Справа № 22-7560/2006 Головуючий у 1 інстанції Губська Л.В.
Категорія 21 Доповідач Звягінцева О.М.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Шабанової В.О.
суддів Звягінцевої О.М., Солодовник О.Ф.
при секретарі Стефановій І.М.. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення ФСС в м. Ясинувата про відшкодування моральної шкоди і
встановив:
в апеляційній скарзі відділення ФСС в м. Ясинувата оспорює обгрунтованість рішення суду, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 20000грн., і ставить питання про його оскасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві. Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову.
В засіданні апеляційного суду представник відділення ФСС за довіреністю Аннекова І.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила про її задоволення, скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, а представник позивача ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_2 заперечувала проти доводів скарги, просила її відхилити та залишити судове рішення без зміни.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
19.04.2006 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що з 13.11.1990 р. він працював на ОП „Шахта їм. Засядька" гірничим очистлювального вибою та внаслідок шкідливих умов праці отримав професійне захворювання- хронічну вертеброгенну попереково-хрестцову радікулопатію.
За висновком МСЕК від 21.05.2003 р. у нього вперше з 20.05.2003 р. безстроково було встановлено 60 % втрати працездатності за професійним захворюванням хронічною вертеброгенною попереково-хрестцовою радікулопатією, його визнано інвалідом 3 групи.
За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він відчуває тривалий фізичний біль, не може працювати за своєю професією, йому протипоказана фізична праця, він змушений внаслідок хвороби додавати багато зусиль для організації свого життя.
Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 35000 грн.
Рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2006 року позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 20000грн.
Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с.З, 4-5, 6-7, 8- 10), і тому вони знайшли підтвердження в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок шкідливих умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності, за висновком МСЕК від 21.05.2003 р. у нього вперше з 20.05.2003 р. безстроково було встановлено 60 % втрати працездатності за професійним захворюванням -хронічною вертеброгенною попереково-хрестцовою радікулопатією, його визнано інвалідом 3 групи.
За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок вказаного професійного захворювання моральних страждань.
Всупереч необгрунтованих доводів скарги про необхідність зменшення розміру моральної шкоди, з урахуванням ступіня майнового положення відповідача, при вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість та характер спричинених професійним захворюванням моральних страждань, їх тривалість, неможливість відновлення стану здоров'я та змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя, межі достатньості та справедливості.
Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим, ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і є гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.
Апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не впливає на правильність визначених правових висновків суду.
До того ж згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.
Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок шкідливих умов праці.
Довод скарги щодо необхідності застосування судом вимог ст. 237-1 КЗпП України є неспроможним, оскільки стійку втрату працездатності у позивача було вперше встановлено після 1.04.2001 р., з цього часу в державі встановлено порядок відшкодування моральної шкоди через Фонд соціального страхування.
Не можна визнати спроможним і довод скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки ним цей строк не пропущено.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.
Керуючись п.1 ч.І ст. 307, ст.ст. 308, 313, п.1 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд,-
ухвалив:
апеляційну скаргу відділення ФСС в м. Ясинувата відхилити, рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді: