Справа № 22-ц-189/11 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.
Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2011 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого –судді Зубарєвої К.П.,
суддів: Монастирецького Д.І., Бакуса В.Я.,
секретаря Луньо К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Самбірського міжрайонного прокурора на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 травня 2010 року по справі за позовом Самбірського міжрайонного прокурора в інтересах уповноваженого органу Державного комітету України по земельних ресурсах в особі Управління (Інспекції) з контролю за використанням і охороною земель у Львівській області до ОСОБА_2 про визнання незаконним Державного акта на право приватної власності на землю,-
в с т а н о в и л а:
Оскаржуваним рішенням у позові відмовлено.
Рішення суду оскаржив Самбірський міжрайонний прокурор Львівської області.
В апеляційній скарзі зазначає, що з рішенням не згідний у зв'язку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків обставинам справи. Приймаючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції зазначив, що прокурор у позові не оспорював право ОСОБА_2 на земельну частку (пай). При цьому суд не врахував, що Державний акт лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює чи припиняє певні права чи обов'язки. Тому ставлячи питання про визнання незаконним державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2, тим самим оспорювалось її право власності на цю ділянку як і саме право на земельну частку (пай).
Крім того, ухвалюючи рішення, суд керувався Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»від 05.06.2003 року, юрисдикція якого на дані правовідносини не поширювалась.
Також зазначає, що прокурор пред»явив зазначений позов в інтересах Державного комітету по земельних ресурсах в особі управління з контролю за використанням і охороною земель у Львівській області, яке було в подальшому трансформовано в Інспекцію з контролю за використанням та охороною земель у Львівській області, яка в судове засідання не викликалась та участі в судових засіданнях не брала. Таким чином, судом було прийнято рішення без позивача.
Просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд.
Сторони, повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, в судове засідання апеляційної інстанції не з»явилися, причину своєї неявки суду не повідомили, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів даної цивільної справи, а також матеріалів кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, відповідачка ОСОБА_2 стала власником земельних ділянок загальною площею 1,147 га на підставі розпорядження голови Самбірської районної державної адміністрації № 933 від 31 жовтня 2000 року, що посвідчується виданим їй 26 лютого 2001 року Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 038163. Вказаний Державний акт виданий взамін сертифіката на середню земельну частку (пай) серії Л В № 0082423, який зареєстрований за № 423 від 16 травня 1997 року в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по Воютицькій сільській раді і був виписаний на ім»я ОСОБА_5 16 травня 1997 року за номером 423.
У позовній заяві прокурор зазначив, що ОСОБА_2 не відносилась до осіб, які мають право на земельну частку (пай) та не входила в даний перелік, а також не була внесена у список таких осіб і не отримувала сертифіката на право на земельну частку (пай).
Під час розгляду цієї справи міськрайонним судом було встановлено, що вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23.07.2009 року ОСОБА_3 засуджено за підроблення документа, зокрема спірного сертифіката на земельну частку (пай).
Суд першої інстанції відмовляючи в позові прокурора за недоведеністю, керувався тим, що під час провадження у справі позивачем не надано суду клопотань про доказування чи про звільнення від доказування існування права у ОСОБА_2 на земельну частку (пай).
Проте суд не врахував, що у відповідності з Указами Президента України: № 720/95 від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»; № 666/94 від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»; № 62/2001 від 29 січня 2001 року «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки»та постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1996 року № 187 (187-96-п) «Про стан реформування земельних відносин», п. 1.2. Методичних рекомендацій щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04.06.1996 року № 47/172/48, необхідною умовою для отримання земельної частки (паю) є членство в колективному підприємстві, а також те, що передача в натурі земельної частки (паю) проводиться громадянину, який має сертифікат на право на земельну частку (пай) згідно з його заявою.
Однак, суд залишив поза увагою, що ОСОБА_2 не була членом ні спілки власників селянських господарств «Викоти», ні народного господарства «Воютицьке», такого сертифіката не мала, рішення сільради та розпорядження голови Самбірської районної державної адміністрації № 933 від 31 жовтня 2000 року, а відповідно і оспорюваний Державний акт на право приватної власності на землю були видані на підставі підробленого сертифіката, який згідно законодавства вважається чинним до виділення власнику земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) та видачі йому державного акта на право власності на землю.
Про це свідчать такі докази:
Розпорядження № 184 від 27.03.1997 року голови Самбірської районної державної адміністрації, з п. 2.1. якого вбачається, що слід зареєструвати і видати сертифікати на право на земельну частку (пай) громадянам України –особам, що мають право на середню земельну частку в спілці власників селянських господарств «Викоти»і народному господарству «Воютицьке»в тому, що їм належить право на середню земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності відповідно спілки власників селянських господарств «Викоти»і народному господарстві «Воютицьке»(додатки 1, 2, 3, 4) згідно цього розпорядження. У цих додатках до даного Розпорядження зазначені прізвища, ім»я та по батькові власників земельних часток (паїв), однак прізвище ОСОБА_2 у них відсутнє (а.м. 45-68 крим. справи 1-151/2009 про обвинувачення ОСОБА_3.);
Зазначений сертифікат серії Л В № 0082423 на право на земельну частку (пай), у якому зазначено, що такий видано члену колективного сільськогосподарського підприємства (сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства народне господарство «Воютицьке»на підставі рішення Самбірської районної державної адміністрації від 27 березня 1997 року № 184. Як доведено матеріалами цих справ ОСОБА_2 не являлась членом цього господарства, а цей сертифікат був виданий члену цього господарства ОСОБА_4 (а.м. 19, 21, 115, 138-141 крим. справи 1-151/2009 про обвинувачення ОСОБА_3.);
Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 липня 2009 року, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, а саме, у тому, що він у кінці січня 2001 року, працюючи на посаді інженера ІІ категорії в Самбірському районному центрі державного земельного кадастру і маючи по роботі вільний доступ до сертифікатів на право на земельну частку (пай) по Воютицькій сільській раді Самбірського району Львівської області, які були оформлені Самбірським районним управлінням земельних ресурсів та видані Самбірською районною державною адміністрацією, з метою використання такого сертифікату жителькою села Воютичі ОСОБА_2 у сертифікаті серії Л В № 0082423 на право на земельну частку (пай), виданому ОСОБА_4 про те, що йому належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності Народного господарства «Воютицьке»розміром 1,23 умовних кадастрових гектара, вніс зміни шляхом виправлення механічним способом прізвище «ОСОБА_4»на «ОСОБА_2», - та призначено покарання –обмеження волі на строк два роки. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_3 звільнено від призначеного покарання у зв»язку із закінченням строку давності (а.м. 184-188 крим. справи 1-151/2009 про обвинувачення ОСОБА_3.).
Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов»язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Крім того, в апеляційній скарзі вірно зазначено, що прокурор пред»явив зазначений позов в інтересах Державного комітету по земельних ресурсах в особі управління контролю за використанням і охороною земель у Львівській області, яке було в подальшому трансформовано в Інспекцію з контролю за використанням та охороною земель у Львівській області, однак Інспекція в судове засідання не викликалась та участі в судових засіданнях не брала, а отже судом порушено ст. ст. 10, 27, 31, 57, 58, 59, 60 ЦПК України.
Також суд першої інстанції, в порушення ч.ч. 3, 4 ст. 2 ЦПК України, ухвалюючи рішення керувався Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»від 05.06.2003 року, який не має зворотної дії в часі.
Міськрайонний суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, оцінки їм не дав, хоча вони мають значення для правильного вирішення справи.
Не давши належної оцінки наявним обставинам справи, суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 набула право власності на спірні ділянки законно, а позивач не подав доказів для задоволення позову.
Разом з тим, слід відзначити і те, що при поданні зазначеного позову залишилось поза увагою і реагуванням прокурора питання законності розпорядження голови Самбірської районної державної адміністрації № 933 від 31 жовтня 2000 року, на підставі якого видано оспорюваний Державний акт, в частині безоплатної передачі у власність із земель ПАФ «Хлібодар»земельних ділянок ОСОБА_2 в розмірі 1,147 га в т.ч. 0,867 га ріллі та 0,28 га кормових угідь (а.с. 7-8).
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що позов Самбірського міжрайонного прокурора в інтересах управління контролю за використанням і охороною земель у Львівській області до ОСОБА_2 про визнання незаконним Державного акта на право приватної власності на землю слід задовольнити.
Таким чином, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи і це, відповідно до ч. 1 п.п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення першої інстанції з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, ч. 1 п.п. 3, 4 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 313, 316, 317, 319, 88 ч. 3 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Самбірського міжрайонного прокурора задовольнити частково.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 травня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:
Позов Самбірського міжрайонного прокурора в інтересах уповноваженого органу Державного комітету України по земельних ресурсах в особі Управління (Інспекції) з контролю за використанням і охороною земель у Львівській області задовольнити.
Визнати незаконним Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 038163, виданий 26 лютого 2001 року громадянці України ОСОБА_2, яка мешкає в с. Воютичі, у тому, що на підставі розпорядження голови Самбірської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2000 року № 933 їй передається у приватну власність земельна ділянка площею 1,147 гектарів в межах згідно з планом, яка розташована на території с. Воютичі Воютицької сільської ради і передана для ведення особистого підсобного господарства, - який складений у двох примірниках, з яких перший виданий ОСОБА_2, другий зберігається у Самбірській райдержадміністрації та зареєстрований у книзі записів актів на право приватної власності на землю за № 414.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави 8,50 грн. судового збору –одержувач УДК у Львівській області, р/р 31119095700006, МФО 825014, ЄДРПОУ 22389406, код бюджетної класифікації 22090100 та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на р/р 31219263700006 в ГУДК у Львівській області, МФО 825014, ЄДРПОУ 22389406, код бюджетної класифікації 22050002.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Зубарєва К.П.
Судді: Монастирецький Д.І.
Бакус В.Я.