Справа №  22-ц-539/11                              Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин  

                                                                      Доповідач в 2-й інстанції:   Бермес І. В.  

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

15 березня 2011 року   Колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.,

суддів: Федоришина А.В., Гончарук Л.Я.,

                       при секретарі: Барабаш О.О.,

                       з участю ОСОБА_2,

                       та адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства «Дім», ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Личаківського РВ ГУМВСУ у Львівській області, третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 про визнання неправомірною виписки, визнання недійсним розпорядження про приватизацію, договору міни квартири та виселення,-

    в с т а н о в и л а :

           Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Визнано неправомірними дії сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Личаківського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області по зняттю з реєстрації ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 від 19.05.2000 року.

Визнано недійсним та скасувано розпорядження Личаківської районної адміністрації від 27.12.2000 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 видане на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Визнано недійсним договір міни від 01.03.2001 року, укладений між ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11

Виселено ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 із квартири АДРЕСА_1 в квартиру АДРЕСА_2.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь держави кошти на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 29,50 грн.

            Рішення суду оскаржила ОСОБА_4

            В апеляційній скарзі покликається на те, що, враховуючи те, що позивача фактично виписали з квартири 25.10.1999р., а тому зміни, внесені до ст. 71 ЖК України Законом України від 02.03.2000 року «Про внесення змін до ст.71 ЖК України», не можуть застосовуватися. Суд мав застосувати ст. 71 ЖК України в редакції 1983р.

           Позивач на момент звернення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до органу приватизації (у грудні 2000р.) постійно не проживав в квартирі і, відповідно, не мав права на її приватизацію. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не були зобов'язані отримувати від позивача згоду на приватизацію квартири.

За даних обставин, договір міни від 01.03.2001р. укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з одної сторони та ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 з іншої сторони та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11 не суперечить вимогам ст. 79 ЖК України.

           Суд, постановляючи рішення про застосування наслідків недійсності правочину, у даному випадку - виселення сім”ї Зіновик із квартири АДРЕСА_1 в квартиру АДРЕСА_2, не навів жодної підстави в обгрунтування недобросовісності вказаних осіб та взагалі не досліджував цього питання.

         Просить  рішення змінити та  ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

         Вислухавши доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, заперечення адвоката ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що її слід частково задовольнити з таких підстав.

         Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

 Встановлено, що позивач звернувся з позовом про визнання неправомірними дій ЛКП „Дім" щодо виписки з квартири АДРЕСА_1, недійсним розпорядження Личаківської районної адміністрації від 27.12.2000 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1, визнання недійсним свідоцтва про право власності на цю квартиру видане на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7, визнання недійсним договору міни квартири від 01.03.2001 року. Крім того, просив виселити відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 із спірного житла. Покликався, що був прописаний у спірній квартирі в якості члена сім'ї. У 1999 році він був засуджений до 11 років позбавлення волі і покарання відбував по 19.06.2007 року. Після повернення з місць позбавлення волі дізнався про те, що він виписаний з квартири, яка була в подальшому приватизована його сестрою ОСОБА_6 та племінником ОСОБА_7 В 2001 році ОСОБА_6 і ОСОБА_7 уклали договір міни спірного житла з відповідачами ОСОБА_10. Його виписано з квартири незаконно, тому просив позов задовольнити.

Встановлено, що позивач ОСОБА_5 з 03.07.1986 року був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1.

Суд вказав, що його виписано з квартири 19.05.2000 року.

Проте в засіданні судової колегії встановлено, що його виписано з квартири 25.10.1999 року.

Суд визнав неправомірними дії сектору імміграції та реєстрації, вказавши, що  відповідно до Закону України від 02.03.2000 року «Про внесення змін до ст.71 ЖК України»скасовано положення закону про визнання втратившими право на житло осіб, що засуджені до позбавлення волі понад рік. Оскільки позивача було знято з реєстрації 19.05.2000 року, тобто після набрання чинності вищезгаданим законом, то на цей момент мав застосовуватися діючий закон, а не той який втратив чинність, а тому зняття позивача з реєстрації здійснено неправомірно.

Оскільки, як встановлено, його виписано з квартири 25.10.1999 року, тому ці висновки суду не відповідають обставинам справи.

Судова колегія вважає, що хоча ОСОБА_5 і виписано з квартири на підставі ст.71 ЖК України в редакції, яка діяла до вступу в силу Закону України від 02.03.2000 року, проте ці дії теж є неправомірними, оскільки відповідно до ст.72 ЖК України він міг бути визнаний таким, що втратив право на житло лише на підставі рішення суду.

Жодного судового рішення  про те, що позивач  втратив право на житло немає.

     Отже, хоча суд помилково вважав, що його виписано 19.05.2000 року та, що слід застосовувати положення Закону України від 02.03.2000 року «Про внесення змін до ст.71 ЖК України», однак це не спростовує висновки суду щодо неправомірності виписки з квартири, т.я. сторони визнають, що його виписано без рішення суду.

  З цих підстав не заслуговують на увагу покликання апелянта на те, що позивач на той час постійно не проживав в квартирі.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 приватизували квартиру без згоди позивача, чим порушено права позивача щодо користування цією квартирою та реалізацію його права на приватизацію. Тому суд прийшов до вірного висновку, що розпорядження Личаківської районної адміністрації від 27.12.2000 року про приватизацію та видане на його підставі свідоцтво про право власності на квартиру слід визнати недійсними.

В апеляційні скарзі апелянт  вказує, що позивач не мав права на її приватизацію, однак ці покликання не заслуговують на увагу, т.я. встановлено, що його неправомірно  виписано з квартири.

Відповідно недійсним є свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 видане на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7

        З договору міни від 01.03.2001 року вбачається, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 обміняли спірну квартиру на квартиру АДРЕСА_2, що належала відповідачам ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 (а.с.12)

        Суд прийшов до висновку, що  договір міни квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 суперечить вимогам ст.79 ЖК України та ст.48 ЦК України (1963 р.) та ст. 216 діючого ЦК України, оскільки проведений без згоди позивача, право якого порушено.

        Однак такі висновки суду є помилковими та не відповідають встановленим обставинам  справи.

Встановлено, що сторонами договору міни були відповідачі, і вони не ставлять позовні вимоги про визнання його недійсним.

ОСОБА_5 не був стороною договору міни.

Відповідно до змісту ч. 3 ст. 215 ЦК України та роз’яснень, які надав Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.  

        Апелянти також вказують, що пунктом 10 цієї ж постанови визначено, що відповідно до частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Суд цих обставин не обговорив, а апелянти покликаються, що суд не навів жодної підстави в обгрунтування недобросовісності вказаних осіб та взагалі не досліджував цього питання.

Оскільки  ОСОБА_5 не був стороною договору міни та встановлено, що відповідачі ОСОБА_9 не знали про наявність перешкод до вчинення правочину та були добросовісними набувачами, тому в задоволенні вимог про визнання недійсним договору міни від 01.03.2001 року та виселення ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 із квартири АДРЕСА_1 в квартиру АДРЕСА_2 слід відмовити, скасувавши рішення суду в цій частині.

В іншій частині рішення суду слід залишити без зміни т.я. в цій частині рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права.

          Керуючись,ст.ст.71,72,79 ЖК України,  ст.ст. 10, 60, 212, п.1 п. 2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 314, ст. 316, 317  ЦПК України, колегія суддів, -                                                            

                                                                 вирішила:

          апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

          Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 червня 2010 року в частині задоволення позову про визнання недійсним договору міни від 01.03.2001 року, укладеного між ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, ОСОБА_6, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11, а також виселення ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 із квартири АДРЕСА_1 в квартиру АДРЕСА_2  - скасувати та постановити нове рішення.

 В позові про визнання недійсним договору міни від 01.03.2001 року, укладеного між ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, ОСОБА_6, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11, а також виселення ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 із квартири АДРЕСА_1 в квартиру АДРЕСА_2   - відмовити.

          В решті частині рішення суду залишити без зміни.

       Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

           Головуючий:  

           Судді: