Справа № 22-7637/06                                                              Головуючий у 1 інстанції Хаустова Т. А.

Категорія 40                                                                         Доповідач Соломаха Л.І.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2006р.                                                                                       м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого                                        Новодворської О.І.

суддів                                      Соломахи Л.І., Лук'янової С.В.

при секретарі                                          Лозняковій Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства „Донецька залізниця" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача - державного підприємства „Донецька залізниця" на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 30 червня 2006р., -

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2006р.   ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до державного підприємства .Донецька залізниця" (далі ДП „Донецька залізниця") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Він посилався на те, що з 14 квітня 2003р. він працював за контрактом контролером-ревізором пасажирських потягів Краснолиманської дирекції залізничних перевезень ДП „Донецька залізниця". Строк дії останнього контракту був визначений в один рік - до 17 травня 2006р. Наказом НОМЕР_1 він звільнений з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України в зв'язку із втратою довіри. Звільнення він вважав незаконним з наступних підстав:

28 жовтня 2005р. в лінійний відділ на ст.Красний Лиман лінійного управління на Донецькій залізниці УМВС України на транспорті (далі ЛВ на ст.Красний Лиман) звернувся провідник локомотивного депо ст.Слов'янськ ОСОБА_2   з заявою про вимагання у неї хабара при виконанні ним своїх службових обов'язків. 29 жовтня 2005р. з такою ж заявою звернувся провідник локомотивного депо ст.Слов'янськ ОСОБА_3.    За цими фактами ЛВ на ст.Красний Лиман була проведена дослідча перевірка, в ході якої в порушенні відносно нього кримінальної справи за вказаними фактами було відмовлено на підставі п.2 ст.6 КПК України в зв'язку із відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ст. 189 КК України, тобто зазначені вище факти не знайшли свого підтвердження і не можуть бути підставою для втрати до нього довіри.

Позивач просив визнати наказ про його звільнення НОМЕР_1 незаконним, поновити його на роботі на посаді контролера-ревізора пасажирських   потягів Краснолиманської дирекції залізничних перевезень ДП „Донецька залізниця", стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та на відшкодування моральної шкоди в зв'язку із незаконним звільненням 50000грн. (а.с.3-4).

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 30 червня 2006р. позов задоволено частково. Наказ  НОМЕР_1 Краснолиманської дирекції залізничних перевезень ДП „Донецька залізниця" про звільнення ОСОБА_1 за п.2 ст.41 КЗпП України визнано незаконним. ОСОБА_1  поновлено на роботі на посаді контролера-ревізора пасажирських потягів Краснолиманської дирекції залізничних перевезень ДП „Донецька залізниця". З ДП „Донецька залізниця" на користь ОСОБА_1  стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 березня 2006р. по 30 червня 2006р. в сумі 2690грн. 64коп., на відшкодування моральної шкоди 1000грн., на відшкодування витрат на правову допомогу 700грн. З ДП „Донецька залізниця" на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 68грн. Рішення в частині поновлення на роботі піддано негайному виконанню.

В апеляційній скарзі відповідач - ДП „Донецька залізниця" просить рішення, суду  скасувати  та  ухвалити  нове  про  відмову  позивачу  в  задоволенні  позову, посилаючись   на   порушення   судом    першої   інстанції   норм    матеріального   та процесуального права.

В апеляційній інстанції представник відповідача ОСОБА_4  доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивач  ОСОБА_1  у судове засідання не з'явився, через свого представника ОСОБА_5 надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_5 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив наступні факти: 14 квітня 2003р. позивач був прийнятий на роботу на підставі контракту, укладеного між ним та Краснолиманською дирекцією залізничних перевезень ДП „Донецька залізниця", на посаду контролера-ревізора пасажирських потягів. Строк дії останнього контракту був визначений в один рік - до 17 травня 2006р.

Наказом Краснолиманської дирекції залізничних перевезень ДП „Донецька залізниця" НОМЕР_1 позивача звільнено з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України в зв'язку із втратою довіри.

