Справа № 22-ц-522/11 Головуючий у 1 інстанції: Бонецький
Доповідач в 2-й інстанції: Кіт І. Н.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2011 року
суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Каблака П.І.
суддів: Крайник Н.П., Кота І.Н.
при секретарі: Качмар М.Я.
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на ухвалу та рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 15 липня 2010р.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін та їх представників на підтримання доводів апеляційної скарги і заперечень на неї, перевіривши матеріали справи , колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Старосамбірського районного суду Львівської області від 15 липня 2010р. прийнято відмову ОСОБА_2 від позову про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, й з підстав визначених п.3 ст.205 ЦПК України закрито провадження у справі в цій частині позовних вимог.
Рішенням цього ж суду від 15 липня 2010р. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Добромильської міської ради Старосамбірського району Львівської області про поновлення на роботі у посаді діловода , з якої його було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП розпорядженням міського голови за № 62 від 30.12.09р., стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодуванні моральної шкоди.
Ухвалу й рішення суду оскаржив позивач. В апеляційних скаргах покликається на їх незаконність та невідповідність викладених у них висновків дійсним обставинам справи. Зокрема, зазначає, що жодних заяв про відмову від позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу він не подавав, а тому в суду не було підстав для винесення оскаржуваної ним ухвали.
Відмовляючи у задоволенні позову про поновлення на роботі , суд першої інстанції залишив поза увагою і належною оцінкою доводи позивача й очевидний факт, що його поновлення на роботі згідно із рішенням апеляційного суду Львівської області від 04 червня 2009 року фактично не відбулося, бо таке рішення з вини відповідача залишилось невиконаним, оскільки пунктом другим розпорядження Добромильського міського голови за № 62 від 30.12.09р. його поновлено на посаді діловода міської ради з 24 липня 2006р., а вже наступним третім пунктом цього ж розпорядження його визнано звільненим із цієї посади з 31 липня 2006 року за п.1 ст. 40 КЗпП у зв»зку із скороченням штату працівників. До виконання своїх посадових обов»язків його так і не було допущено, а повторно незаконно звільнено.
Просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову в повному його обсязі.
Перевіривши у межах доводів апеляційних скарг та пред»явлених позовних вимог законність і обґрунтованість оскаржуваних ухвали та рішення суду першої інстанції колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для їх задоволення виходячи із наступного.
Відповідно до положень ст.11 та ст.60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб , в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі , при цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які встановлені судовим рішенням у цивільній справі , що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа , щодо якої встановлено ці обставини справи. Виходячи із принципу диспозитивності визначеного ст.11 ЦПК ,особа розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, виходячи із зазначеного принципу, позивач належним чином розпорядився своїми правами й реалізував їх шляхом звернення до суду з вимогою про визнання незаконними пунктів 3 та 6 розпорядження Добромильської міської ради Старосамбірського району Львівської області № 62 від 30.12.09р. «Про виконання рішення апеляційного суду Львівської області від 04 червня 2009р.», які стосувались звільнення його з посади діловода з 31 липня 2006р. за п.1 ст.40 КЗпП України, поновлення його на цій посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 30.12.09р., відшкодування моральної шкоди 20 000 грн., судових витрат пов»язаних із явкою до суду, стягнення з третьої особи в користь міської ради суми, що підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу ( а.с.1-4).
Закриваючи ухвалою від 15 липня 2010р. провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ( а.с.129-133) районний суд виходив з того, що позивачем було подано до суду заяву про відмову від таких позовних вимог та закриття провадження у справі. Проте, така заява позивача у матеріалах справи відсутня, тому оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ст.174 ЦПК України, залишатись в законній силі не може та підлягає скасуванню.
Підставою для звернення позивача з позовом про поновлення на роботі є рішення апеляційного суду Львівської області від 04 червня 2009р. ( а.с.64-69) , яким позивача поновлено на посаді діловода Добромильської міської ради з 24 липня 2006р.й стягнуто в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також розпорядження Добромильської міської ради № 62 від 30 .12.09р. ( а.с.10) , пунктом другим якого позивача поновлено на роботі з 24.07.06р., а наступним пунктом третім цього ж розпорядження позивача визнано звільненим з підстав визначених п.1 ст.40 КЗпП з 31.07.06р.
Виходячи із змісту ст.ст. 24, 31, ч.5 ст.235 КЗпП України, ч.1 ст.77 Закону «Про виконавче провадження « виконання рішення суду, яким працівника поновлено на роботі вважається завершеним з моменту фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх трудових обов»язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
Само лише видання наказу чи розпорядження про поновлення відповідно до рішення суду працівника на попередню роботу без створення умов для реальної можливості виконання її працівником не є доказом того, що рішення суду виконане, оскільки поновлення на роботі- це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, бо правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи ( посади) , з тими же функціональними обов»язками, які мали місце до звільнення; здійснення оплати всього часу вимушеного прогулу у зв»язку з незаконним звільненням; поновлення безперервного стажу роботи, в тому числі стажу для відпустки та поновлення у всіх правах за цією посадою ( отримання надбавок тощо.)
Відтак ухвалене районним судом рішення про відмову в позові, всупереч очевидному факту, що поновлення позивача на роботі розпорядженням Добромильської міської ради № 62 від 30.12.09р. фактично не відбулося, бо його не було допущено до виконання трудових обов»язків , залишатись в законній силі не може й підлягає безумовному скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення позову.
Зокрема , задоволенню підлягають вимоги про визнання незаконними пунктів третього та шостого розпорядження Добромильської міської ради № 62 від 30.12.09р. й поновлення позивача на посаді діловода зазначеної міської ради з 30.12.09р. , тобто з дня прийняття розпорядження щодо визнання позивача звільненим з роботи, до якої його не було допущено, виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 30.12.09р. по день ухвалення рішення про поновлення на роботі, стягнення визначених ч.2 ст.85 ЦПК України витрат позивача пов»язаних із явкою його до суду, часткове відшкодування моральної шкоди.
При визначенні розміру середнього заробітку, колегія суддів виходить із встановленого рішенням апеляційного суду від 04 червня 2009р. середньоденного заробітку позивача в сумі 17 грн.91 коп. , визначеного у відповідності із пп..2,3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. № 100 , з наступними змінами і доповненнями ( а.с.64-69), а також визначеної кількості робочих днів за період з 30.12.09р. по день ухвалення 13 .01.11р. апеляційним судом свого рішення у даній справі, кількість яких складає 266 робочих днів. Таким чином, стягненню з відповідача в користь позивача підлягає 4764 грн.06 коп. ( 266 х 17,91 ).
Стягненню в користь позивача, згідно із ч.2 ст.85 ЦПК України підлягають його витрати в сумі 40 грн.84 коп., пов»язані із явкою до суду першої інстанції, що полягають у компенсації за відрив від звичайних занять, виходячи із загальної тривалості проведених з участю позивача судових засідань згідно із даними журналів судових засідань ( а.с. 34, а.с.41, а.с.44, а.с.87, а.с.115, а.с. 124 ), яка становить 7 год. 40 хв. та з урахуванням чинного погодинного розміру мінімальної заробітної плати , який становить 5, 52 грн. ( 7 год. 40 хв. х 5, 52 ).
Відповідно до положень ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Приймаючи до уваги, що факт повторного незаконного звільнення позивача й тривалого зволікання відповідачем із виконанням рішення суду про поновлення на роботі є очевидним й такими діями грубо порушено законні права позивача та заподіяно йому моральні страждання, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення таких позовних вимог у сумі 1000 грн., а не 20 000 грн., оскільки у відповідності із роз»ясненнями п.4, п.9, п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди «, з наступними змінами і доповненнями позивач не подав, а в судовому засіданні не було здобуто доказів на підтвердження саме такого розміру заподіяння йому моральної шкоди.
Разом з тим, у зв»язку із втратою з 01.01.05р. чинності ЦПК УРСР 1963р. немає можливості для стягнення з третьої особи в користь відповідача виплачених позивачеві сум заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки чинним процесуальним законодавством не передбачено покладення будь-яких обов»язків на третю особу, яка не є стороною у спорі. Тому, в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити за їх безпідставністю.
Заперечення відповідача на апеляційну скаргу , з посиланням на відсутність в апараті міської ради штатної посади діловода через те, що таку скорочено, а також коштів на виплату заробітної плати за такою посадою, не заслуговують на увагу , оскільки за змістом ст.235 КЗпП України в разі незаконного звільнення працівника при ухваленні рішення про поновлення на роботі, підлягає оплаті середній заробіток за час вимушеного прогулу незалежно від наявності у штатному розписі посади, яку займав працівник до звільнення. Наступне скорочення посади незаконно звільненого працівника не впливає на відновлення його трудових прав, передбачених законом - ч.ч. 1,2, 3, 5 ст. 135 КЗпП України.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково . Ухвалу та рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 15 липня 2010 року скасувати з ухваленням у справі судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення позову.
Визнати такими, що не відповідають вимогам закону та скасувати пункти третій і шостий розпорядження Добромильської міської ради Старосамбірського району Львівської області № 62 від 30.12.09р. « Про виконання рішення апеляційного суду Львівської області від 04 червня 2009р.»
Поновити ОСОБА_2 на посаді діловода Добромильської міської ради у відповідності із пунктом другим цього розпорядження.
Стягнути з Добромильської міської ради в користь ОСОБА_2 : - середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 4764 грн.06 коп.;
- компенсацію за відрив від звичайних занять, пов»язану із явкою
позивача до суду в сумі 40 грн. 84 коп.;
- відшкодування моральної шкоди в сумі 1000 грн.
Всього стягненню з відповідача в користь позивача підлягає 5804 грн. 90 коп. Стягнути з відповідача в дохід держави 58 грн.04 коп. судового збору та 120 грн. в користь апеляційного суду Львівської області витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду даної справи.
В задоволенні позовних вимог про стягнення з третьої особи в користь Добромильської міської ради належних до виплати позивачеві сум за результатами вирішення даного спору відмовити за безпідставністю таких позовних вимог.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплаті йому середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу звернути до негайного виконання.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене протягом 20-ти днів з часу набрання ним законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді :