ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2011 р.                                                                                   Справа № 50383/11/9104

 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді-доповідача – Богаченка С.І.,

суддів  – Заверухи О.Б., Кушнерика М.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області та ОСОБА_2 на постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 09 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області про зобов'язання перерахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю,-

 В С Т А Н О В И Л А :

28 лютого 2011 року ОСОБА_2 звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області про зобов'язання перерахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю, як особі яка віднесена до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та підвищення до пенсії за період з 05 липня 2001 року по день винесення рішеня, відповідно до  ст.ст.39,51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 09 березня 2011 року у справі №2а-2295/11 адміністративний позов задоволено. Постановлено визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області щодо відмови провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю та підвищення до пенсії в розмірі меншому, ніж встановлено ст.ст.39,51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області провести ОСОБА_2 нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст.51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбаченого ч.1 ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з вріхуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Постанова мотивована тим, що згідно статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». А відповідно до ст.39 непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Не погодившись із постановою її оскаржило Управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області, вважає, що судом при винесенні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести  нове рішення, яким в відмовити в задоволенні позову повністю. Вказує на те, що при обчисленні щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю позивачу по справі Управління Пенсійного фонду керувалось Постановою КМ України №530 від 28 травня 2008 року та № 836 від 26. липня 1996 року. Вважає, що відповідно до ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» ним було правомірно виплачено вказану допомогу, а тому позовні вимоги є безпідставними.

ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення, та прийняти нове, яким задоволити її позовні вимоги повністю. Вважає, що судом першої інстанції вирішено питання про пропущений строк звернення до суду не на вимогах чинного законодавства та не взято до уваги ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказує, що відповідно до ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

У відповідності до п.3 ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційні скарги подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є особою яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  третьої категорії, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин - громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Всупереч ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року по ст. 39 вказаного Закону та по ст. 51, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року, а не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, як того вимагає вказаний Закон.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають положення ст.ст. 39,51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не вказані постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більше ніж на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини. У частині другій цієї статті вказано, що за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Положення ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.100 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції вірно враховано ті обставини, що позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки звернулася з позовом лише 28 лютого 2011 року.

Посилання позивача на застосування до спірних правовідносин ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на думку колегії суддів  є необгрунтованим.

Так, оскільки Закон України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року прийнятий пізніше ніж Закон України «Про пенсійне забезпечення», то він має пріорітет над останнім, а тому у вказаних правовідносинах застосовуються положення ст.46 Закон України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування», за яким пенсія виплачується за минулий час лише нарахована.

Колегія суддів зазначає, що оскільки стосовно не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати шестимісячний строк звернення до суду.

Позивачем не надано доказів того, що нею був пропущений строк для звернення до суду з поважних причин. Тому, з огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог по 27 серпня 2010 року включно.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_2 щодо нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю та підвищення до пенсії як пенсіонеру яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення за період з 28 серпня 2010 року по 09 березня 2011 року.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області, відповідний обов’язок слід покласти на відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги в цілому суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись  ст. 160, ст. 195, 197, 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області та ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 09 березня 2011 року у справі №2а-2295/11  - без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий  суддя                                                                    С. І. Богаченко

Суддя                                                                                           О.Б. Заверуха

Суддя                                                                                            М.П. Кушнерик