Суд встановив, що 28 жовтня 2005р. в ЛВ на ст.Красний Лиман звернувся провідник локомотивного депо ст.Слов'янськ ОСОБА_2  з заявою прб те, що  ОСОБА_1  при виконанні своїх службових обов'язків вимагав у неї хабара. 29 жовтня 2005р. в ЛВ на ст.Красний Ліман звернувся провідник локомотивного депо ст.Слов'янськ  ОСОБА_3  з заявою про те, що       ОСОБА_1   при виконанні своїх службових обов'язків вимагав у нього хабара. За цими фактами ЛВ на ст.Красний Лиман була проведена дослідча перевірка, під час якої в порушенні кримінальної справи за вказаними фактами за ознаками ст. 189 КК України було відмовлено на підставі п.2 ст.6 КПК України (за заявою ОСОБА_3) та п.1 ст.6 КПК України (за заявою ОСОБА_2).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з вимог ст.62 Конституції України, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Враховуючи, що ОСОБА_1  до відповідальності у встановленому законом порядку не притягувався, в порушенні відносно нього кримінальної справи відмовлено з реабілітуючих підстав, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність наказу про звільнення позивача.

З висновком суду про незаконність звільнення позивача погодитися не можливо, оскільки він не відповідає обставинам справи та зроблений внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Згідно п.2 ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках: 2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40 та статті 43 цього Кодексу.

З матеріалів справи та пояснень сторін судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач відноситься до кола осіб, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності. Цей факт підтверджується контрактом, укладеним між позивачем та Краснолиманською дирекцією залізничних перевезень 17 травня 2005р. (а.с.45-52); договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, який був укладений між позивачем та начальником Краснолиманської дирекції залізничних перевезень 12 січня 2004р. (а.с.44), та посадовою інструкційною карткою контролера-ревізора ОСОБА_1, з якою він ознайомлений під розпис 12 січня 2004р. (а.с.53-55).

Згідно договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність він укладений з позивачем, як з робітником, який безпосередньо отримує грошові кошти, а також в зв'язку із збереженням матеріальних цінностей. Згідно договору позивач несе відповідальність за невнесення у касу або на рахунки в установи банку виручки, передбаченої договором, за незабезпечення зберігання матеріальних цінностей, отриманих під звіт (а.с.44).

Вказаний договір укладений відповідно до постанови Держкомпраці СРСР та ВЦРПС   НОМЕР_2   „Про затвердження переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність".

Згідно посадової інструкційної картки, яка затверджена начальником Краснолиманської дирекції залізничних перевезень, позивач   ОСОБА_1, як контролер-ревізор, зобов'язаний здавати в касу станції стягнуті в, поїздах штрафні суми і платежі за проїзд не пізніше наступного дня (п.8). Крім того, він зобов'язаний виявляти причини витрат прибутків з пасажирських перевезень, не раціонального використання пасажирських вагонів і рухомого складу, виявляти факти невчасного відкриття кас, відправлення перенаселених вагонів, а так само поїздів з вільними місцями при наявності не відправлених пасажирів, фіксувати кожний випадок порушення відповідним актом, давати пропозиції про удосконалення продажу квитків, обліку місць, зміцненню виробничої дисципліни поїзних бригад і інших працівників пасажирського  господарства (п.2);  ретельно  проводити ревізію  на всій  Донецькій

Згідно контракту, укладеному з позивачем 17 травня 2005р., він зобов'язаний забезпечити зберігання коштів отриманих від стягнення штрафів, і тарифів, вчасно здавати їх в касу; проводити ревізію приміських, місцевих поїздів, а у разі доручення керівництва залізниці і поїздів далекого прямування; виявляти причини втрат доходів від пасажирських перевезень та вишукувати резерви збільшення прибутків; в межах чинного законодавства та наданих повноважень вживати заходи по усуненню виявлених в ході проведення ревізій порушень; своєчасно виписувати квитанції форми ГУ-57 з додаванням корінців квитанцій ЛУ-9; по закінченню звітного періоду надавати звіт про використання бланків форми ГУ-57 та ЛУ-9 (а.с.45-52).

Згідно наказу НОМЕР_1 позивача звільнено в зв'язку із втратою довіри за тим фактом, що 30 жовтня 2005р. він, як контролер-ревізор, був затриманий працівниками міліції при отриманні хабара, що підтверджується поясненнями провідника ОСОБА_3.  ім цього, згідно пояснень провідників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та інших, контролер-ревізор ОСОБА_1   ягом року-півтора періодично вимагав у них хабара за не складення актів реагування на виявлені порушення. По факту отримання хабара у порушенні кримінальної справи стосовно контролера-ревізора ОСОБА_1 відмовлено за малозначністю, але не зважаючи на відмову в порушенні кримінальної справи, ці дії контролера-ревізора дають підстави для втрати до нього довіри з боку керівництва (а.с.38).

До наказу додані пояснення роз'їзних білетних касирів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_10, провідників ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_3  а ім'я начальника Краснолиманської  дирекції залізничних перевезень про те, що контролер-ревізорОСОБА_1періодично вимагав у них хабара за не складення актів реагування на виявлені порушення (а.с.60-71).

Той факт, що 30 жовтня 2005р. позивач отримав хабар від провідника ОСОБА_3 підтверджується постановою слідчого Краснолиманської транспортної прокуратури Донецької області від 02 лютого 2006р., згідно якої 28 жовтня 2005р. в ЛВ на ст.Красний Лиман ЛУ на Донецькій залізниці УМВС України на транспорті, з заявою, про систематичне на протязі двох років вимагання у нього грошей в сумі 30грн. ревізором ОСОБА_1 вернувся провідник пасажирських вагонів приміського сполучення локомотивного депо ст.Слов'нськ ОСОБА_3.Під час перевірки цієї заяви встановлено, що 30 жовтня 2005р. провіднику пасажирських вагонів приміського сполучення локомотивного депо ст.Словянськ ОСОБА_3 були передані_6 купюр по 5 гривень, серії та номери яких були зазначені в протоколі огляду та вручення грошів ід ЗО жовтня 2005р., для вручення їх ревізору ОСОБА_1 з метою наступного виявлення вимагання хабара. Згідно протоколу особистого огляду від ЗО жовтня 2005р. у ревізора ОСОБА_1 були виявлені та вилучені 6 купюр по 5 гривень, серії та номери яких співпадали з серіями та номерами купюр, зазначених в протоколі огляду та вручення грошів провіднику ОСОБА_3 від 30 жовтня 2005р. Перевіривши заяву ОСОБА_3, слідчий дійшов висновку, що в діях ревізора Краснолиманської дирекції залізничних перевезень ОСОБА_1 за фактом отримання хабара в сумі 30грн. від провідника ОСОБА_3, поєднаного з вимаганням, формально містяться ознаки діяння, передбаченого ч.2 ст.368 КК України, але через малозначність вказане діяння не становить суспільної небезпеки, в зв'яку з чим в порушенні кримінальної справи відносно нього за даним фактом відмовлено за малозначністю на підставі частини 2 ст. 11 КК України (а.с.77-79).

Відмова в порушенні кримінальної справи на підставі ст. 11 частини 2 КК України не є реабілітуючою підставою.

Відповідно до п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992р. №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

З матеріалів справи встановлено, що отримання ЗО жовтня 2005р. хабара позивачем пов'язано з виконанням його трудових обов'язків, а саме, він отримав хабара від провідника ОСОБА_3, роботу якого він повинен перевіряти під час ревізії та за фактами виявлених порушень складати відповідні акти, а при наявності підстав - вправі відповідно до ст.224 КпАП України накладати на нього за скоєні правопорушення адміністративні штрафи.

