УКРАЇНА
Справа № 22-6469/11 р. Головуючий в 1 інстанції – Чередніченко Н.П.
Доповідач – Усик Г.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 травня 2011 р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого – Усика Г.І.
суддів – Волкової Л.О., Слободянюк С.В.
при секретарі – Штефюк О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 січня 2011 р. у справі за позовом ВАТ «Укртранснафта» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и л а:
У березні 2010 р. ВАТ «Укртранснафта» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому з урахуванням уточнень просило достроково стягнути з відповідача 730 007,00 грн. за договором позики, укладеного 27.10.2008 р. між ВАТ «Укртранснафта», у зв’язку з порушенням відповідачем умов договору.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27.01.2011 р. позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Укртранснафта» 730 007,00 грн. та судові витрати в розмірі 1820,00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ВАТ «Укртранснафта», посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Зазначав, що безвідсоткова позика надавалась йому на придбання житла. Стягуючи достроково кошти до цим договором суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не виконав п.5.2 Трудового договору за яким він зобов’язувався протягом 2007 р. забезпечити його житлом шляхом надання у власність квартири, та що переданої йому за договором позики суми 800 000,00 грн. було недостатньо для придбання квартири, оскільки її вартість станом на час отримання позики становила 850 000,00 грн. Він виконує умови щодо щомісячного повернення позики в розмірі, визначеному договором, і жодних повідомлень про необхідність дострокового повернення позики не отримував.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених підстав. Додатково пояснили, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що договір позики набув чинності з моменту перерахування ОСОБА_1 коштів, тобто 14.04.2009 р., а 09.04.2009 р. було прийнято нову редакцію Положення «Про порядок надання цільових безвідсоткових позик працівникам ВАТ «Укртранснафта». Відповідно до додатку №1 цього Положення, типова форма договору позики передбачає зобов’язання позичальника одночасно з оформленням права власності на придбане житло забезпечити укладення договору застави, а не в строк 30 днів з дня отримання позики, як це передбачено у договорі, укладеним з відповідачем 27.10.2008 р.
Крім того, висновок суду про те, що відповідач в порушення умов договору не повідомив позивача про зміну адреси місця проживання є безпідставним, оскільки умови договору не містять вимог повідомляти ВАТ «Укртранснафта» про зміну його місця проживання.
Також поза увагою суду залишилось те, що ОСОБА_1 супровідним листом від 23.10.2010 р. надав ВАТ «Укртранснафта» на підтвердження цільового використання позики копію попереднього договору купівлі-продажу квартири, та що саме позивачем не виконано рішення правління про погашення Товариством залишкової суми позики.
Представник ВАТ «Укртранснафта» просив апеляційну скаргу відхилити з тих підстав, що її доводи є безпідставними.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
27.10.2008 р. між ВАТ «Укртранснафта» та ОСОБА_1 укладено договір про надання безвідсоткової позики на суму 800 000,00 грн. строком на 20 років. На виконання зазначених умов договору ВАТ «Укртранснафта» перерахувало зазначені кошти на рахунок відповідача в АКБ «Індустріалбанк». Згідно п.2 2 цього договору зазначені кошти надавались з метою покращення житлових умов відповідача, як працівника ВАТ «Укртранснафта». Позика підлягає поверненню шляхом щомісячного її погашення в розмірі 3333,00 грн., та за останній місяць 3413,00 грн.
З метою забезпечення повернення позики, ОСОБА_1 зобов’язувався у строк 30 днів з дня її отримання укласти договір застави майна на умовах повного покриття збитків позикодавця, які може бути завдано невиконанням чи неналежним виконанням позичальником умов договору.
Згідно п.8 договору у випадку порушення позичальником умов договору позикодавець має право вимагати у нього дострокового повернення суми позики.
Задовольняючи позовні вимоги ВАТ «Укртранснафта», суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідач порушив умови договору, а саме: не уклав договір застави майна не зважаючи на неодноразові нагадування позивача, та попередження останнього про дострокове повернення позики.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що умова договору про зобов’язання відповідача в строк 30 днів з дня отримання позики укласти договір застави майна не відповідає Положенню про порядок надання безвідсоткових позик працівникам ВАТ «Укртранснафта» (затверджене рішенням правління 09.04.2009р.) не мають правового значення, оскільки відповідач не ставив питання про визнання договору в цій частині недійсним.
Доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не урахував невиконання ВАТ «Укртранснафта» п.5.2 трудового договору щодо забезпечення його житлом шляхом передачі йому у власність квартири, а надало замість квартири безвідсоткову позику яку він щомісячно зобов’язаний погашати не обґрунтованими, оскільки безвідсоткова позика була надана позивачу саме за його заявою з метою поліпшення житлових умов на виконання ВАТ «Укртранснафта» п.5.2 трудового договору.
Рішенням правління ВАТ «Укртранснафта» від 12.06.2009 р. на виконання зобов’язань адміністрації, викладених у трудовому договорі від 19.08.2006 р. №12 доручено заступнику голови правління підписати договір дарування залишкової суми коштів, отриманої ОСОБА_1 за договором позики на придбання ним житла у розмірі 793 334,00 грн., за умови надання ним підтвердження цільового використання коштів та сплати податку з доходу фізичних осіб, однак відповідач не надав позивачу документів, які б підтверджували цільове використання ним цих коштів.
Надана ним як доказ цільового використання коштів копія попереднього договору купівлі-продажу квартири від 15.10.2009 р., не є документом, що підтверджує цільове використання коштів, отриманих за договором позики.
Твердження відповідача, що рішення правління ВАТ «Укртранснафта» ним не було виконано з вини самого позивача, є безпідставними
Суд правильно не взяв до уваги його доводи про те, що наданих йому коштів за договором позики було недостатньо для придбання ним квартири, яка була б найбільш наближеною до місця його роботи (вул. Артема, Тургенівська, Полтавська у Шевченківському районі м.Києва), оскільки сторони не обумовлювали придбання ОСОБА_1 квартири в будинках, які розташовані на цих вулицях. До того ж наданий ним консультативний висновок ТОВ «Ноттігем Хауз» щодо вартості однокімнатної квартири в будинках, розташованих на вказаних вулицях не містить методики дослідження та критеріїв оцінки.
Направлення відповідачу вимог про необхідність надання договору застави майна на забезпечення повернення безвідсоткової позики та про дострокове повернення позики, відповідач повідомлявся, що підтверджується матеріалами справи (наданими списками рекомендованих відправлення за місцем проживання відповідача, та актом про відмову його від отримання від кореспонденції за місцем роботи.
Що ж стосується висновку суду про те, що відповідач в порушення умов договору не повідомив позивача про зміну своєї адреси місця проживання, то він є помилковим, але зазначене не впливає на правильність ухваленого судом рішення.
Ураховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 303, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 січня 2011 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: