У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
12.02.08 Справа №4/397-пд-07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді Мойсеєнко Т. В. , Колодій Н.А. , Яценко О.М.
при секретарі Лола Н.О.
за участю представників
позивача: Кулік В.М., довіреність б/н від 25.12.2007р. юрист;
відповідача: Левченко В.М., довіреність № 12-д від 14.08.2007р. юридичний консультант;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 4/397-ПД-07 та апеляційну скаргу Приватного підприємства «Бочка», м.Херсон
на рішення господарського суду Херсонської області від 28.11.2007р. у справі № 4/397-ПД-07
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МКП Прозерпіна», м.Херсон
до Приватного підприємства «Бочка», м.Херсон
про визнання договору недійсним
Встановив:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 28.11.2007р. у справі № 4/397-ПД-07 (суддя Ємленінова З.І.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним на майбутнє договір оренди від 01.03.2003р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсам «Дніпровський» та Приватним підприємством «Бочка». Судові витрати покладено на відповідача.
Рішення суду прийнято з посиланням на ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203, ч.1 ст.215, ст.236 ЦК України, ч.3 ст.207 ГК України та мотивовано тим, що передача в користування відповідача на умовах оренди зазначеного у договорі оренди від 01.03.2003р. майна неможливе реальне настання правових наслідків, оскільки у позивача відсутнє майно, яке підлягає передачі в користування відповідача за умовами договору оренди, у зв’язку з чим договір оренди є недійсним, бо не спрямований на настання реальних наслідків, обумовлених договором. Відповідач до моменту його виселення на підставі рішення суду користувався об’єктом оренди, який належав на праві власності ТОВ «Універсам «Дніпровський», державну реєстрацію якого припинено 27.09.2007р., а правовідносини між позивачем та відповідачем на момент розгляду спору не виникли, тому фактичне користування майном у певний період на підставі договору оренди від 01.03.2003р. унеможливлює проведення між сторонами реституції, так як використання майна неможливо повернути, у зв’язку з чим договір оренди визнаний судом недійсним на майбутнє.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням приватне підприємство «Бочка» подало апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 28.11.2007р. у справі № 4/397-ПД-07 у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача. Заявник скарги вказує на те, що судом першої інстанції не було з’ясовано коли саме та на якій підставі позивач набув право власності на майно, яке є предметом спірного договору оренди. Також судом не враховано, які саме будівельні і ремонтні роботи орендованих приміщень знищили орендоване майно, або призвели до неможливості їх цільового використання за спірним договором. Заявник апеляційної скарги наголошує на тому, що висновки суду проте, що неможливе реальне настання правових наслідків, обумовлених договором від 01.03.2003р., як за об’єктом оренди, який є предметом договору, так і за умовами його виконання по забезпеченню орендодавцеві використання зазначеного приміщення в режимі роботи торгових підрозділів орендодавця, є недоведеними та жодними належними доказами не підтверджені. Після укладення спірного договору оренди, цей договір і орендарем, і орендодавцем виконувався, відповідач користувався приміщеннями, які є предметом цього договору, сплачував орендну плату, тому спірний договір був направлений на реальне настання правових наслідків Представник у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ “МКП Прозерпіна” вказує, що доводи заявника апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивач є єдиним та повноправним власником майна, що підтверджується свідоцтвом на право власності від 29.09.2006р., яке знаходиться в матеріалах справи. Крім того, відповідно до технічної документації Херсонського ДБТІ станом на 19.01.2006р. не існувало реконструйованої у кафе частини будівлі «Універсам Дніпровський» та ресторану з літньою площадкою, а існуючі приміщення магазину не відповідають приміщенням, зазначеним в пункті 1.1 договору оренди від 01.03.2003р. та план схемі, ні за нумерацією, ні за розмірами, тобто об’єкт договору оренди від 01.03.2003р. не співпадає з об’єктом, власником якого є позивач. На момент придбання нерухомого майна нежитлове приміщення значилося за технічною документацією БТІ та договором купівлі-продажу, як магазин. Приміщень, які є предметом договору оренди на день придбання позивачем майна, що знаходиться за адресою: м. Херсон вул. І Кулика, 114-Ж, не існувало, тому предмет договору є невизначеним, у зв’язку з цим договір є неукладеним. Представник у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 217 від 12.02.2008р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Колодій Н.А., Яценко О.М., даною колегією прийнято постанову.
За згодою представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення, у судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.
Колегія суддів розглянувши матеріали справи та пояснення представників сторін встановила наступне.
01 березня 2003р. між ТОВ "Універсам "Дніпровський" та приватним підприємством "Бочка" був укладений договір оренди, за умовами якого орендодавець надає орендарю строком на 12 років у користування раніше реконструйовану в кафе частину будівлі "Універсам Дніпровський", а також приміщення (складське, холодильне) загальною площею 550 кв.м. за адресою: м. Херсон, вул. І. Кулика, 114-Ж для організації ресторану з літньою площадкою, а також забезпечує орендареві використання зазначеного приміщення в режимі роботи торгових підрозділів орендодавця з 9.00год. до 21.00год. за виключенням святкових днів.
Додатком до договору від 28.11.2003 року та додатковою угодою № 2 від 12 грудня 2003 року сторони внесли зміни до договору від 01 березня 2003 року, відповідно до яких виключили пункти 4.1, 4.2, 4.5, 6.2, 6.7 договору оренди, доповнили пункт 6.8 та виклали пункт 1.1 договору щодо предмету оренди, в новій редакції, а саме: орендодавець надає орендарю (відповідачу) в користування раніше реконструйовану в кафе частину будівлі "Універсаму Дніпровський", а також приміщення (складське, холодильне) загальною площею 550 кв.м. за адресою: м. Херсон, вул. І. Кулика, 114-Ж (згідно план-схеми, яка є невід'ємною частиною договору) для цілодобового використання зазначених приміщень в господарській діяльності відповідача, а саме розміщення ресторану з літньою площадкою, яка розташовується на земельній ділянці прилеглій до нього.
На час подання позову власником комплексу магазину «Універсам», розташованого за адресою: м. Херсон, вул. І. Кулика, 114-Ж є товариство з обмеженою відповідальністю «МКП Прозерпіна», що підтверджується наданим до матеріалів справи правовстановлюючими документами, а саме: свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 981199 від 29.09.2006р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно 12081292 від 06.10.2006р. (а.с. 11-12).
Згідно вказаних документів до позивача перейшло право власності на комплекс магазину «Універсам», розташованого в м.Херсоні по вул. І.Кулика №114-Ж до складу якого входить: магазин (літ.А) 2971,0кв.м.; холодильна камера (літ. Б); трансформаторна підстанція (літ. В); склади (літ Г та Д); пункт охорони (літ. Д1); прохідна (літ. Е); котельна( 3); пункт охорони(Л); огорожа( 1, 2, 3); мостіння (літ. І).
Правовий режим правонаступництва у разі зміни власника речі, переданої у найм визначено статтею 770 ЦК України, зокрема, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Враховуючи вимоги даної норми позивач є правонаступником прав та обов’язків орендодавця за спірним договором оренди.
Відповідно до узгоджених сторонами пунктами 2.1.1, 2.1.2 договору оренди від 01.03.2003р. умов, обов'язком орендодавця є передача зазначених в пункті 1.1 договору приміщень та забезпечення їх електроенергією, водою, каналізацією, вивозом ТПВ, послугами дератизації і дезинфекції, газом, послугами зв'язку.
Як слідує з пояснень позивача (а.с. 38), йому стало відомо про те, що придбане ним майно Універсаму частково знаходилося в орендному користуванні відповідача 21.06.2007року.
Після примусового виселення відповідача з орендованих приміщень, неодноразово змінювалися власники майна, якими здійснювалися різного роду реконструкції та будівельні і ремонтні роботи, в результаті яких змінені площі, зовнішній вигляд, вартість майна, а також графік роботи магазину «Універсам».
Позивач просить визнати недійсними договір оренди нежилого приміщення від 01.03.2003р., посилаючись на те, що сторонами не були узгоджені істотні умови договору оренди, а саме його предмет, що призводить до неможливості його виконання, та вважає спірний договір 01.03.2003р. недійсним, оскільки він не направлений на реальне настання наслідків.
Підставою визнання договору недійсним позивач зазначив ст.ст. 203, 215, 236, 319, 607 ЦК України, ст. 638 ГК України.
Вказані вимоги, стали предметом спору у суді першої інстанції. Рішенням господарського суду Херсонської області позовні вимоги задоволені. Відповідач з рішенням суду не погодився і направив апеляційну скаргу до Запорізького господарського апеляційного суду.
Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року N 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення місцевого суду не відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на не повному і не об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, пунктом 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України, діючого з 01.01.2004р. визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки взаємовідносини сторін щодо укладання спірного договору виникли до 01.01.2004 року, то відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства оцінюється господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладання спірної угоди. Вказаний принцип також закріплений ч. 3 ст. 5 ЦК України. Тобто до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми Цивільного кодексу Української РСР, що діяли до 01.01.2004 року.
Даний висновок суду підтверджується п.10 роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з визнанням угод недійсним” від 12.03.1999р. № 02-5/111( у редакції, яка діє на момент розгляду спору), відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. Спірну угоду було укладено 01.03.2003р., цивільно - правові відносини на момент її укладення регулювались Цивільним кодексом УРСР в редакції 1963р., тому місцевий господарський суд не правильно застосував до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу України в редакції від 2003р.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ч.1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, і що спірний правочин, зокрема, не відповідає частині 5 ст.203 ЦК України. Виходячи зі змісту названих норм закону, суд вказав на те, що передача в користування відповідача на умовах оренди зазначеного в договорі оренди від 01.03.2003р. майна неможлива, то і реальне настання правових наслідків також неможливо, оскільки у позивача відсутнє майно, яке підлягає передачі в користування відповідача за умовами спірного договору.
Як встановлено ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на настання наслідків, що ним обумовлені. Виходячи з визначення, наведеного у цій нормі закону, якщо правочин вчинений без наміру створити правові наслідки, він є недійсним, фіктивним, тобто вчиненим лише для вигляду.
Проте, колегія суддів з таким висновком місцевого суду погодитися не може, так як стаття 215 ЦК України, яка визначає підстави недійсності правочину, вказує на необхідність дотримання вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме в момент вчинення правочину. В момент вчинення спірного договору відносини щодо фіктивного правочину, не спрямованого на реальне настання наслідки, що ним обумовлені, регулювались ст.58 ЦК УРСР. У даній статті встановлено, що угода вчинена лише для виду без наміру створити юридичні наслідки є недійсною.
Однак, як свідчать матеріали справи, зокрема, рішення господарського суду Херсонської області від 29.07.2005р. у справі № 13/253-ПД, яке на момент розгляду спору судом не скасовано та набрало законної сили, умови договору оренди від 01.03.03р. виконувались сторонами договору у період з 01.03.03р. до червня 2004р. Майно відповідно до умов договору оренди було передано в користування орендарю(відповідачу у справі). Орендодавцем щомісяця виставлялися орендарю рахунки на сплату орендних платежів та сторонами підписувалися акти приймання послуг з оренди.
Крім того, саме з орендованих за спірним договором оренди приміщень і було виселено відповідача на виконання рішення господарського суду від 23 вересня 2004р, скасованого постановою Вищого господарського суду України від 22 березня 2005р.
За таких обставин, висновок суду, що спірний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені , є помилковим.
Що стосується посилання позивача і суду на те, що на момент виникнення у позивача права власності на комплекс магазину «Універсам», розташованого в м.Херсоні по вул. І.Кулика №114-Ж, не існувало приміщень, які є предметом оренди, то колегія зазначає, що ці обставини не є підставою для визнання договору недійсним. Позивачем в супереч ст. 33 ГПК України не доведено, що приміщень, які є предметом спірного договору, не існувало на момент укладання цього договору. Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що не може надати доказів того, що приміщення, які є предметом договору на момент його укладання, були відсутні.
Якщо істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладанні договору, то, як встановлено нормами глави 53 ЦК України, це є підставою для зміни чи розірвання договору, а не підставою недійсності договору.
Позивачем в даному випадку обраний не належний спосіб захисту порушених прав.
Що стосується доводів позивача про те, що договір є неукладеним у зв’язку з неузгодженістю предмету договору, то колегія зазначає, що зі змісту п.1.1спірного договору слідує, що предметом договору є конкретно визначений об’єкт - реконструйована в кафе частина будівлі “Універсаму “Дніпровський”, а також приміщення (складське, холодильне) загальною площею 550кв.м за адресою: м. Херсоні по вул. І.Кулика №114-Ж. Приміщення з визначенням номерів кімнат наведено у план-схемі до спірного договору (а.с.28). У п.3.1 договору сторонами узгоджено розмір орендної плати, порядок її внесення, обов’язки сторін та термін дії договору. Таким чином, дослідивши спірний договір, колегія суддів дійшла висновку, що цей договір містить усі істотні умови, що визнані необхідними за законом, а саме: нормами глави 25 ЦК УРСР( що був чинним на момент вчинення спірного правочину), а тому правових підстав для визнання його недійсним з підстав неукладеності не вбачається.
Крім того, спір щодо визнання недійсним договору оренди від 01.03.03р. з підстав його неукладеності вирішено у справі № 13/253 пд. У рішенні місцевого господарського суду від 29.07.05р. та постанові Вищого господарського суду України від 14.03.2004р. у справі № 13/253 пд встановлено, що спірний договір є укладеним у відповідності до ст. 153 ЦК УРСР та норм глави 25 ЦК УРСР, які регулювали відносини з майнового найму на момент укладання спірного договору оренди.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач не довів наявності тих підстав, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом Херсонської області дана неправильна юридична оцінка обставинам справи та неправильно застосовані норми матеріального права, а тому рішення місцевого суду не відповідає чинному законодавству України та підлягає скасуванню.
Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід віднести на позивача.
Керуючись ст. 49, ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
Постановив:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Бочка», м. Херсон задовольнити.
Рішення господарського суду Херсонської області від 28.11.2007р. у справі №4/397-ПД-07 скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МКП Прозерпіна», м.Херсон на користь Приватного підприємства «Бочка», м.Херсон 42грн.50 коп. державного мита за розгляд справи в Запорізькому апеляційному господарському суді.
Видачу наказу доручити господарському суду Херсонської області.
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.
судді Мойсеєнко Т. В.
Колодій Н.А. Яценко О.М.