Справа №  22-ц-1637/11                                        Головуючий у 1 інстанції: Баєва о.І.  

                                                                      Доповідач в 2-й інстанції:   Бермес І. В.  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2011 року      колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

                                 Головуючого- Бермеса І.В.

                                суддів:  Шандра М.М., Шумська Н.Л.,

                                 при секретарі: Балюк О.С.,

                                     з участю ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2010 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, -

                                                                встановила:

Рішенням суду первісний позов задоволено частково.

Визнано інформацію, поширену ОСОБА_3 у листі на адресу Верховної Ради України від 04.07.2008 року, Президентові України від 01.07.2008 року, Прем'єр-Міністру України від 07.03.2008 року, а саме: «До афер ректора причетна і сестра ОСОБА_7, також фіктивний проректор ОСОБА_5, яка причетна до багатьох корупційних схем відмивання коштів. ... Іспити та заліки приймає за хабарі. ... Вона складає відомості на допомогу малозабезпеченим студентам і співробітникам, сама розписується за них, забирає гроші і передає ОСОБА_6»; «Багато років поспіль проректор ОСОБА_5 проводила в їдальні дискотеки для студентів, сина ставила на дверях і він збирав по 10 гривень з особи. Гроші не оприходувались, а ділились із ОСОБА_6. ... Роками таж проректор ОСОБА_5 видає накази про преміювання студентів, надання допомог, але сама підробляє підписи і  забирає гроші та віддає ректору»; «Всі допомоги і премії оформлені на підставних осіб проректора - коханкою ОСОБА_5 (сестра ОСОБА_7.) Вона підробляє підписи, збирає гроші, віддає ОСОБА_6...» щодо ОСОБА_5 недостовірною, такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію.

Зобов'язано ОСОБА_3 в місячний термін з часу набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірні відомості викладені ним у листах на адресу Верховної Ради України від 04.07.2008 року Президентові України від 01.07.2008 року, Прем'єр-міністру України вц 07.03.2008 року щодо ОСОБА_5, які принижують її честь, гідність та ділову репутацію, шляхом скерування на ім'я Президента України, Прем'єр-міністра України, Верховної Ради України спростування.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_8 3000 (три тисячі) гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням інформації, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_5 200 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічн забезпечення, сплачені нею при подачі позову до суду.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3

             В апеляційній скарзі покликається на те, що не враховано, що він звернувся до цих органів у відповідності ст.40  Конституції України, оскільки по його зверненнях інші державні і правоохоронні органи не бажали встановлювати істину. Він використав своє

право у відповідності до ст.28 ЗУ „Про звернення громадян”, не для  поширення недостовірної інформації, а з метою перевірки законності дій позивача. Ці листи до Верховної Ради України (лист від 04.07.2008 року), до Президента України (лист від 01.07.2008 року), до Прем'єр-Міністра України (лист від 07.03.2008 року) він не писав та в цих листах немає його підписів та від руки написано адреси. Він поширював суспільно-значиму інформацію про позивача.

      Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову та задовольнити зустрічний позов.

      Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_5 та ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та  доводи скарги,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Встановлено, що позивач звернулася до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги було уточнено та позивач просила ухвалити рішення, яким визнати інформацію, поширену відповідачем ОСОБА_3 у листах, адресованих ГУ МВС України у Львівській області, Контрольно-ревізійному управлінню у Львівській області, Верховній Раді України, Президентові України, Прем'єр-Міністру України, Генеральній прокуратурі України та прокуратурі Львівської області що стосується її, недостовірною та такою, що порочить її гідність, честь та ділову репутацію, та зобов'язати відповідача спростувати таку інформацію.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона займає посаду проректора Львівського національного аграрного університету з науково-педагогічної та виховної роботи. Починаючи з кінця 2007 року відповідач неодноразово звертається до правоохоронних органів та органів державної влади з письмовими зверненнями, в яких подає неправдиву інформацію щодо неї, безпідставно звинувачує її у зловживанні службовим становищем, а відтак у вчиненні злочинних дій, також стверджує, що вона незаконно одержала квартиру в студентському гуртожитку, складала неправдиві відомості на допомогу студентам та працівникам університету, розписувалась про одержання коштів замість студентів, отримувала кошти від проведення розважальних заходів для студентів, отримує хабарі та має інтимні відносини з ректором. Вважала, що у вказаних листах інформація щодо неї є такою, що не відповідає дійсності, порушує особисте немайнове право на повагу до гідності та честі, порочить її ділову репутацію. Вказувала, що інформація, поширена відповідачем не відповідає дійсності та це підтверджується відмовними матеріалами Жовківського РВ ГУМВС України у Львівській області та рядом постанов про відмову в порушенні кримінальних справ.

