ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

10 жовтня 2006 р.

№ 8/311

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:                              Плюшка І.А.

Суддів:                                                Панченко Н.П., Самусенко С.С.

Розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу          Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротехінвест”

на постанову          Запорізького апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року;

на рішення           господарського суду Запорізької області від 11.01.2006 року;

у справі                                                №8/311

за позовом           Акціонерного банку “ТАС-Бізнесбанк”

до          Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротехінвест”

          

про           звернення стягнення на заставлене майно.

За участю представників:

-          позивача – Маєвський О.К. (дов. від 17.10.2005 р. №202)

-          відповідача – не з’явилися

Дослідивши доводи касаційної скарги, ознайомившись з наданими сторонами поясненнями,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.01.2006 року у справі №8/311  позов АБ “ТАС –Бізнесбанк” до ТОВ “Агротехінвест” про звернення стягнення на заставлене майно за договором №ДЗ145-04 від 06.07.2004 року на суму 350000 грн. було задоволено в повному обсязі.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року у справі №8/311 зазначене рішення господарського суду Запорізької області від 11.01.2006 року було залишено без змін, в резолютивній частині рішення було виправлено описку замість слів “сіялки кукурудзяної СУПН-8-01 інв. №05122004” вказано “сіялку кукурудзяну СУПН-8-01 інв. №05122004”.

Скаржник, не погоджуючись з мотивами викладеними в постанові Запорізького апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року у справі №8/311 звернувся з касаційною скаргою в якій просить скасувати відповідну постанову та рішення господарського суду Запорізької області від 11.01.2006 року у справі №8/311, з мотивів неправильного застосування та порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом першої і апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.

Приймаючи оскаржувані судові рішення по справі суди першої та апеляційної інстанції встановили, що між позивачем та відповідачем по справі 01.08.2003 року було укладено кредитний договір №КР 74-2003, який діє в редакції додаткової угоди №7 від 23.04.2004 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору №КР 74-2003 сторонами 06.07.2004 року укладено договір застави №ДЗ145-04 належного ТОВ “Агротехінвест” майна на суму 533530 грн. Оскільки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позичальник (відповідач по справі) не надав суду доказів виконання взятого на себе зобов’язання повернути у визначені кредитним договором №КР 74-2003 терміни суму кредиту та відсотки за користування кредитом, то судами першої та апеляційної інстанції, керуючись ст. 33 ГПК України, на думку колегії суддів касаційної інстанції правильно зроблено висновок щодо недоведеності обставин які свідчать про належне виконання зобов’язань, у зв’язку з чим підлягає задоволенню вимога позивача щодо стягнення суми заборгованості за рахунок заставленого майна.

Колегія суддів касаційної інстанції виходить також з того, що відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно ст. 1054 ЦК України позичальник за кредитним договором зобов’язаний повернути кредит та сплатити проценти у розмірі та на умовах встановлених договором. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач належним чином не виконав зобов’язання за кредитним договором, зокрема, не повернув суму кредиту в розмірі 1020524, 8 грн. та відсотки за користування кредитом в період з 21.09.2004 року по 31.10.2005 року в сумі 248907, 35 коп., внаслідок чого відповідними судовими інстанції застосовані правові наслідки невиконання зобов’язань забезпечених заставою –звернено стягнення на заставлене майно. Отже, відповідно до вище викладеного, з огляду на встановлені судами фактичні обставини, та згідно ст. 20 Закону України “Про заставу” положеннями якої визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не було виконано, на думку колегії суддів порушень норм матеріального і процесуального права при прийнятті судових рішень судами першої та апеляційної інстанції не вбачається.

Згідно положень ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. З матерів справи та з оскаржуваних судових рішень не вбачається встановлення сторонами іншого порядку задоволення вимог кредитора за рахунок заставленого майна, у зв’язку з чим рішення підлягає виконанню в порядку встановленому самим рішенням, з урахуванням вимог які ставляться законом, зокрема. ст. 591 ЦК України.

Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119,  11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу ТОВ “Агротехінвест” залишити без задоволення.

2.          Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року у справі № 8/311 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                       І. Плюшко                    

Судді:                                                                                                  Н. Панченко

                                                                                

                                                                                                    С.Самусенко