Підстав для посилення призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання та постановлення по даній справі нового вироку колегія суддів не знаходить.
Щодо доводів апеляції про незаконність вироку в зв"язку із відсутністю у ньому висновків про застосування у відношенні ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру, то вони є частково обгрунтованими. Так, у відповідності до вимог ст. 20 КК України особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, підлягає кримінальній відповідальності. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Як вбачається із вироку, суд визнав ОСОБА_1 обмежено осудним і врахував це при призначенні покарання. Однак, всупереч вимогам ст. 20, 92-94 КК України примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_1 суд не застосував, а докладних доводів, за яких він вважав за необхідне не застосовувати щодо ОСОБА_1 такі заходи, у вироці не навів.
За наявності зазначеного вище порушення закону, вирок щодо засудженого ОСОБА_1 не може бути визнаний законним та обгрунтованим, а тому він в цій частині підлягає скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд в процесі якого необхідно дослідити зібрані по справі докази, встановленим обставинам дати належну юридичну оцінку, прийняти щодо ОСОБА_1 законне та обгрунтоване рішення, належним чином при цьому мотивувавши рішення про застосування чи не застосування щодо ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру.
Керуючись ст. 365, 366 КПК України колегія суддів,
ухвалила:
Апеляцію прокурора задовольнити частково.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати. Справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.З ст. 185 КК України направити на новий судовий розгляд до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області іншим суддею.
В іншій частині вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2006 року залишити без змін.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишити без змін - підписку про невиїзд.