ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
19.09.11 Справа № 5021/2014/2011.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Грейс-Інжинірінг», м. Суми
до відповідача: Приватного підприємства «В-Технологія», м. Суми
про визнання договору недійсним
СУДДЯ КІЯШКО В.І.
Представники сторін:
від позивача – Висіканцев Д.П.
від відповідача – Нагорний В.Б.
За участю секретаря судового засідання – Мелащенко І.М.
Розгляд справи розпочато 23.08.2011р., у зв’язку з нез’явленням представника позивача у судове засідання, яке відбулося 05.09.2011р. та необхідністю витребування у сторін додаткових доказів, розгляд справи відкладався до 19.09.2011р.
Суть спору: позивач відповідно до поданого ним позову просить суд визнати з моменту укладення недійсним та таким, що не спрямований на досягнення реальних правових наслідків договір № 35/ВТ-08 від 10.01.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничою фірмою «Грейс-Інжинірінг» та Приватним підприємством «В-Технологія».
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що у продовж терміну дії укладеного між сторонами договору, відповідач виконував свої зобов’язання належним чином, а позивач здійснював оплату за їх виконання, про що складались акти здачі-приймання технічної продукції за договором № 35/ВТ - 08 від 10.01.2008р., а також вказує, що твердження позивача, що спірний договір було укладено під впливом помилки в своїх розрахунках, що дає підстави вважати спірний правочин економічно необгрунтованим, та таким, щодо якого втрачено комерційний інтерес - не має правового значення, а помилка внаслідок власного недбальства, якщо таке мало місце, не є підставою для визнання правочинів недійсними.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази по справі, суд
ВСТАНОВИВ:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Грейс-Інжинірінг» та Приватним підприємством «В-Технологія» 10.01.2008р. укладено договір № 35/ВТ-08, відповідно до п. 1.1. якого відповідач брав на себе зобов’язання власними силами виконати роботи в порядку, обсягах та строках, передбачених умовами даного договору, а саме:
- надання інжинірингових послуг, виконання розрахункових та графічних робіт в галузі ущільнювальної техніки;
- літературний та патентний пошук в галузі компресорної, насосної, ущільнювальної та інших видів техніки для хімічних та нафтохімічних виробництв;
- надання консультацій, комп’ютерна обробка графічної та текстової інформації;
- розробка технологічної та конструкторської документації в галузі компресорної, насосної, ущільнювальної та інших видів техніки для хімічних та нафтохімічних виробництв;
- проведення нормоконтроля технічної документації;
- проведення обстеження промислового обладнання та виробничих об’єктів на території підприємств, визначених замовником;
- інші роботи.
Позивач в обґрунтування своїх вимог зазначає, що при підведенні підсумків господарської діяльності товариства, проаналізувавши діюче законодавство не зважаючи на повне виконання сторонами своїх обов’язків по договору та виробничу необхідність укладення договору з’ясувалося, що договір № 35/ВТ-08 від 10.01.2008 року, укладений між сторонами під впливом помилки, яка має істотне значення, та даний договір містить у собі ознаки нікчемності. За таких обставин, Рада директорів позивача прийняла рішення, яким зобов’язали директора товариства звернутись до господарського суд Сумської області з даною позовною заявою про визнання недійсним договору № 35/ВТ-08 від 10.01.2008 року, укладеного між позивачем та Приватним підприємством «В-Технологія».
Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що сторонами за спірним договором, виконані всі свої зобов’язання належним чином, а сам договір № 35/ІТ-08 від 10.01.2008р. не містить в собі ознак його нікчемності.
Суд, розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне:
У відповідності до вимог ст. 179 Господарського кодексу України, при укладанні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України.
Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним…
Згідно із вимогами ст. 204 зазначеного Кодексу, важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин є презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом. Встановлена презумпція правомірності правочину відповідає таким засадам цивільного права як свобода договору.
Статтею 626 ЦК України, передбачено, що договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Двостороннім є договір, якщо правами та обов‘язками наділені обидві сторони зобов‘язання, що виникло з цього договору, а відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
З аналізу вищенаведених правових норм випливає, що свобода договору передбачає: по-перше, свободу волевиявлення щодо вирішення питання, укладати або не укладати договір; по-друге, свободу вибору контрагента при укладенні догово ру; по-третє, свободу учасників цивільного обороту у виборі виду договору, по-четверте, свободу розсуду сторін при визначенні умов договору.
При вирішенні спорів про визнання недійсними договорів суд зобов’язаний перевірити законність їх укладення, відповідність всім тим нормам, які регулюють взаємовідносини між сторонами договору.
Виходячи з принципів загальних положень про договір Цивільного кодексу України, спірний договір є двохстороннім, тобто це договір, яким правами та обов’язками по ньому наділені обидві сторони зобов’язання, що виникло з цього договору.
Суд, розглянувши матеріали справи встановив, що упродовж дії спірного договору відповідач виконував роботи зазначені в п. 1.1. договору № 35/ВТ-08 від 10.01.2008р., укладеного між сторонами у справі, що підтверджується актами здачі-приймання технічної продукції: № 35/2-10 від 01.12.2009р., № 35/3-10 від 01.12.2009р., № 35/4-10 від 17.12.2009р., № 35/5-10 від 22.03.2010р., № 35/6-10 від 26.03.2010р., № 35/7-10 від 07.05.2010р., № 35/8-10 від 25.05.2010р., № 35/9-10 від 07.06.2010р., № 35/10-10 від 08.06.2010р., № 35/11-10 від 14.06.2010р., які підписано сторонами та скріплено їх печатками, а тому суд вважає, що сторони дійшли згоди щодо якості та вартості виконаних відповідачем робіт. Оригінали зазначених вище актів досліджено судом в судовому засіданні, а копії приєднано до матеріалів справи. Крім того, позивач в свою чергу, приймав виконані відповідачем роботи та проводив їх оплату в повному обсязі.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 229 вищевказаного Кодексу визначено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Проте, п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009р., визначає, що відповідно до статей 229 – 233 Цивільного кодексу України, правочин вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов’язань, які виникли з правочину, і не пов’язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, не знання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Грейс-Інжинірінг», що спірний договір було укладено під впливом помилки в своїх розрахунках, що дає підстави, на думку позивача, вважати спірний правочин економічно необгрутованим та таким, щодо якого втрачено комерційний інтерес, суд вважає таким, що не має правового значення, а є не що іншим як помилка внаслідок власного недбальства і не є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Стосовно наявності підстав для визнання недійсним договору № 35/ВТ-08 від 10.01.2008р., укладеного між сторонами, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, суд вважає за необхідне зазначити наступне:
Відповідно до вимог вищевказаної правової норми, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
В розуміння цивільного законодавства такими правочинами є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу – землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін, а доказом такої вини є вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду доказів того, що спірний договір посягає саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, а також доказів наявності вини відповідача, яка виражається у намірі порушити публічний порядок та відповідного вироку суду, постановлено у кримінальній справі, щодо незаконного заволодіння певним майном.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
На підставі вищевикладеного, суд розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки спірний правочин було укладено сторонами у справі у відповідності до вимог чинного законодавства, свої зобов’язання за ним виконані сторонами в повному обсязі, а помилка позивача в розрахунках його користі від вчиненого правочину, внаслідок власного недбальства і не є підставою для визнання спірного договору недійсним, тому, керуючись ст. ст. 33, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. У позові – відмовити.
СУДДЯ КІЯШКО В.І.
Повний текст рішення складено 21.09.2011р.