У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
06.02.08 Справа №02-7/1907-7/407/07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді Мойсеєнко Т. В. , Кагітіна Л.П. , Юхименко О.В.
при секретарі Шерник О.В.
за участю представників
позивача Слятіна Д.О., довіреність № 021/35 від 01.01.2008р., юрисконсульт
відповідача Шостак О.М., довіреність №08/04 від 08.01.2008р., перший заступник директора
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 02-7/1907-7/407/07 та апеляційну скаргу Приватного підприємства “Енергія-Сервіс”, м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 27.11.2007р. у справі № 02-7/1907-7/407/07
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Український графіт», м.Запоріжжя
до відповідача Державного заводу вуглець – вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит», м.Запоріжжя
про стягнення суми
Встановив:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.11.2007р. у справі №02-7/1907-7/407/07 (суддя Кутіщева Н.С.) позов задоволено частково, стягнуто з державного заводу вуглець – вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит» на користь Відкритого акціонерного товариства «Український графіт» 1680грн00коп.-основного боргу, 41,15грн. – 3% річних, 163,96грн.-втрат від інфляції, 140,06 грн.-пені. Судові витрати покладено на відповідача. В решті позову відмовлено.
Рішення суду прийнято з посиланням на ст.526 ЦК України, ст. 230, п.6 ст.232 ГК України, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та мотивовано наступним. Відповідачу, як орендатору за договором оренди передано за актом відповідні будівлі, орендну плату за вказаним договором відповідач не сплачував. Доказів належного виконання договірних зобов’язань та погашення суми боргу відповідач не надав, тому сума основного боргу, 3% річних, інфляційні витрати та частково пеня заявлена до стягнення обґрунтовано.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням ВАТ “Український графіт” подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій заявник зазначає, що судом першої інстанції не правильно застосовано норми матеріально права та стягнена пеня. Свої доводи обґрунтовує тим, що частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Проте, договором № 804/59027/02 від 01.03.2005р. п.п.4.1 п.4 за несвоєчасне виконання платежу передбачає пеню в розмірі 0,5 % від суми оплати за кожний день прострочення згідно якого і був зроблений розрахунок пені. При цьому, апелянт вважає, що Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» за сферою діяльності є загальним нормативно – правовим актом і тому, передбачений порядок розрахунку штрафних санкцій не може застосовуватися у даній справі, так як порядок розрахунку штрафних санкцій передбачено договором. Представник позивача у судовому засіданні підтримує доводи, викладені у апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Запорізької області від 27.11.2007р. у справі № 02-7/1907-7/407/07 скасувати та прийняте нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 1680,00грн. основного боргу, 1512грн. пені, 163,96грн. суму інфляційних втрат, 41,15грн. 3 % річних та покласти судові витрати на останнього.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечує проти доводів викладених у апеляційній скарзі по мотивам викладеним у відзиві, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 24.12.2007р. апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства «Український графіт» прийнята та призначена до розгляду на 06.02.2008р.
Розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 169 від 06.02.2008р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Кагітіна Л.П., Юхименко О.В.
За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за їх згодою у судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, взявши до уваги доводи представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
01.03.2005р. між ВАТ “Український графіт” та Державного заводу вуглець – вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит» було укладено договір оренди №804/59027/02 за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у орендне користування будівлю цеху № 3 корпус № 5 інв. № 1011503а, що знаходиться на земельній ділянці площею 1300,2кв.м., розташованій за адресою: м.Запоріжжя, Північне шосе, буд.31-А. Факт передачі орендованого майна підтверджується підписаним обома сторонами актом приймання – передачі від 28.12.2006р. (а.с. 17).
Строк дії договору оренди визначений у п. 1.2. договору і складає з 01.03.05р. по 01.02.06р. В порядку ст.764 ЦК України дію договору було пролонговано, що підтверджено представниками сторін. Доказів припинення дії договору оренди, передбачених ч.2 ст. 795 ЦК України, сторони суду не надали.
Розмір місячної орендної плати за згодою сторін встановлено п.1.1 договору та складає 1680 грн. разом з ПДВ.
Згідно п.3.1 договору орендар сплачує орендодавцю орендну плату не пізніше 25 днів після отримання рахунку або платіжної вимоги.
08.09.2006р. ВАТ “Український графіт” направив на адресу відповідача рахунок № 52267 від 31.08.2006р. на сплату орендної плати за серпень місяць 2006р., про свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, яке отримане останнім 11.09.2006р. (а.с. 18).
У зв’язку з несплатою відповідачем даного рахунку позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Державного заводу вуглець – вуглецевих композиційних матеріалів 1680,00грн. основної заборгованості, 1512,00грн. пені, 163,96грн. інфляційних втрат, 50,23грн. - 3% річних. Часткове стягнення вказаних сум з підстав зазначених вище, стало предметом спору у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Правовідносини сторін врегульовано договором оренди №804/59027/02 від 01.03.2005р. Вказаний договір не розірваний і не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, тому в силу ст. 629 ЦК України є обов’язковим для виконання.
Згідно статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 193 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні приписи містяться у статті 526 ЦК України.
У п. 3.1 договору відповідач взяв на себе зобов’язання сплачувати позивачу орендну плату не пізніше 25 днів після отримання рахунку.
Відповідач не надав суду доказів належного виконання договірних зобов’язань та оплати рахунку № 52267 від 31.08.2006р. на суму 1680,00грн у строк встановлений договором. За таких обставин, суд першої інстанції правомірно зазначив, що вимоги ВАТ “Український графіт” в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості відповідають закону, заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню.
Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, відповідно до ст. 230 ГК України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню). Відповідальність орендаря за порушення строків оплати орендних платежів у вигляді пені в розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожний день прострочення , передбачена у п.п.а п.4 договору
Факт прострочення виконання зобов’язання державного заводу вуглець - вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит» з оплати виставленого рахунку підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Оскільки рахунок отримано відповідачем 11.09.06р., то прострочення зобов’язання з його оплати починається з 07.10.06р. Позивачем заявлено до стягнення інфляційні у сумі 163,96грн. з жовтня 2006р по червень 2007р., 50,23грн. –3% річних за період прострочення з 07.10.2006р. по 01.08.2007р. та пеню у сумі 1512 грн. за період з 07.10.2006р. по 01.08.2007р.
Перевіривши правомірність вимог щодо стягнення заявлених сум інфляційних, 3% річних та пені, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо задоволення вказаних вимог в розмірі, зазначеному у оскарженому рішенні, є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з сумою пені стягнутою судом першої інстанції у зв’язку із застосуванням судом Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» не приймаються колегією суддів до уваги виходячи з такого.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно до частини 2 статті 343 ГК України, яка кореспондується з пунктами 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідач, посилаючись на те, що судом першої інстанції неправомірно застосовано Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» і змінено розмір пені, встановлений у п. 4 договору з 0,5 % від несплаченої суми до подвійної ставки НБУ, не врахував, що положеннями ч.2 ст.343 ГК України та ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлений не розмір пені, а межа відповідальності. Тому судом першої інстанції враховано вимоги чинного законодавства і вірно застосована встановлена законом межа відповідальності за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов’язання.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок вважає, що пеня за прострочення відповідачем оплати рахунку № 52267 від 31.08.2006р. на суму 1680,00грн. складає за заявлений період з 07.10.2006р. по 04.04.2007р.(за 180 днів) 140грн. 84 коп.=1680 х 17%(подвійна ставка НБУ) / 365дн.х 180дн). Враховуючи наведене, керуючись ст.89 ГПК України, слід виправити допущену судом першої інстанції описку і в резолютивній частині оскаржуваного рішення замість цифр 140,06грн. читати 140,84грн.
Згідно статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач не довів тих обставин, на які він посилається у апеляційній скарзі.
Інші доводи ВАТ “Український графіт” спростовуються вищенаведеним.
Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати по апеляційній скарзі, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 49, ч.1 ст.89, 101-105 Господарсько процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
Постановив:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Український графіт», м.Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 27.11.2007р. у справі № 02-7/1907-7/407/07 залишити без змін, виправивши описку в резолютивній частині рішення і замість цифр 140,06грн. читати 140,84грн.
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.
судді Мойсеєнко Т. В.
Кагітіна Л.П. Юхименко О.В.