ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2006 р. | № 5/333 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Плюшка І.А.
суддів: Гоголь Т.Г., Панченко Н.П.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Закарпаттяобленерго”
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 18.05.2006 року
у справі №5/333
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Енергопостачальна компанія
“Закарпаттяобленерго”
до Закритого акціонерного товариства
“Український кредитний банк”
Про визнання недійсним кредитного
договору та додаткових угод
За участю представників:
- позивача – Габор О.М.; Старовойтова Р.І.
- відповідача – Кулешів В.Л.
Дослідивши доводи касаційної скарги, ознайомившись з наданими сторонами поясненнями,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 24.01.2006 року у справі №5/333 в задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Закарпаттяобленерго»(Скаржник) до Закритого акціонерного товариства «Український кредитний банк»в частині визнання недійсним кредитного договору №01/03-10-99 від 19.10.1999 року та додаткових угод від 20.10.1999 року, згідно з якою сторонами продовжено термін повернення кредитних коштів до 31.03.2000 р., від 26.09.2001 р., згідно з якою термін повернення кредиту відстрочено до 30.09.2002 р., якою припинено ст. 7 кредитного договору, від 26.09.2002 р., згідно з яким термін повернення кредиту відстрочено до 30.09.2003 р., від 29.09.2003 р., згідно з якою термін повернення кредиту відстрочено до 25.12.2003 р., від 25.12.2003 р., згідно з якою термін повернення кредиту відстрочено до 29.12.2004 р., від 29.12.2003 р., від 29.12.2003 р. –відмовлено. В частині вимог про визнання недійсним додаткових угод вд 28.10.1999 р., від 22.03.2000 р., від 27.03.2001 р. до кредитного договору №01/03-10-99 від 19.10.1999 р. провадження у справі припинено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 року у справі №5/333 пункти 1,3 резолютивної частини рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.01.2006 року у справі №5/333 скасовано. У визнанні недійсним Додаткових угод від 28.10.1999 р., від 24.03.2000 р. та від 28.03.2001 р. до кредитного договору №01/03-10-99 від 19.10.1999 р. в позові відмовлено. В решті частині рішення залишено без змін.
Скаржник, не погоджуючись з мотивами викладеними в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 року у справі №5/333 звернувся з касаційною скаргою в якій просить скасувати відповідну постанову, з мотивів неправильного застосування та порушення норм матеріального і процесуального права, та залишити рішення господарського суду Закарпатської області від 24.01.2006 року у справі №5/333 без змін.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом першої і апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи зібраних та встановлених судами першої та апеляційної інстанції, між позивачем та відповідачем 19.10.1999 р. було укладено кредитний договір №01/03-10-99 згідно з яким ЗАТ «Український кредитний банк»надав ВАТ ЕК «Закарпаттяобленерго»на поворотній безоплатній основі кредит у сумі 5500000 грн. шляхом відкриття кредитної лінії. В подальшому між сторонами відповідного кредитного договору було укладено спірні додаткові угоди до кредитного договору від 28.10.1999 р., згідно якої ВАТ ЕК«Закарпаттяобленерго»зобов’язувалося здійснити плату за користування кредитними коштами з розрахунку облікової ставки НБУ та 3 % річних, від 22.03.2000 р., згідно з якою термін повернення кредиту відстрочено до 28.09.2001 р., та додаткову угоду від 27.03.2001 р., шляхом направлення відповідних листів з пропозицією укласти спірні правочини.
З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про неправильність застосування судом апеляційної інстанції положень ст. 156 ЦК УРСР, виходячи з наступного.
Оскільки відповідно до ст. 156 ЦК УРСР, у випадку, якщо пропозиція укласти договір, зроблена у письмовій формі, такий договір вважається укладеним якщо відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом нормально необхідного для цього часу. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що нормально необхідним періодом часу є час обігу кореспонденції між сторонами в обох напрямках, і як встановлено господарським судом Закарпатської області, відповідний строк складає 30 денний термін.
Приймаючи рішення по справі щодо визнання спірних правочинів недійсними суд першої інстанції виходив з того, що укладення спірних угод від 28.10.1999 року, згідно якої ВАТ ЕК«Закарпаттяобленерго»зобов’язувалося здійснити плату за користування кредитними коштами з розрахунку облікової ставки НБУ та 3 % річних, та від 22.03.2000 р., згідно з якою термін повернення кредиту відстрочено до 28.09.2001 р., та додаткової угоди від 27.03.2001 р. здійснювалося в порядку ст. 156 ЦК УРСР, шляхом направлення Скаржником на адресу відповідача листів від 28.10.1999 р. з додатком проекту додаткової угоди до кредитного договору, 22.03.2000 р. та 27.03.2001 р. Однак, як встановлено в рішенні суду, докази негайного надання відповідачем відповіді на направлені пропозиції відсутні, внаслідок чого суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про неукладеність оспорюваного правочину, а й відповідно й припинення провадження по справі в частині зазначеної вимоги.
Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який приймаючи рішення по справі виходив з того, що не отримавши відповіді на направлені листи щодо пропозиції укласти спірні правочини, позивачем не вживалися заходи по урегулюванню спору щодо цього, зокрема не направлялися відповідні листи про з’ясування причин неотримання відповіді від відповідача на пропозицію про внесення змін до кредитного договору, або ж позивач в порядку ст. 12 АПК України, не звертався до суду з позовом про вирішення спору щодо цього, з огляду на наступне.
Згідно ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право звертатися до суду для захисту своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Отже, звернення особи до суду є її правом, а не обов’язком, в наслідок чого, посилання суду апеляційної інстанції на необхідність, в разі відмови від укладення спірних правочинів, звернення до суду є порушення порядку застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до змісту ст. 153 ЦК УРСР, сторони беруть на себе взаємні права та обов’язки керуючись власним волевиявленням, що полягає у досягненні згоди по всіх істотних умовах. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що відмова сторін щодо укладення спірних правочинів, яка підтверджується відсутністю відповіді відповідача, на виконання вимог ст. 156 ЦК УРСР, свідчить про відсутність зобов’язань, які б породжували для сторін взаємні права та обов’язки.
Колегія суддів касаційної інстанції також не погоджується з правовою позицією суду апеляційної інстанції в частині відмови у відновленні строку позовної давності, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 53 ГПК України, суд за заявою сторони, або з власної ініціативи, може визнати причини пропуску встановленого законом процесуального строку поважними і відновити пропущений строк. Відповідно до викладеного визнання поважності причини пропуску строку позовної давності є прерогативним правом суду, що ґрунтується на суддівському розсудові з огляду на наявні докази у справі.
Колегією суддів касаційної інстанції також встановлено, що, оскільки постановою від 18.05.2006 року Львівський апеляційний господарський суд було скасовано рішення господарського суду Закарпатської області в частині припинення провадження щодо визнання недійсними додаткових угод від 28.10.1999 р., від 22.03.2000 р., та додаткової угоди від 27.03.2001 р. та відмовлено в задоволенні відповідних позовних, то інші посилання скаржника викладені в обґрунтування касаційної скарги, колегією суддів до уваги не беруться.
Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до вище викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1.Касаційну скаргу ВАТ “Енергопостачальна компанія “Закарпаттяобленерго” задовольнити.
2.Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 року у справі №5/333 скасувати.
3.Рішення господарського суду Закарпатської області від 24.01.2006 року у справі №5/333 залишити без змін.
Головуючий суддя І. Плюшко
Судді: Т. Гоголь
Н. Панченко