ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" жовтня 2011 р. Справа № 5016/2653/2011(8/105)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська ливарна компанія “ТАЛКО”,
72420, Запорізька область, смт. Нововасилівка, вул. Леніна, 184,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Будпостачсервіс-2006”,
54046, м. Миколаїв, вул. Східна, 114,
про стягнення збитків у сумі 99724 грн., -
Суддя Гриньова –Новицька Т.В.
Представники:
Від позивача –ОСОБА_1, дов. № 209 від 15.06.2010р.
Від відповідача –ОСОБА_2, дов. від 29.03.2011р.
Суть спору: Товариством з обмеженою відповідальністю “Таврійська ливарна компанія “ТАЛКО” (далі - позивач) пред’явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будпостачсервіс-2006” (далі - відповідач) про стягнення збитків у розмірі 99724 грн., заподіяних внаслідок укладення договору купівлі-продажу № 31 від 02.08.2010р., а також про стягнення коштів на погашення судових витрат у справі, які складаються з державного мита у сумі 997 грн. 24 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.
Відповідач у відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважає їх безпідставними і просить суд відмовити у їх задоволенні.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
встановив:
02.08.2010р. між сторонами укладено договір № 31 купівлі-продажу (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов’язався передати у власність позивача, а останній –оплатити сплав алюмінієвий та ліси будівельні, по цінах та у кількості на підставі виставлених рахунків.
Згідно з п. 3.1 позивач зобов’язався здійснити оплату вартості товару, згідно з виставленим рахунком на розрахунковий рахунок, або в касу підприємства.
Відповідно до п. 4.1 Договору відповідач вважається таким, що виконав своє зобов’язання по поставці товару, з моменту передачі його у розпорядження позивача.
На виконання умов Договору відповідач за видатковими накладними № РН-0000050 від 20.08.2010р., № РН-0000049 від 13.08.2010р., № РН-0000085 від 27.08.2010р. передав у розпорядження позивачу товар на загальну суму 566767 грн. 51 коп.
Транспортування товару здійснювалось за рахунок позивача на підставі товарно-транспортних накладних № 22 від 13.08.2010р., № 23 від 20.08.2010р., № 24 від 27.08.2010р.
За отриманий товар позивач розрахувався частково у сумі 562567 грн. 51 коп., про що свідчать виписки банку по рахунку позивача (а.с. 40-45).
Отже, як вбачається з викладеного, свої зобов’язання за Договором по поставці товару відповідач виконав належним чином.
Поряд з цим позивач, посилаючись на акт Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області № 101/23/31433316 від 08.04.2011р., та винесене на підставі нього податкове повідомлення –рішення № 0000142302 від 22.04.2011р. про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2010 року на суму 99724 грн., просить стягнути з відповідача збитки, заподіяні внаслідок укладання нікчемного правочину (а саме - договору купівлі-продажу № 31 від 02.08.2010р.), нікчемність якого було встановлено ДПІ при проведенні перевірки позивача. При цьому позивач посилається на ст. ст. 20, 147, 224 - 226 Господарського кодексу України (далі –ГК України).
Позивач вважає, що внаслідок порушення відповідачем вимог закону при здійсненні господарської діяльності, позивачу були завдані збитки у сумі 99724 грн. у вигляді бюджетного відшкодування ПДВ, зменшеного податковим органом на підставі податкового повідомлення –рішення № 0000142302 від 22.04.2011р.
Частиною 2 статті 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом відшкодування збитків.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 147 ГК України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом.
Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Згідно з приписами ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі (ст. 226 ГК України).
Отже, правовою підставою для відшкодування збитків є порушення господарського зобов'язання або встановлених вимог щодо здійснення господарської діяльності.
Відповідно до п. 4.1 Договору відповідач вважається таким, що виконав своє зобов’язання по поставці товару, з моменту передачі його у розпорядження позивача.
Так, за видатковими накладними № РН-0000050 від 20.08.2010р., № РН-0000049 від 13.08.2010р., № РН-0000085 від 27.08.2010р. відповідач передав у розпорядження позивача товар на загальну суму 566767 грн. 51 коп.
Таким чином відповідач, виконуючи умови Договору, не припустився порушення господарського зобов'язання або встановлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, і ніяким чином не порушив прав позивача, що виключає стягнення з нього збитків у розмірі 99724 грн.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з приписами ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як вбачається із змісту Договору, підтверджено матеріалами справи та поясненнями самих сторін, останніми в момент вчинення Договору були додержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою та п'ятою статті 203 ЦК України. Недійсність Договору прямо не встановлена законом. У судовому порядку Договір недійсним не визнавався.
Таким чином, факт здійснення господарської операції підтверджується Договором, що спростовує безпідставне посилання позивача на акт перевірки та податкове повідомлення–рішення, як на підставу позову.
Акт перевірки та податкове повідомлення рішення стосуються саме податкових зобов’язань сторін та не впливають на правовідносини сторін щодо їх зобов’язань за Договором.
З огляду на викладене, суд вважає що позивачем безпідставно заявлені вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 99724 грн.
За таких обставин у задоволенні позовних слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 821, 84, 85ГПК України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено “11” жовтня 2011 року
Суддя Т.В.Гриньова-Новицька