КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-232/11                                                       Головуючий у 1-й інстанції:  Новак А.В.     

Суддя-доповідач:  Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

"05" жовтня 2011 р.                                                                                                           м. Київ

              Київський апеляційний адміністративний суд  у складі колегії суддів:

головуючого судді                           Губської О.А.

суддів                                                Парінова А.Б., Беспалова О.О.

розглянувши у письмовому провадженні в м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в                       Голосіївського районі м. Києва на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 03 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов’язання донарахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії, як дитині війни, -

В С Т А Н О В И В:

          Позивач звернувся до суду з позовом про визнання діяння та відмову відповідача щодо нарахування та виплати позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни (30% надбавки до пенсії) з 01.01.2006 р. по 31.12.2010 р. протиправними; зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити у повному обсязі позивачу як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну 30% надбавку, що передбачена ст.  6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01.01.2006 р. по 31.12.2010 р.

         Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2010 року позовні вимоги в частині вимог позивача про зобов’язання здійснення перерахунку та виплати щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії як дитині війни за період 01.01.2006 р. та по 04.06.2010 р. залишено без розгляду, як поданий після закінчення  встановленого законом шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.   

         Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 03 лютого 2011 року решту позовних  вимог позивача задоволено.

        Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

         В судове засідання сторони не з'явилися, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження, відповідно до п. 2) ч. 1 ст. 197 КАС України.

         Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін з таких підстав.       

        Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позову.

         З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

         Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером за віком та має статус дитини війни, що підтверджується  паспортом та відповідним посвідченням з відміткою «дитини війни».

         Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

         Як вбачається з листа з заперечень відповідача, що позивачу за 2008 рік, як дитині війни, сплачувалась надбавка в розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». З 01.01.2008 р. - 47 грн., з 01.04.2008 р. - 48,10 грн., з 01.07.2008 р. - 48,20 грн., з 01.10.2008 р. - 49,80 грн., щомісячно.

          Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.08 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.

          Згідно ч. 2 ст. 19, ч. З ст. 22 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

        Однак, всупереч положенням Конституції України, вимогам Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та рішенню Конституційного Суду України, абз. 1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» визначено, що підвищення пенсії дітям війни проводиться у розмірі 10 % прожиткового мінімуму, для осіб які втратили працездатність.

        Виходячи із загальних засад пріоритету закону над підзаконними актами, слід визнати, що при призначенні позивачу надбавки до пенсії, як дитині війни слід виходити з положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою визначено розмір надбавки до пенсії, оскільки постанови Кабінету Міністрів України, за своєю юридичною природою, є підзаконними нормативними актами, мають меншу юридичну силу і не можуть змінювати положення визначені Законом.

        Таким чином, особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 % мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та з урахуванням мінімального розміру пенсії для осіб, які втратили працездатність, передбаченої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

        Крім того, з матеріалів справи вбачається  що ухвалою суду від 08.12.2010 року у зв’язку з пропущенням позивачем строку для звернення до суду позовні вимоги про стягнення допомоги за період з 01.01.2006 р. та по 04.06.2010 р. залишено без розгляду.

        З урахуванням наведеного, колегія суддів підтримує думку суду першої інстанції, що у даному випадку, має місце порушення прав позивача щодо невиплати відповідачем пенсії у підвищеному розмірі, як дитині війни, передбаченої          ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 05.06.2010 року по 31.12.2010 року, які підлягають захисту шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, з урахуванням мінімального розміру пенсії для осі, які втратили працездатність, передбаченої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Оскільки функції призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Управління Пенсійного фонду України в                       Голосіївському районі м. Києва, то відповідний обов'язок необхідно покласти саме на відповідача у справі.

       Таким чином, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача.

       Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.

       Відповідно до ст. 200 КАС України –суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

       Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

       Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Голосіївського районі м. Києва на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 03 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов’язання донарахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії, як дитині війни –залишити без задоволення, а постанову Голосіївського районного суду м. Києва –без змін.

         Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

         Головуючий суддя                                                                                   Губська О.А.

         Суддя                                                                                                        Парінов А.Б.

         Суддя                                                                                                        Беспалов О.О.