Апеляційний суд Рівненської області

______________________________________________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2011 року                                                                                           м. Рівне

           Колегія судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області   у складі

                                                                  головуючого судді   Коробова О.К.,

                                                                                        суддів   Сачука В.І., Шпинти М.Д.,

                                        з участю прокурора    Войтюка А.М.,

                                                                захисника    ОСОБА_1,

                                                      обвинуваченого    ОСОБА_2,

розглянула у відкритому  судовому  засіданні апеляцію захисника ОСОБА_1 на постанову Рівненського міського суду від 4 жовтня 2011 року .

                    Указаною постановою щодо обвинуваченого ОСОБА_3  обраний запобіжний захід –взяття під варту.

В апеляції захисник ОСОБА_1 указану постанову просить скасувати і  обрати запобіжний захід не пов’язаний  із триманням під вартою. При цьому він  звертає увагу на те, що суд порушив презумпцію невинуватості і вказав, що винність ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, доведена.

Ще захисник зазначає, що  висновок суду про можливість ухилення  підозрюваного від досудового слідства  і перешкоджання встановленню істини по справі не обґрунтований, не доведена неможливість застосування інших запобіжних заходів,  наявність постійного місця проживання та місця роботи.

У судовому засіданні  апеляційного суду захисник  ОСОБА_1 підтримав свою апеляцію і  просив скасувати постанову та обрати запобіжним заходом підписку про невиїзд. Додатково захисник просить врахувати, що взяття під варту обґрунтовувалось посиланням на тяжкість злочину і твердженням суду про вчинення тяжкого злочину. У дійсності обвинувачення ОСОБА_3  пред’явлене у вчиненні злочину середньої тяжкості, за який покарання передбачене  не більше п’яти років позбавлення волі. Ще  захисник просить врахувати  наявність на утриманні обвинуваченого  батьків- пенсіонерів (батько інвалід 2 групи, мати –інвалід 3 групи).

Обвинувачений ОСОБА_3 теж просив задовольнити апеляцію, посилаючись на намір не ухилятись від досудового слідства. Він  пояснив, що повністю визнав себе винним у пред’явленому обвинуваченні, підтвердив всі обставини справи, в тому числі і визнав справжність  аудіозаписів з його голосом. А тому він не має ніяких намірів та можливості   якимось чином перешкодити встановленню істини по справі.

Слідчий визнав, що твердження  в поданні про  підозру у вчиненні  ОСОБА_3 тяжкого злочину не підтвердилось. Пояснив, що  дійсно ОСОБА_3 повністю визнав себе винним дав показання про підтвердження обставин справи. Хабародавець  та побічні свідки вже допитані.  Ніяких доводів про неможливість застосування більш м’якого запобіжного заходу слідчий не навів.  Разом з тим, без  будь-якої аргументації слідчий  стверджує про можливість перешкоджання обвинуваченим встановленню істини по справі.

Прокурор погодився з доводом апеляції про істотне порушення презумпції невинуватості судом, який  своєю постановою визнав  ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України . Визнав прокурор і той факт, що обґрунтування взяття під варту посиланням та тяжкість злочину спростоване   подальшим пред’явленням обвинувачення  за ч.2 ст. 368 КК України. Однак всупереч вказаним  обставинам без будь-якого обґрунтування своєї позиції прокурор просив залишити постанову  суду з указаними порушеннями Конституції України і КПК України без зміни, а апеляцію —без задоволення.

Заслухавши  суддю-доповідача, прохання  і доводи  сторін, ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляція не    підлягає  задоволенню.

ОСОБА_3  в даний час, згідно постанови про притягнення як обвинуваченого від 13 жовтня 2011 року, обвинувачується у вчинення злочину середньої тяжкості (а не тяжкого злочину, як зазначено в подання слідчого і постанові суду), передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, —в тому, що він працюючи оперуповноваженим кримінального розшуку Дубенського МВ УМВС 1 жовтня 2011 року одержав від ОСОБА_4 хабар в значному розмірі (в 500 доларів США) за прийняття в інтересах хабародавця рішення про відмову в порушенні кримінальної справи і повернення вилученого  газобалонного обладнання.

Виносячи постанову  суд дійсно  вийшов за межі своїх повноважень і передчасно у постанові про обрання запобіжного заходу виклав  свій висновок  про винність ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України і наводив докази на підтвердження такого висновку. Висновок про вчинення особою злочину суд має право викласти лише в обвинувальному вироку. Безпідставно зазначив суд про доведеність того, що ОСОБА_3 вчинено тяжкий злочин. Слідчим пред’явлено обвинувачення лише за ч. 2 ст. 368 КК України  тобто у вчиненні злочину, за який передбачене покарання до п’яти років позбавлення волі, тобто у вчиненні злочину середньої тяжкості.

Як роз’яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства“ (п.3) взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв’язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки.

Ні слідчий, ні прокурор не  навели жодного  доводу для доведення неможливості застосування  до обвинуваченого менш суворого  запобіжного заходу. За діючим законодавством обрання найбільш суворого запобіжного заходу не може обґрунтовуватись лише посиланням на тяжкість злочину. А в даному випадку тяжкість злочину, на яку посилався суд першої інстанції,  при апеляційному розгляді не підтвердилась.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляцію захисника ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Рівненського міського суду від 4 жовтня 2011 року про обрання щодо ОСОБА_3  запобіжного заходу, –взяття під варту, змінити.

Виключити із мотивувальної частини постанови абзац, який починається словами „Винність ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України  підтверджується  зібраними по справі доказами…”. Виключити з мотивувальної частини постанови посилання на те, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину.

Запобіжний захід щодо  обвинуваченого ОСОБА_3 змінити з взяття під варту на підписку про невиїзд і в першому абзаці резолютивної частини постанови суду від 4 жовтня 2011 року замість слів „у вигляді взяття під варту і утримувати його в слідчому ізоляторі № 24  міста Рівне”  вказати про обрання запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

Звільнити ОСОБА_3 з-під варти негайно  в залі суду.

У решті постанову Рівненського міського суду від 4 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_3  залишити без зміни.

                     Судді    

   О.К.Коробов М.Д.Шпинта В.І.Сачук