Вищезазначена постанова слідчого Краснолиманської транспортної прокуратури Донецької області від 02 лютого 2006р. про відмову в порушенні кримінальної справи разом з поясненнями провідників підтверджує той факт, що позивач вчинив винні дії, які давали власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати довір'я до позивача, як контролера-ревізора, і для його звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України.

Посилання позивача на постанови оперуповноваженого ВКР ЛВ на ст.Красний Лиман ЛУ на Донецькій залізниці УМВС України на транспорті від 27 жовтня 2005р. (а.с.17) та від 25 жовтня 2005р. (а.с.18) про відмову в порушенні кримінальної справи, не можуть бути прийняти до уваги. Виходячи з дати їх винесення, зазначеної в постановах, вони були постановлені раніше ніж мало місце звернення провідників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ЛВ на ст.Красний Лиман з заявами про вимагання у них хабара (відповідно 28 та 29 жовтня 2005р.). Крім того, за заявою провідника ОСОБА_3 було відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст. 189 КК України також в зв'язку із малозначністю діяння, що не є реабілітуючою підставою (а.с.17).

Відповідно до п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992р. №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 2 ст. 41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є ^заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок астосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Факт, який дав відповідачу підстави для втрати до позивача довір'я мав місце ЗО жовтня 2005р. Про цей факт відповідачу вперше стало відомо з подання начальника ЛВ на ст.Красний Лиман від 30 грудня 2005р. Після чого відповідачем проводився розбір вказаного подання. Прокуратурою постанова за фактом отримання позивачем хабара ЗО жовтня 2005р. винесена лише 02 лютого 2006р. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що звільнення позивача проведено в розумні строки.

Звільнення позивача проведено з додержанням вимог ст.43 КЗпП України. Згода на звільнення позивача за п.2 ст.41 КЗпП України була надана профкомом 01 березня 2006р., що підтверджується випискою із протоколу засідання профспілкового комітету НОМЕР_3 (а.с.40). Позивач на цьому засіданні профкому був присутній, що його представник не заперечує.

Право  начальника  Краснолиманської  дирекції  залізничних перевезень  на вільнення позивача передбачено п.6.3 „Положення про Краснолиманську дирекцію залізничних перевезень державного підприємства „Донецька залізниця", яке затверджено начальником ДП „Донецька залізниця" 27 грудня 2001р. та діяло на час звільнення позивача.

Оскільки у відповідача були підстави для звільнення позивача за п.2 ст.41 КЗпП України, його звільнення проведено з додержанням вимог ст.43 КЗпП України, підстав для визнання наказу НОМЕР_1 про звільнення позивача незаконним не має.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про законність звільнення позивача, права позивача відповідачем при звільненні не порушені, у задоволенні його позову про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в зв'язку із незаконним звільненням позивачу слід відмовити.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, позивач при пред'явленні позову судовий збір відповідно до п.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито" від 21 січня 1993р. не сплачував, судовий збір відповідно до ст.88 ЦПК України компенсується за рахунок держави.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про поновлення на роботі покладаються на сторони після розгляду справи судом.

Оскільки апеляційна скарга відповідача задоволена, в задоволенні позову позивачу відмовлено, витрати на інформаційно-технічне забезпечення відповідно до ст.81 та ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача в розмірі 30грн., що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005р. №1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів".

Керуючись ст.307, ст.309, ст.314, ст.316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства „Донецька залізниця" задовольнити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від ЗО червня 2006р. скасувати.

ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позову до державного підприємства „Донецька залізниця" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 (тридцять) гривень (на розрахунковий рахунок 26001014180002, отримувач - державне підприємство „Судовий інформаційний центр",   код   ЄДРПОУ   30045370,   банк  -  відкрите   акціонерне   товариство   „БанкУніверсальний" мЛьвів, МФО банку 325707).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути  оскаржено  в  касаційному порядку  безпосередньо  доВерховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.