Справа №2-а-24/2008р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И
18 лютого 2008 року. Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Білокур В.І., при секретарі Сірій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Прилуки справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області про стягнення недоплаченої компенсації за шкоду здоров”ю особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача вказуючи на те, що відповідно до ст.48 ч.1 абз.4 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р. № 796-Х11 (далі - Закон №796-Х11) він, як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи має право на одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров”ю в розмірі 30 мінімальних заробітних плат. Проте, на його звернення до відповідача, зазначена компенсація була виплачена не в повному обсязі, зокрема, Управлінням праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області було виплачено лише 189грн. 60коп., а недоплачена сума складає 13610грн. 40коп. яку і просить стягнути з відповідача.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлений позов із наведених вище підстав, а представник відповідача таких вимог не визнав вказуючи на те, що допомога була виплачена згідно діючого законодавства, оскільки Законом України “Про Державний бюджет України на 2007рік” дію частини 4 статті 48 Закону № 796-Х11 було зупинено і тому керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. №836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 19.12.2007року по заяві ОСОБА_1 була нарахована та виплачена йому одноразова компенсація в розмірі 189,6грн., оскільки виплати таких коштів у повному обсязі (30-ти кратного розміру мінімальної заробітної плати) не було передбачено і фактично не було забезпечено.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали даної справи суд приходить до висновку задовольнити вимоги позивача, виходячи із слідуючого.
В судовому засіданні безспірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 дійсно визнаний постраждалим і став інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на отримання одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров”ю у розмірі 30 мінімальних заробітних плат відповідно до частини 4 статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р. № 796-Х11, що підтверджується копіями посвідчень Серії НОМЕР_1 та Серії НОМЕР_2. (а.с.7).
Проти цього не заперечила і сторона відповідача, однак, у своїх письмових запереченнях (а.с.12) та у судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що зупинена дія ч.4 ст.48 Закону № 796-Х11 і тому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. №836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі-постанова КМУ №836) вважають правильною виплату позивачу одноразової компенсації в розмірі 189,6грн. із-за фактичного незабезпечення такого фінансування із держбюджету.
Суд, приймаючи рішення у даній справі приходить до висновку задовольнити вимоги позивача у повному обсязі керуючись тим, що право позивача отримати одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров”ю у розмірі 30 мінімальних заробітних плат гарантовано ст.48 ч.1 абз.4 Закону №796-Х11.
Статтею 76 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007рік” №489-У від 19.12.2006року (з наступними змінами) розмір мінімальної заробітної плати на час виниклих правовідносин (на час звернення позивача до відповідача із заявою 10.12.2007р.) складав 460грн. на місяць, і зі змісту цього Закону не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону №796-Х11.
Згідно приписам ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов”язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов”язковість яких надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Конституцією України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов”язком держави (стаття 3), права і свободи людини є є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22). Окрім того, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007року №8 “Про незалежність судової влади” звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1п.19).
За таких обставин суд не вважає заслуговуючою на увагу позицію відповідача та його посилання на встановлені ще в 1996році постановою КМУ №836 розмір відшкодування, як на підставу відмовити у задоволенні вимог позивача, оскільки, виходячи з пріоритетності законів над підзаконним актами при вирішенні даного спору. Застосуванню підлягає саме ст.48 Закону №796-Х11 та ст.76 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007рік” №489-У від 19.12.2006року (з наступними змінами), а не Постанова КМУ №836.
За таких обставин та з урахуванням вимог ст.48 Закону №796-Х11 відповідач повинен був виплатити позивачу в грудні 2007року одноразову компенсацію як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3-ї групи внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, але, враховуючи фактично отриману ОСОБА_1 суму 189грн. 60коп., на його користь підлягає стягненню 13610грн. 40коп. (460грн. х 30 - 189,6грн.).
На підставі викладеного та ст.ст.3,21,22 Конституції України, ст.48 ч.1 абз.4 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р. № 796-Х11 (з наступними змінами), керуючись ст. ст. 69, 70,71, 94, 163, 186 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову компенсацію як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3-ї групи внаслідок Чорнобильської катастрофи в сумі 13610 (тринадцять тисяч шістьсот десять) грн. 40коп..
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Прилуцький міськрайонний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, апеляційна скарга на постанову суду має бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч.5ст.186 КАС України.
Суддя Білокур В.І.