Вважала, що такими діями відповідача їй завдано і моральну шкоду, оскільки вона постійно відчуває моральне навантаження внаслідок того, що відомостями відповідача підірвано її авторитет серед студентства та підлеглих, вона змушена доводити безпідставність тверджень відповідача колегам по роботі та своїй родині і друзям. Завдану їй моральну шкоду оцінила в 4000 грн.

В грудні 2009 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначав, що він просить визнати інформацію, з якою він звертався до правоохоронних органів про проректора ЛНАУ ОСОБА_5 суспільно-значимою, яка базуються на документах перевіряючи інстанцій, а її вимоги в позовних заявах до нього та поширених серед колективу університету та поза його межами -недостовірними, наклепницькими, які порочать його честь, гідність та ділову репутацію. Через звернення ОСОБА_5 до суду з позовом та подання в ньому неправдивих відомостей значно погіршився стан його здоров'я, через що страждає не тільки він, але і члени його сім'ї. Про поширену на його адресу неправдиву інформацію позивачем знають високопосадовці обласного масштабу, які знайомі з ним та з його роботою, слухи дійшли до Верховної Ради. Йому, позивачу нанесено величезної моральної шкоди, принижено його честь, гідність та ділова репутація. Розмір його шкоди в моральному плані безмежний, але він оцінив його в 100 000 грн.

Встановлено, що ОСОБА_3 протягом 2007-2008 років неодноразово звертався з заявами та зверненнями на дії працівників ЛНАУ, зокрема, до ГУ МВС України у Львівській області (лист від 01.07.2008 року), до Контрольно-ревізійного управління Львівської області (2008 рік), до Верховної Ради України (лист від 04.07.2008 року), до Президента України (лист від 01.07.2008 року), до Прем'єр-Міністра України (лист від 07.03.2008 року), до Генеральної прокуратури України (лист 2008 року), до Прокуратури Львівської області (лист від 10.01.2008 року).

В цих листах відповідач, зокрема, зазначав: «До афер ректора причетна і сестра ОСОБА_7, також фіктивний проректор ОСОБА_5, яка причетна до багатьох корупційних схем відмивання коштів. ... Іспити та заліки приймає за хабарі. ... Вона складає відомості на допомогу малозабезпеченим студентам і співробітникам, сама розписується за них, забирає гроші і передає ОСОБА_6»; «Багато років поспіль проректор ОСОБА_5 проводила в їдальні дискотеки для студентів, сина ставила на дверях і він збирав по 10 гривень з особи. Гроші не оприходувались, а ділились із ОСОБА_6. ... Роками таж проректор ОСОБА_5 видає накази про преміювання студентів, надання допомог, але сама підробляє підписи і забирає гроші та віддає ректору»; «Всі допомоги і премії оформлені на підставних осіб проректора - коханкою ОСОБА_5 (сестра ОСОБА_7.) Вона підробляє підписи, збирає гроші, віддає ОСОБА_6...».

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

В судовому засіданні відповідач не довів суду достовірності викладених ним фактичних тверджень щодо вчинення позивачем дій, зазначених в його листах: ні щодо отримання ОСОБА_5 хабарів, ні щодо «відмивання»коштів, ні щодо підроблення підписів тощо. Не підтверджується це також і актом №04-23/12 від 12 травня 2008 року про наслідки ревізії фінансово-господарської діяльності Львівського національного аграрного університету за період з 01.07.2006 р. по 29.02.2008 р., спростовується рядом постанов про відмову в порушенні кримінальних справ.

Не заслуговують на увагу покликання апелянта на те, що такі факти щодо ОСОБА_5 зазначені в цьому акті №04-23/12 від 12 травня 2008 року, оскільки вони є голослівні.

Суд прийшов до вірного висновку, що не може розцінювати звернення відповідача з листами, в яких містилась інформація про позивача ОСОБА_5 до ГУ МВС України у Львівській області, до Контрольно-ревізійного управління Львівської області, до Генеральної прокуратури України та до прокуратури Львівської області такими, що поширюють недостовірну інформацію щодо позивача, оскільки у такий спосіб відповідач ОСОБА_3 реалізовував своє конституційне право на звернення з метою проведення перевірки викладених ним в даних листах фактів.

При цьому суд вірно вказав, що мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації, і цей висновок  відповідає п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Тому суд відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Рішення суду в цій частині не оскаржується.

Щодо звернень відповідача з такими з листами Верховної Ради України (лист від 04.07.2008 року), до Президента України (лист від 01.07.2008 року), до Прем'єр-Міністра України (лист від 07.03.2008 року), то суд вказав, що в компетенцію зазначених органів державної влади та посадових осіб не входить проведення перевірки такої інформації. Звернення відповідача з листам на адресу до зазначених органів державної влади та посадових осіб, в яких міститься вищевказана інформація про ОСОБА_5, суд розцінив як поширення недостовірної інформації, яка принижує гідність, честь та ділову репутацію позивача.

При цьому суд вірно вважав, що в такому випадку не мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції.

       Право висловлювати судження, оцінки, думки гарантовано ст. 34 Конституції України. Це право закріплено також у ст.10 Європейської конвенції "Про захист прав людини і основних свобод", яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства.

       Однак відповідач порушив вказані вимоги, т.я. у вказаних листах поширив недостовірну інформацію про конкретні факти, а не висловив судження та оцінки.

       Інформацію у вказаних листах викладено по суті в стверджувальній формі, вона не містить ознак оціночних суджень, не відповідає дійсності та має форму приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.

       В них викладено фактичні дані, яких насправді не було, такі факти є негативними і неправдивими.    

       ОСОБА_3 не представив жодних доказів достовірності цієї інформації і у засідання судової колегії, а тому висновок суду про те, що ці дані  не доведено, є обгрунтованим.  

       ОСОБА_5 вказує, і це не заперечує ОСОБА_3, що за останні роки було багато його звернень щодо діяльності Львівського національного аграрного університету.

      Так він сам не заперечує, що на той час вже проводились перевірки по його зверненнях в вищевказані правоохоронні органи, які він раніше направляв. Так на той час вже був акт №04-23/12 від 12 травня 2008 року про наслідки ревізії фінансово-господарської діяльності Львівського національного аграрного університету за період з 01.07.2006 р. по 29.02.2008 року.

       Апелянт вказує, що перевірки були проведені не в повному обсязі і тому він звернувся до Верховної Ради України, Президента України та до Прем'єр-Міністра України.

        Однак йому було відомо, що у випадку, що, якщо на його погляд, не були належні перевірки  ГУ МВС України у Львівській області, Контрольно-ревізійного управління Львівської області,  Генеральної прокуратури України та прокуратури Львівської області по його зверненнях, то їх  можна оскаржувати в передбаченому законом порядку.

        Безпідставними є покликання апелянта на те, що ці листи він не писав та в цих листах немає його підписів та від руки написано адреси, оскільки представлені в матеріалах справи є копії цих документів, які зроблені з матеріалів перевірок Жовківського РВ ГУМВС України у Львівській області, і вони судом оглядались та встановлено, що вони від імені відповідача.

       Про це в засіданні судової колегії ствердили ОСОБА_5 та ОСОБА_4

       Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Отже при зверненні з листами до Верховної Ради України (лист від 04.07.2008 року), до Президента України (лист від 01.07.2008 року), до Прем'єр-Міністра України (лист від 07.03.2008 року він переслідував мету поширити недостовірну інформацію щодо позивача, оскільки знав про результати перевірок щодо ОСОБА_5 і все ж поширював цю інформацію щодо неї.

Тому судова колегія прийшла до висновку, що звернення з цими листами щодо ОСОБА_5 не було викликано в ОСОБА_3 наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси.

На підставі вищенаведеного суд прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, т.я.  відповідач не довів суду достовірності викладених ним фактичних тверджень щодо вчинення позивачем дій, зазначених в його листах та зобов'язав відповідача в місячний термін з часу набрання рішенням суду законної сили спростувати ці недостовірні відомості.

Суд також зазначив, що позивач в судовому засіданні навела докази того,   що  поширенням   негативної  інформації  відповідачем  їй   спричинено моральну шкоду. Зокрема, вказала, що внаслідок поширення таких відомостей вона та її сім'я постійно перебуває в стресовому стані, нервує, підірвано її  авторитет серед колег по роботі, студентів та друзів. Позивачем чітко не зазначено, з чого вона виходила, визначають розмір відшкодування за завдану їй моральну шкоду. Враховуючи характер та обсяг таких страждань позивачем, суд вважав, що позов в цій частині також підлягає до часткового задоволення в сумі 3000 грн.

Проте при цьому суд  не врахував, що допустимих доказів про спричинення моральної шкоди позивачем не подано.

        Відповідно до п.23 постанови Пленуму  Верховного Суду України № 2 від  12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів. Зокрема, статтею 57 ЦПК передбачено, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків. Тому пояснення зазначених осіб, отримані не за процедурою допиту свідків (стаття 184 ЦПК), не можуть використовуватися як засіб доказування.

Оскільки позивач не була допитана судом як свідок, тому в суду не було підстав, щоб прийняти до уваги її пояснення щодо спричинення їй  моральної шкоди.

   Отже рішення  суду в частині задоволення первісного позову про стягнення з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_8 3000  гривень у відшкодування моральної шкоди слід скасувати та ухвалити нове рішення та в частині позові про відшкодування моральної шкоди  слід  відмовити.

Що стосується позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, то суд прийшов до вірного висновку, що  у задоволенні цього позову слід відмовити, оскільки подання позову до суду ОСОБА_5 не можна розцінювати як поширення нею недостовірної інформації відносно ОСОБА_3, а є лише способом її захисту від поширення недостовірної інформації щодо неї. Інших доказів того, що ОСОБА_5 поширювала відносно ОСОБА_3 неправдиву інформацію серед колективу ЛНАУ чи поза його межами, суду не представлено.

Не заслуговують на увагу покликання апелянта на те, що він поширював суспільно- значиму інформацію про позивача, оскільки встановлено, що звернення з цими листами щодо ОСОБА_5 не було викликано в ОСОБА_3 наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси.

Отже, висновки суду в цій частині відповідають обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування його рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову немає.

    Керуючись ст.ст. 16, 23, 270, 276, 277, 280, 297, 299 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст.309,  п.1 ч.1, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

                                                             вирішила :

   Апеляційну скаргу  ОСОБА_3 задовольнити частково.

   Рішення  Шевченківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2010 року в частині задоволення первісного позову про стягнення з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_8 3000  гривень у відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення.

   В частині позові ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди  - відмовити.

   В решті частині  рішення суду залишити без зміни.

   Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішення законної сили.  

          Головуючий :