УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого судді: Романець Л.А.
Суддів: Крещенка А.М., Марчук Н.О.,
Франтовської Т. І., Широян Т. А.,
розглянувши в судовому засіданні 29 вересня 2011 року в м. Києві заяви засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_4 про допуск до провадження Верховним Судом України кримінальної справи щодо ОСОБА_3 та перегляд судових рішень в порядку, передбаченому статтями 400-11- 400-18 КПК України
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2010 року, ОСОБА_3, засуджено:
за ч. 2 ст. 17, п. п. «а», «з», «и», «і» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) на 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю;
за п. п. «а», «з», «и», «і» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
На підставі ч.1 ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
На підставі ч. 3 ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) призначеним покаранням поглинене покарання за вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 березня 2005 року та ухвалою Верховного Суду України від 23 серпня 2005 року і остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 березня 2011 року, вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2010 року щодо ОСОБА_3, залишено без зміни.
В поданій заяві, захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_3, просить допустити справу щодо ОСОБА_3, до провадження в порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, ухвалу Верховного Суду України від 15 березня 2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду касаційної інстанції.
Заявник вважає, що судові рішення, а саме, вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.06.2010 р. та ухвала Верховного Суду України від 15.03.2011 р. щодо ОСОБА_3, підлягають скасуванню у зв’язку із неправильним застосуванням кримінального закону при призначенні йому за п. п. «а», «з», «и», «і» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) виду покарання.
Заявником наведено справи розглянуті Верховним Судом України за номерами 5-946км09 від 05.03.2009 р., 5-60п09 від 11.12.2009 р., 5-4п10 від 29.01.2010 р., 5-24п10 від 30.04.2010 р., 5-20п10 від 30.04.2010 р., відповідно до яких Верховним Судом України було прийнято рішення щодо осіб на яких зворотна дія у часі положення санкції ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) не поширювалась.
Водночас до ОСОБА_3 судом при призначенні покарання та перевірці вироку в касаційному порядку було застосовано зворотну дію цього Закону. Захисник ОСОБА_4 вважає, що в даному випадку мало місце неоднакове застосування норм матеріального права, а саме норм ст. 5 КК України 2001 р., ч. 2 ст. 6 КК України (в редакції 1960 року) і це призвело до того, що ОСОБА_3 в порівнянні з іншими особами, які вчинили злочини до набуття чинності Закону України від 22 лютого 2000 року «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», знаходиться в більш невигідному стані.
Аналогічного змісту заяву подав засуджений ОСОБА_3.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи, викладені у заявах, дослідивши надані копії судових рішень, колегія суддів вважає, що заяви не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 400-12 КПК України, підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Як вбачається із заяв засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_4, ухвалою Верховного Суду України від 15 березня 2011 року, залишено без зміни вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2010 року щодо ОСОБА_3, яким останньому, у відповідності із ч. 3 ст. 42 КК України (в редакції 1960 року), остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю. Залишаючи без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3, суд послався на те, що при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції порушень норм кримінально-процесуального законодавства не встановлено, призначене покарання є справедливим і відповідає вимогам ст.65 КК України.
Колегія суддів вважає, що судові рішення щодо ОСОБА_3 є законними і обгрунтованними з наступних підстав.
Так рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 року положення статті 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України (в редакції Закону 1960 року), які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Положення Кримінально-процесуального кодексу України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 25 грудня 1999 року.
На виконання рішення Конституційного Суду України від 29.12.1999 року, Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року, яким, зокрема, у ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) покарання у виді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі. Цей закон набрав чинності з дня його опублікування в офіційному друкованому виданні – в газеті «Урядовий кур’єр» 4 квітня 2000 року.
Таким чином, найбільш суворим видом покарання за діяння, передбачені ст. 93 КК України (в редакції Закону 1960 року), в період часу з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року і за які Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді смертної кари, до введення нового виду покарання – довічного позбавлення волі на підставі зазначеного вище закону від 22 лютого 2000 року, засудженим могло бути призначено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Що стосується засудженого ОСОБА_3, то з винесених щодо нього судових рішень (вироку та ухвали) видно, що засудженим ОСОБА_3 було вчинено злочини 04.07.1997 р., 15.05.1998 р. та 20.12.1999 р., тобто в період, коли було чинним положення ст. 93 КК України в редакції Закону 1960 року, яке передбачало можливість застосування до осіб покарання у виді смертної кари.
З урахуванням наведеного, судом першої та касаційної інстанцій було правильно застосовано положення статей 5 КК України 2001 року та ч. 2 ст. 6 КК України (в редакції 1960 року) щодо дії кримінального закону в часі.
Посилання в заявах засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_4, на ту обставину, що з копій ухвал Верховного Суду України від 05.03.2009 р., 11.12.2009 р., 29.01.2010 р., 30.04.2010 р., убачається, що за аналогічних обставин, судом касаційної інстанції були прийняті рішення, якими до осіб застосовано інший вид основного покарання (позбавлення волі на певний строк) на відміну від ОСОБА_3 (довічне позбавлення волі), не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
Злочини особами, зазначеними у вищенаведених рішеннях були вчинені саме в період з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року, тобто тоді, коли покарання у виді смертної кари ще не було замінено на довічне позбавлення волі.
Отже, з долучених до заяв засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_4, ухвал Верховного Суду України, колегія суддів не вбачає неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права щодо подібних суспільно небезпечних діянь. Підстав для перегляду зазначених у заяві судових рішень колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 400-18 КПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Відмовити засудженому ОСОБА_3 та його захиснику ОСОБА_4 у допуску до провадження Верховним Судом України кримінальної справи щодо ОСОБА_3 та перегляду судових рішень в порядку, передбаченому статтями 400-11- 400-18 КПК України.
СУДДІ:
______________ _______________ _____________
Романець Л. А. Крещенко А. М. Марчук Н. О.
_________________ ______________
Франтовська Т. І. Широян Т. А.