Судове рішення #1826753
6/182-4439

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"28" січня 2008 р.

Справа № 6/182-4439

 16 год. 26 хв.

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Шумського І.П.             

при секретарі судового засідання Яненко Г.М.

Розглянув справу

за позовом Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції (Монастириське відділення) вул. Шевченка, 19, Монастириська, Монастириський район, Тернопільська область, 48300       

до відповідача №1 Державного підприємства "Ковалівський горілчаний завод" с. Ковалівка, Монастириський район, Тернопільська область, 48322   

відповідача №2 Приватного підприємства "Еталон-Волинь" вул. Рівненська, 5 "а"/10, Луцьк, Волинська область, 43020                

про визнання недійсним господарського зобов’язання

За участю представників сторін:

позивача: Гладиш А.С.

  відповідача: Молень Р.Б.

Суть справи:

Бучацька міжрайонна державна податкова інспекція (Монастириське відділення) звернулась в господарський суд Тернопільської області з позовом до Державного підприємства "Ковалівський горілчаний завод", Приватного підприємства "Еталон-Волинь" про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке виникло на підставі договору від 22 березня 2006 року та підтверджується податковими накладними від 28 квітня 2006 року №22, від 31 травня 2006 року №25, від 30 червня 2006 року №26, від 31 липня 2006 року № 34.

Свої вимоги, підтримані в судовому засіданні його представником, позивач мотивує тим, що оспорюване зобов’язання вчинено відповідачами з метою формування ДП "Ковалівський горілчаний завод" податкового кредиту та зменшення належної до сплати суми  податку.

У запереченнях на позов та усних поясненнях його представника, у т.ч. даних у попередніх судових засіданнях, відповідач №1 проти позову заперечив, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Судове засідання, призначене вперше на 21 листопада 2007 року неодноразово відкладалось, в останнє на 28 січня 2008 року.

28 січня 2008 року судом здійснено  фіксування  судового   засідання   за   допомогою звукозаписувального програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”, для створення архівної копії фонограми надано компакт-диск CD-R, серійний номер НМ 2030903 G 082.

Представник відповідача №2, участь якого не визнавалась обов’язковою,  в судові  засідання не з’являвся, витребувані документи, у т.ч. заперечення проти позову не подав. Причини свого неприбуття суду не повідомив. При даних обставинах, неявка відповідача №2 не перешкоджає розгляду справи по суті, і слухається згідно з приписами ч.2 ст. 128 КАС України, за наявними у ній доказами.

У судовому засіданні, учасникам процесу роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст. 49, 51 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, беручи до уваги пояснення, у т.ч. дані у попередніх судових засіданнях представників позивача, відповідача №1, суд встановив наступне:

Бучацькою МДПІ Тернопільської області проведено виїзну планову документальну перевірку фінансово - господарської діяльності ДП «Ковалівський горілчаний завод»за період з 01 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року з питань дотримання вимог податковою, валютного та іншого законодавства, за результатами якої 10 травня 2007 року складено акт за №152/23-32147811.

Відповідно до змісту Акту, за наслідками дослідження представлених платником податків документів, контролюючим органом з'ясовано, що  22 березня 2006 року між ДП «Ковалівський горілчаний завод»(відповідач №1) та ПП Еталон –Волинь»(відповідач №2) укладено договір на надання маркетингових послуг №03, за умовами якого відповідач №2 зобов’язувався надати відповідачу №1 послуги з проведення маркетингових досліджень за визначеними напрямками, а відповідач №1 брав на себе зобов’язання провести оплату наданих послуг.

За результатами надання послуг сторонами підписано акти виконаних робіт №01 від 28 квітня 2006 року, №02 від 31 травня 2006 року, №03 від 30 червня 2006 року, № 04 від 31 липня 2006 року, на загальну суму 120000 грн. в т.ч. 20000 грн. ПДВ.

На підтвердження виконання умов договору Виконавцем послуг були складені та оформлені податкові накладні №№ 22 від 28 квітня 2006 року, 25 від 31 травня 2006 року, №26 від 30 червня 2006 року, № 34 від 31 липня 2006 року, а його контрагентом частково проведено оплату  та наслідки вказаної господарської операції відображено  в бухгалтерському та податковому обліку.

Податковий орган ставить під сумнів законність даного договору, посилаючись на:

- не проведення відповідачем повної оплати отриманих послуг (у відсотковому значенні оплата становить 8,07% їх вартості);

- відсутності доказів використання наданих послуг в господарській діяльності відповідача №1

- п. 8.3 Переліку типових документів, що створюються в діяльності органів державної  влади  та  місцевого  самоврядування,  інших установ, організацій  і  підприємств,  із  зазначенням термінів зберігання документів, затвердженого Наказом Головного архівного управління при Кабінеті  Міністрів   України 20.07.98 N 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 1998 р. за N 576/3016, зазначаючи, що представлені для перевірки документи не містять необхідної і повної інформації про господарську операцію та не підтверджують її здійснення;

- п.п.7.2.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97 (із змінами та доповненнями), п. 5.1., 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94 (із змінами та доповненнями) стверджуючи, що відповідачем-1 неправомірно суму податку на додану вартість згідно перелічених податкових накладних включено до складу податкового кредиту у розмірі 20000 грн., а понесені витрати безпідставно віднесено до складу валових витрат за відповідні звітні періоди 2006 року.

Крім того, в ході проведення перевірки було направлено запит до Луцької ОДПІ для проведення зустрічних перевірок, в результаті чого встановлено, що ПП «Еталон –Волинь» по спірній угоді виступає посередником, в той час як постачальником маркетингових послуг є Спільне підприємство  «Агроторгсервіс», свідоцтво платника ПДВ якого анульовано 05 лютого 2004 року, а 30 грудня 2005 року вказане підприємство виключено з реєстру платників податків зв’язку з ліквідацією, за неподання звітності, на підставі рішення господарського суду  від 05 лютого 2004 року у справі №02/100/22-70.1.

Перелічені факти, на думку перевіряючих, дають підстави вважати, що оспорюваний договір в силу ст. 234 ЦК України, є фіктивним, оскільки свідомо укладався без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим право чином. Його недійсність випливає із нікчемності попереднього правочину, який укладався між ПП «Еталон –Волинь» та СП «Агроторгсервіс», в силу приписів п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін у засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ст.6 Конституції України та п.1 ч.3 ст.2, ч.1ст.9 КАС України, органи державної влади, до числа яких належить і позивач, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до змісту п. 4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.11,70,71 КАС України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Однак, контролюючий орган, всупереч приписів згаданих норм Конституції та КАС України, у встановленому порядку не довів наявності підстав для задоволення заявлених вимог.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину (договору), згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спір по суті суд враховує, що відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною.

Згідно з ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним  є  правочин,  який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. В порядку частини 2 цієї статті, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Проте, наданими суду доказами, позивачем не спростовано презумпції правомірності правочину (договору) та  не підтверджено наявності обставин, зазначених в ч. 1 ст. 234 ЦК України.

Представлені позивачем акти виконаних робіт  підтверджують виконання ПП «Еталон –Волинь»зобов’язання повному обсязі. Претензій щодо відступів від положень угоди або інших недоліків від замовника не надходило, від так коли документи оформлені на виконання оспорюваного господарського зобов’язання були б виписані з порушенням вимог нормативно - правових актів, вказана обставина свідчила б про неналежне документальне забезпечення результатів виконання правочину, а не вказувала б на його недійсність.

Не повне проведення ДП «Ковалівський горілчаний завод»(замовником) оплати отриманих по договору послуг, свідчить лише про неналежне виконання боржником свого господарського зобов’язання, а за наявності підстав, не дає права на включення сум ПДВ до бюджетного відшкодування, однак жодним чином не вказує на недійсність правочину.  

При посиланні податкового органу на Наказ Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998р. №41, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17.09.1998р. за №576/3016, останнім не враховано, що вказаний правовий акт є основним нормативним документом при визначенні термінів зберігання документів та їх відбору для внесення до складу Національного архівного фонду (НАФ) України або для знищення документів, а не законодавчим актом, який визначає перелік тих чи інших документів що створюються за наслідками певних господарських операцій.

Непред'явлення відповідачу для огляду результатів проведених досліджень на матеріальних носіях (паперових, електронних тощо) не можна розглядати, як доказ порушення позивачем положень пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки,  відповідні результати не належать до переліку документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку,  та їх складання не передбачалось умовами, укладених між сторонами господарських договорів.

Крім того, згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996-ХІV від 16 липня 1999 року, підставою   для   бухгалтерського   обліку   господарських операцій  є  первинні  документи,  які  фіксують  факти здійснення господарської операції.  Такими документами в даному випадку є акти виконаних робіт, оформлені у відповідності з вимогами закону та містять обов’язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назви підприємств, учасників господарської операції, зміст та  обсяг  господарської   операції,   одиницю   виміру господарської операції; посади осіб,   відповідальних   за  здійснення  господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Висновки ж відповідача, щодо доцільності отримання позивачем  маркетингових послуг, суперечать вимогам ст. ст. 3,5,6, 42-44 ГК України, згідно яких підприємництво здійснюється на основі самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

       Згідно із ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, не заслуговує на увагу посилання позивача на недійсність правочину у зв’язку з виконанням зазначених у договорі маркетингових послуг іншою особою, оскільки договором, чи іншим актом, обов'язок  сторони  виконати зобов'язання особисто не обумовлено, тому як випливає зі змісту  ч. 1 ст. 528 ЦК України,  у цивільних правовідносинах допускається.

Спростовується матеріалами справи твердження позивача про недійсність оспорюваного правочину виходячи з нікчемності правочину укладеного між ПП «Еталон –Волинь»та СП «Агроторгсервіс», з огляду на ліквідацію останнього. Оскільки, згідно з ч. 4 ст. 91 ЦК України, цивільна  правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до  єдиного  державного реєстру запису про її припинення. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності, у встановленому законом порядку, станом на час розгляду справи в суді не проведена, про що свідчить довідка головного управління статистики у Волинській області №388-07/03 від 21 грудня 2007 року (наявна у матеріалах справи).

Таким чином, в момент виникнення господарського зобов’язання за вказаною угодою його учасники мали повний обсяг цивільної правосуб’єктності, зареєстровані в передбаченому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності, і після вчинення угоди мали податкові права та обов’язки перед державою.

Виключення Спільного підприємства «Агроторгсервіс»з реєстру платників податків та анулювання свідоцтва платника ПДВ саме по собі не може тягнути недійсність господарського зобов’язання, яке оспорюється податковим органом та не позбавляє правового значення вчинених учасниками господарського зобов’язання дій.

У відповідності до ч. 1. ст. 207 ГК України, на вимогу однієї із сторін,  або відповідного органу  державної  влади  може  бути    визнано  судом недійсним повністю або в частині, господарське   зобов'язання, що  не  відповідає  вимогам закону,  або вчинено з метою,  яка завідомо  суперечить  інтересам держави  і  суспільства,  або  укладено  учасниками  господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності).  

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як свідчать матеріали справи, між відповідачами у справі виникли зобов’язання з договору про надання послуг, згідно якого, в силу ст. 901 ЦК України,  виконавець зобов’язався  надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язався оплатити виконавцеві зазначену послугу.  

Як зазначалось вище, позивачем не доведено фактів невідповідності укладеної між відповідачами угоди №03 від 22 березня 2006 року та зобов’язань, що виникли на її підставі, вимогам закону або заключення її з порушенням спеціальної правосуб’єктності сторін.

Вчинення учасниками договору (зобов’язання) з метою, яка завідомо  суперечить  інтересам держави  і  суспільства передбачає наявність умислу.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч.1 ст. 92 ЦК України).

Умисел юридичної особи визначається як умисел посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, яке мало на це належні повноваження. При відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатись встановленим. Також, умисел фізичної особи, на ухилення від сплати додатків може бути встановлений обвинувальним вироком суду. Набравшого чинності обвинувального вироку, який би підтверджував вину осіб, що підписали оспорювану угоду, заявник не надав, тому його твердження про наявність умислу у відповідачів на ухилення від сплати податків ґрунтується на припущеннях, що не допускається.

За таких обставин, згідно з п. 4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.11,70,71 КАС України, позов з наведених у ньому підстав не підлягає до задоволення.

З огляду на усе викладене, в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст.1,2,3,6 -17, 70, 71, 87, 89, 94, 99, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова  суду першої інстанції  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі _____________ 2008 року до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

 


Суддя                                                            І.П. Шумський


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація