Апеляційний суд Рівненської області
___________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області у складі
головуючого судді Коробова О.К.,
суддів Шпинти М.Д.,
Сачука В.І.,
з участю прокурора Рогальчука К.Л.,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляцію ОСОБА_2 на постанову Дубенського міськрайонного суду від 21 березня 2011 року.
Вказаною постановою щодо підозрюваного ОСОБА_2 обраний запобіжний захід –взяття під вартою.
Із подання слідчого Дубенського МВ управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області вбачається, що ОСОБА_2 підозрюється в незаконному збуті 17 березня 2011 року за 60 гривень наркотичного засобу (8,2 гр. каннабісу) „ОСОБА_3”.
Суд обираючи запобіжний захід (а.с. 4) послався на те, що ОСОБА_2
? „19 лютого 2011 року вчинив злочин,… передбачений ч.1 ст. 185 КК України і не став на шлях виправлення”;
? є неодруженим;
? не має постійного місця роботи.
В апеляції ОСОБА_2 просить скасувати постанову про взяття його під варту і обрати йому запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. При цьому він посилається на те, що вину у вчиненні злочину, який йому інкримінується (ч. 2 ст. 307 КК України), повністю визнає, наміру ухилятись від досудового слідства та суду не має, раніше не судимий, перебуває на обліку в центрі зайнятості як безробітний. Ще він зазначає, що суд при розгляді справи не відреагував на його заяви про те, що він був затриманий за підозрою у вчиненні в крадіжки і тримався більше тридцяти годин (з 16 години 17 березня до 21 години 18 березня 2011 року) в міліції, де до нього застосовували психологічний тиск з погрозами застосувати фізичне насильство, вимагаючи дати дозвіл на огляд житла.
В засіданні апеляційного суду прокурор Рогальчук К.Л. висловив своє переконання, що порушення презумпції невинуватості і формулювання судом в постанові про обрання запобіжного заходу висновку про вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України, не є істотним порушенням закону і не перешкоджає залишенню постанови суду без зміни. Обґрунтування необхідності застосування найбільш суворого запобіжного заходу висновком суду про вчинення підозрюваним раніше злочину (без наявності обвинувального вироку) і фактом його неперебування в шлюбі прокурор вважає законним. Доводити відповідність такої позиці по справі вимогам Конституції України, КПК України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судовій практиці Європейського суду прокурор відмовився, заявивши, що він має право на свою думку без обов’язку доводити відповідність її вимогам закону.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора про залишення постанови без зміни, ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню.
Частиною 2 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
За роз’ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 2003 року N 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року № 10, від 24 жовтня 2008 року N 15) суди при вирішенні питань, пов'язаних із обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту суди мають додержувати вимог ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50), і ст. 14 КПК, відповідно до яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою.
За ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Постанова Дубенського міськрайонного суду від 21 березня 2011 року винесена з порушенням, як вимог Конституції України, КПК України, так і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини.
Нехтуючи принципом презумпції невинуватості, закріпленою як ст. 62 Конституції України, так і п.2 ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суддя в постанові про обрання запобіжного заходу сформулювала свій висновок про те, що ОСОБА_2 19 лютого 2011 року вчинив злочин, передбачений ч.1 ст. 185 КК України і на став на шлях виправлення. Жодних законних підстав для такого висновку у судді не було. Такий висновок суддя має право викласти лише в обвинувальному вироку суду. Цей свій незаконний висновок далі судді поклала в обґрунтування необхідності обрання ОСОБА_2 найбільш суворого запобіжного заходу, із запобіжних заходів, передбачених законом.
В рішенні від 14 жовтня 2010 року по справі „Хайретдінов проти України” (Заява №38717/04) Європейський суд вказав, що невстановлення ознак того, що перебуваючи на свободі особа перешкоджала досудовому слідству та нерозгляд можливості застосування інших запобіжних заходів є порушенням п.1 ст. 5 Конвенції. Таку ж позицію Європейський суд послідовно займав і по багатьох інших справах. Як убачається з протоколу судового засідання та з постанови суду питання про можливість застосувати інші запобіжні заходи не обговорювалось в судовому засіданні.
Ні слідчий в поданні, ні прокурор Стецюк О.М. в засіданні місцевого суду, ні суд в постанові від 21 березня 2011 року не навели жодного доводу для обґрунтування висновку про неможливість застосування іншого (менш суворого) запобіжного заходу, не обґрунтували необхідність взяття підозрюваного під варту посиланнями на обставини, які мають при цьому враховуватись у відповідності до ст. 150 КПК України (крім посилання на тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа). Та після виключення в 2001 році ч. 2 ст. 155 КПК України взяття під варту не може бути застосоване лише з мотивів тяжкості розслідуваного злочину.
Що стосується посилання суду на неперебування підозрюваного в зареєстрованому шлюбі, на відсутність у нього постійної роботи, то суд не мотивував як з цих фактів можна прийти до висновку про неможливість застосувати до підозрюваного інший запобіжний захід, зокрема, як неодруженість особи може бути аргументом для обмеження прав особи і застосування найбільш суворого запобіжного заходу.
Як роз’яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства“ :
? (п.3) взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв’язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки.
? (п.13) Обов’язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Вказане вимагає, щоб суд навів в постанові обґрунтування своєї впевненості в тому, що більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного.
Зважаючи на вказані істотні порушення кримінально-процесуального законодавства постанова підлягає скасуванню. з поверненням справи на новий розгляд подання в місцевому суді (ч.2 ст. 374 КПК України).
При новому розгляді подання слідчого, зважаючи на роз’яснення п.10 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 2003 року N 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" (з змінами і доповненнями, внесеними
постановами Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року N 10,
від 24 жовтня 2008 року N 15), слід з’ясувати дані про соціальні зв'язки підозрюваного, його схильності (чи вживає наркотики, алкогольні напої тощо), спосіб життя, поведінку під час провадження в кримінальній справі, зробити на підставі дослідженого висновок чи дійсно інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання ОСОБА_2 процесуальних обов’язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки, сформулювати обґрунтований висновок суду про застосування чи незастосування найбільш суворого запобіжного заходу. Під час судового розгляду слід надати можливість прокурору, обвинуваченому навести з цього приводу свої доводи та докази, навести дані щодо обставин, передбачених ст.ст. 148, 150 КПК України, дати оцінку як доводам прокурора, так і доводам обвинуваченого.
Викладена в апеляції заява ОСОБА_2 про застосу вання щодо нього працівниками міліції незаконних методів слідства, про незаконне затримання на 30 годин, без процесуального оформлення цього затримання, за своїм характером є приводом до порушення кримінальної справи (п.1 ч. 1 ст. 94 КПК). Тому суддя в засіданні місцевого суду повинен попередити заявника про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України і направити його заяву за належністю прокурору для прийняття процесуального рішення в порядку ст. 97 КПК України та відповідно до статей 5, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляцію ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Дубенського міськрайонного суду від 21 березня 2011 року про обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 у виді взяття під варту скасувати і повернути справу по розгляду цього подання до того ж суду на новий судовий розгляд іншим суддею.
Судді (підписи)
Згідно.
Суддя-доповідач О.К. Коробов