Справа № 22-ц-62/11 Головуючий у 1 інстанції: Українець П. Ф.
Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді Богонюка М.Я.
суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.
при секретарі Качмар М.Я.
з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 28 листопада 2008 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, з участю третіх осіб: ОСОБА_6, ЗАТ «ПРОСТО-страхування», про стягнення шкоди, -
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, з врахуванням уточнених вимог, прийнятих судом, про стягнення 35 487,27 грн. матеріальної та 5000 грн. моральної шкоди, завданої йому у зв’язку з пошкодженням автомобіля та спричиненням тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, яка сталася з вини водія ОСОБА_5
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 28 листопада 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь позивача 29 597 грн. матеріальної шкоди та 2500 грн. моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.
Рішення оскаржили ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 і ОСОБА_3
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на незаконність рішення, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному об’ємі, оскільки величина шкоди не відповідає заявленим ним вимогам.
ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_5, посилаючись на те, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, судом невірно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_2 і ОСОБА_5, а позов до ОСОБА_3 задовольнити частково, відмовити в стягненні моральної шкоди. Зазначають, що суд не вказав на яку норму матеріального права він посилався при вирішенні питання про стягнення шкоди з ОСОБА_2
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід відхилити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 слід задовольнити частково, оскільки суд першої інстанції в частині стягнення шкоди та судових витрат з ОСОБА_2 зробив свої висновки без належних підстав, справу вирішено без достатньої перевірки обґрунтованості позовних вимог і обставин справи; висновки суду по суті позову не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим на підставі повної і всебічної перевірки доказів, їх дослідження і правильної оцінки; тому з висновками суду в цій частині погодитися не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення в частині стягнення шкоди і судових витрат з ОСОБА_2 цим вимогам не відповідає.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтями 15,16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановлено, що 10 серпня 2007 року на автодорозі Київ-Чоп поблизу м.Рівне, з вини водія ОСОБА_5, який, перебуваючи у трудових відносинах з ОСОБА_7, керував орендованим останнім у ОСОБА_2 автомобілем «Рено-преміум», реєстраційний номер НОМЕР_1, сталася ДТП, у якій належний ОСОБА_6 автомобіль «Міцубіші», реєстраційний номер НОМЕР_2, керований позивачем, отримав технічні ушкодження. Позивач отримав тілесні ушкодження. Позивач має право керування вказаним автомобілем відповідно до запису в технічному паспорті. Величина матеріального збитку, заподіяного внаслідок ушкодження керованого позивачем автомобіля, складає 54847 грн., що стверджується висновком судової автотоварознавчої експертизи (а.с. 117-129). Власнику автомобіля «Міцубіші» виплачено страхове відшкодування в сумі 25500 грн.
Відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником, або особою, якій майно передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Таким чином, позивач хоч і не є власником пошкодженого в ДТП автомобіля, але він має законне право володіння ним і вправі вимагати відшкодування шкоди, пов’язаної із пошкодженням цього автомобіля.
При вирішенні питання про розмір збитків, які підлягають відшкодуванню позивачу у зв’язку з пошкодженням автомобіля, судом правильно враховано суму страхового відшкодування та визначено, що сума шкоди, яка залишилася невідшкодованою після проведення страхових виплат, та підлягає стягненню, становить 29347 грн. Свої висновки суд мотивував. Вони не спростовуються доводами апеляційної скарги. З такими висновками суду в цій частині слід погодитися.
Разом з тим, по справі встановлено, що належний на праві власності ОСОБА_2 автомобіль «Рено-преміум», реєстраційний номер НОМЕР_1, на час ДТП орендував ОСОБА_3 Цим автомобілем керував водій ОСОБА_5, який на той час перебував у трудових відносинах з ОСОБА_3 (а.с.37-40,230). З цього випливає висновок, що володільцем джерела підвищеної небезпеки на час ДТП був ОСОБА_3, який здійснював експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу договору оренди.
Таким чином, відповідно до положень ст. 1187 ЦК України, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до змісту ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків. Оскільки між роботодавцем ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено договір оренди автомобіля, то володільцем джерела підвищеної небезпеки є вказаний роботодавець, який повинен нести матеріальну відповідальність перед позивачем за заподіяну при експлуатації джерела підвищеної небезпеки шкоду.
Стаття 1191ЦК України передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, заподіяну іншою особою, в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим. При цьому слід враховувати положення глави ІХ КзпП України.
Судом вірно встановлено та мотивовано спричинення моральної шкоди позивачу. Розмір такої шкоди визначено відповідно до обставин справи, наслідків, тривалості моральних страждань позивача та додаткових зусиль, яких він був змушений вживати у зв’язку з ДТП для організації свого життя та побуту. Одночасно, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд не врахував вимог ст. 1167 ЦК України, що моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. По справі встановлено, що ДТП, у зв’язку з якою було завдано шкоду позивачу, сталася з вини водія ОСОБА_8, який повинен нести відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині стягнення шкоди та судових витрат з ОСОБА_2 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, в цій частині не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин. Тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати, пов’язані з розглядом справи в суді, в сумі 1595,77 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_3 З ОСОБА_5 слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених вимог (8,50 грн. –судовий збір і 37 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи).
Керуючись ст.ст. 88, 303, п.2 ч.1 ст.307, ст.ст. 309, 313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 28 листопада 2008 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким:
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 29597 грн. матеріальної шкоди і 1595,77 грн. судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_4 2500 грн. моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави 8,50 грн. судового збору і 37 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: