ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2006 р. | № 24/16 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Плюшка І.А.
Суддів: Панченко Н.П., Самусенко С.С.
Розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Дочірньої компанії “Газ України”
НАК “Нафтогаз України”
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 17.05.2006 року;
на рішення господарського суду Донецької області
від 17.03.2006 року;
у справі №24/16
за позовом Дочірньої компанії “Газ України”
Національної акціонерної компанії
“Нафтогаз України”
до Комунального підприємства
“Володарськ-тепловодомережа”
про стягнення 112781,04 грн.
За участю представників:
- позивача – не з’явилися;
- відповідача – не з’явилися.
Дослідивши доводи касаційної скарги, ознайомившись з наданими сторонами поясненнями,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 17.03.2006 року по справі №24/16 в позові ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до КП “Володарськ-тепловодомережа” частково відмовлено, зокрема, відмовлено у задоволенні пені та 7 % штрафу, а також надано відстрочку виконання рішення терміном на 1 рік.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.05.2006 року вище зазначене рішення у справі №24/16 залишено без змін.
Скаржник, не погоджуючись з мотивами викладеними в постанові Донецького апеляційного господарського суду від 17.05.2006 року у справі №24/16 звернувся з касаційною скаргою в якій просить скасувати відповідну постанову та рішення господарського суду Донецької області від 17.03.2006 року у справі №24/16, в частині надання розстрочки терміном на 1 рік, з мотивів неправильного застосування та порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом першої і апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Приймаючи судове рішення господарського суду Донецької області від 17.03.2006 року по справі №24/16 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.05.2006 в частині відмови у стягненні 7 % штрафу у розмірі 4843,33 грн., суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивачем не надано доказів в підтвердження того, що останній є суб’єктом господарювання, який належить до державного сектору економіки, а отже зазначені обставини є недоведеними.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Поряд з цим, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає порушень правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанції, зокрема, в частині застосування ст. 231 ГК України, згідно якої законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, то за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що спірним договором від 24.01.2003 року встановлено відповідальність за порушення господарських зобов’язань лише у вигляді пені.
Відповідно до викладеного, на думку колегії суддів касаційної інстанції, підставою для застосування наслідків порушення зобов’язань передбачених ст. 231 ГК України є наявність або спеціальної правосуб’єктності суб’єкта зобов’язань, або відповідних положень в договорі між позивачем та відповідачем. Оскільки Скаржником при провадженні по справі у судах першої та апеляційної інстанції не надано належних доказів в підтвердження останнього, то колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав задоволення відповідної вимоги позивача і погоджується з викладеною правовою позицією судів першої та апеляційної інстанції.
Виходячи також з того, що всупереч вимогам судів першої та апеляційної інстанції позивач ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” не надав доказів того, що останній є суб’єктом господарювання, який належить до державного сектору економіки, а також те, що на думку колегії суддів касаційної інстанції відповідні відомості не є загально відомими, останні підлягають доведенню в порядку встановленому ст.ст. 33, 34, 35 ГПК України. З огляду на що, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано положення ст. 33 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Щодо посилання Скаржника якими обґрунтовані вимоги скасування судових рішень в частині відстрочення виконання рішення строком на 12 місяців, колегія суддів виходить з наступного. Як зазначено в оскаржуваних судових рішеннях і знаходить підтвердження на думку колегії суддів касаційної інстанції, п. 6. ч. 1 ст. 83 ГПК України, встановлено право господарського суду щодо відстрочення або розстрочення виконання рішення. В оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанції встановили, що позивач не заперечував проти надання розстрочки виконання рішення не більше ніж 12 місяців, у зв’язку з чим з урахуванням положень ст. 22 ГПК України, колегія суддів не вбачає порушень та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень в цій частині.
Інші викладені Скаржником в касаційній скарзі фактичні обставини щодо правового статусу останнього є такими, що не встановлені судами першої та апеляційної інстанції, у зв’язку з чим, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки дослідження останніх призведе до порушення судом касаційної інстанції норм процесуального законодавства, зокрема, ст. 1117 ГПК України, відповідно до положень якої, касаційна інстанція не має право встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.03.2006 року у справі № 24/16 залишити без змін.
Головуючий суддя І. Плюшко
Судді: Н. Панченко
С.Самусенко