УКРАЇНА
Справа № 22-7682/11 р. Головуючий в 1 інстанції - Борисова О.В.
Доповідач – Усик Г.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 липня 2011 р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого – Усика Г.І.
суддів – Волкової Л.О., Слободянюк С.В.
при секретарі – Штефюк О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 по стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору в частині недійсним та стягнення коштів
в с т а н о в и л а:
У квітні 2009 р. ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 77 000,00 грн. за неналежне виконання умов попереднього договору, посвідченого 16.07.2008 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3
На обгрунтування своїх вимог зазначав, що відповідно до п.1.1 цього договору сторони зобов’язались укласти договір купівлі-продажу (основний договір) квартири, будівельний номер АДРЕСА_1
Відповідно до п.2.2.2 цього договору він на підтвердження своїх намірів за основним договором передав відповідачці грошові кошти у розмірі 242 005,00 грн., що на день укладення договору було еквівалентно 50 000,00 доларів США.
Основний договір не був укладений. Відповідно до п.1.2.4 договору у випадку неотримання відповідачем свідоцтва про право власності на квартиру з незалежних від неї причин до 31.12.2008 р. цей договір може бути розірвано за взаємною згодою сторін, і гарантійна сума, визначена п.2.2.2 договору, підлягає поверненню у повному обсязі.
16.03.2009 р. попередній договір було розірвано за взаємною згодою сторін. Але в порушення його умов ОСОБА_1 повернула йому лише 308 000,00 грн. замість належних 385 000,00 грн., у зв’язку з чим просив стягнути з неї залишок не повернутої суми що становить 77000,00 грн.
У липні 2010 р. ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з зустрічним позовом про визнання недійсним договору про розірвання попереднього договору в частині п.2 цього договору, яким передбачено, що Сторона-1 (тобто вона) повертає Стороні-2 (ОСОБА_2.) гроші в сумі 308 000,00 грн., що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 40 000 доларів США.
В обгрунтування своїх вимог посилалась на те, що умовами попереднього договору передбачено, що розрахунки між сторонами здійснювались у національній валюті – гривні, відповідно і обов’язок повернення гарантійної суми у випадку невиконання зобов’язань теж належало вчиняти у гривні, тобто поверненню підлягало 242 005,00 грн. Натомість вона помилково, внаслідок допущення істотної помилки при обрахунку суми, передала відповідачу 308 000,00 грн. Різниця в сумі яку вона повернула і яку їй належало повернути складає 65 995,00 грн.
Повернення більшої суми ніж належало є істотною помилкою, яка не відповідає її справжньому волевиявленню при укладенні договору про розірвання попереднього договору, а тому посилаючись на ч.1 ст.229 ЦК України просила визнати зазначений правочин в цій частині недійсним та стягнути з відповідача 65 995,00 грн., а також відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України проценти на рівні облікової ставки Національного банку України, що становить 12 145,79 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04.03.2011 р. позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 77 000,00 грн. та 800,00 грн. на відшкодування судових витрат.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору та стягнення коштів, відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні його позову, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Зазначала, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції не звернув увагу на те, що умовами попереднього договору було передбачено отримання гарантійної суми у національній валюті, у розмірі 242005,00 грн., та що у випадку розірвання цього договору за взаємною згодою сторін гарантійна сума підлягає поверненню у повному обсязі, тобто в розмірі 242 005,00 грн., а не в сумі еквівалентній 50 000 доларів США за курсом НБУ на день повернення. Посилання суду на п.1.2.1 попереднього договору, яким встановлена ціна купівлі-продажу квартири в грошовому еквіваленті – в доларах США є безпідставним, оскільки зазначеним пунктом передбачені умови щодо ціни квартири, а не умови розірвання попереднього договору.
Крім того судом не було ураховано, що фактично договором про розірвання попереднього договору не тільки було розірвано попередній договір, а й змінено його умови та порядок розірвання. Так, відповідно до п.2 цього договору сторони обумовили, що ОСОБА_1 повертає ОСОБА_2 не 242005,00 грн., а 308 000,00 грн. та, що сторони не мають один до одного взаємних фінансових та будь-яких інших претензій щодо розірвання попереднього договору.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
Представник ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що її доводи не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за попереднім договором, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не в повному обсязі виконала умови попереднього договору щодо повернення нею гарантованої суми у разі не укладення Основного договору.
Такий висновок суду грунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до п.2.2.2 попереднього договору на підтвердження серйозності намірів за Основним договором, ОСОБА_2 зобов’язувався передати ОСОБА_1 до нотаріального посвідчення цього договору 242 005,00 грн., що за курсом НБУ на день укладення договору складає 50 000 доларів США.
Основний договір купівлі-продажу між сторонами не був укладений. Відповідно до п.1.2.4 у випадку якщо ОСОБА_1 не отримає свідоцтво про право власності на об’єкт по незалежних від неї причин, цей договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін. У цьому випадку гарантійна сума підлягає поверненню ОСОБА_1 у повному обсязі.
16.03.2009 р. сторони уклали договір про розірвання попереднього договору, пунктом 2 якого обумовили, що ОСОБА_1 повертає ОСОБА_2 308 000,00 грн., що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 40 000 доларів США.
Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Попереднім договором сторони визначили грошовий еквівалент як за Основним договором так і щодо суми гарантійного забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2, а саме: обумовили, що передана ним гарантійна сума становить 242 005, 00 грн., що за курсом НБУ на день укладення цього договору становить 50 000 доларів США. Про те, що передана сума є еквівалентом іноземної валюти – долара США, свідчить і те, що вона відповідно до 2.2.2 попереднього договору може бути зарахована в рамках розрахунків сторін за Основним договором, ціна об’єкту якого визначена у розмірі 1 742 436 грн., що доларовому еквіваленті за курсом НБУ на дату укладення договору складає 360 000 доларів США. Сторони також визначили, що у разі зміни курсу національної валюти на день укладення Основного договору, ціна об’єкту змінюється пропорційно зміні курсу НБУ долара США по відношенню до гривні.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки умовами попереднього договору сторони визначили гарантійну суму в грошовому еквіваленті до іноземної валюти – долара США, то і поверненню ця гарантійна сума підлягає в еквіваленті до іноземної валюти.
Оскільки при укладенні попереднього договору позивачем було передано гарантійну суму в розмірі, що еквівалентна 50 000 доларам США, а за умовами договору про розірванні попереднього договору ОСОБА_1 повернула ОСОБА_2 суму еквівалентну 40 000 доларам США, суд правильно стягнув з відповідачки неповернуту позивачу суму еквівалентну 10 000 доларам США, що станом на 16.03.2009 р. становить 77 000,00 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ 770 грн. за
100 доларів США.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув увагу на те, що в договорі про розірвання попереднього договору сторони погодились, що не мають будь-яких фінансових та будь-яких інших претензій один до одного щодо розірвання попереднього договору, з чого слідує що сторони на момент його укладення не мали, в тому числі, і претензій щодо розміру повернутої суми, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сторони цього договору не зазначили, що не мають претензій щодо розміру повернутої суми. Натомість в договорі чітко обумовили її розмір в еквіваленті до долара США, який є меншим від отриманої ОСОБА_1 гарантійної суми.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону. Доводи апеляційної скарги законність та обґрунтованість висновків суду не спростовують, а тому її необхідно відхилити.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2011 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: