ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "12" вересня 2011 р.                                                            Справа № 8/8  

  Колегія суддів у складі: головуючий суддя   , суддя   , суддя  

при секретарі  Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 01.09.2011 р.,

відповідача -  ОСОБА_2 за довіреністю №458 від 04.03.2010 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача  (вх. № 2887П/3-11 )  на рішення господарського суду Полтавської області від 10.05.11 р. у справі № 8/8

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю  "АГТ ПЛЮС", м. Київ

до  Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, м. Кременчук Полтавська область

про  стягнення 16263,92 грн.,

  ВСТАНОВИЛА:

  У січні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю  ""АГТ ПЛЮС" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3  (враховуючи уточнення позовної заяви від 06.04.2010р.) заборгованість за договором купівлі-продажу №30-07/2008 від 30.07.2008р. у розмірі 16 263,92грн., з яких 16 183,62грн. основного боргу та 80,30грн. пені.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10 травня 2011 року у справі № 8/8 (суддя Тимченко Б.П.) позов задоволено.

Стягнуто з Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГТ ПЛЮС" 16 183,62 грн. боргу, 80,30 грн. пені, 162,64 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 10 травня 2011року у даній справі  скасувати  та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення 16 183,62 грн. боргу, 80,30 грн. пені відмовити, судові витрати покласти на позивача. Свою незгоду з прийнятим рішенням відповідач, зокрема, обґрунтовує тим,  що в матеріалах справи відсутні будь які докази того, що між суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 та «АТМ - ПЛЮС»було укладено договір № 30-07/2008 від 30.07.2008 р. купівлі - продажу товарів. Також  суд першої інстанції не вчинив жодної дії, спрямованої на усунення порушень законодавства з боку експерта та на всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин справи, безпідставно поклавши відповідальність у непроведенні експертного дослідження саме на відповідача. Крім того, як стверджує відповідач, довіреність ЯПЗ № 295503 від 04 вересня 2008 року на отримання матеріально - технічних цінностей не скріплена  її печаткою, підпис на цій довіреності та підпис на договорі від 30 липня 2008 р. № 30-07/2008 р. виконано також не суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3, як і відповідні підписи на накладній № 0002208 від 04 вересня 2008 року та накладній № 0002207 від 04 вересня 2008 року. Доказів того, що відповідні документи підписувалися суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3, позивачем не надано. Одночасно з цим відповідач посилається на те, що ухвалу про призначення судового засідання на 10.05.2011 року вона отримала 10.05.2011 року, тому не змогла вчасно прибути на зазначене засідання, та за відсутності відповідача (чи його уповноваженого представника) в засіданні господарський суд прийняв рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, зважаючи на таке.

Відповідно до  Постанови Пленуму Верховного суду України  від 18.12.2009 р. № 14 “Про судове рішення у цивільній справі“, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 84 ГПК України, судове рішення повинно містити, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Проте, зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає враховуючи наступне.

Матеріали справи свідчать, що між Товариством з обмеженою відповідальністю   "АГТ ПЛЮС" (постачальник) та суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу товарів №30-07/2008 від 30.07.2008р. (далі договір), відповідно до умов якого: постачальник продає, а покупець купує лінолеум, покриття для підлоги, ламіновану підлогу, килими, плінтуси, що надалі в тексті договору іменуються «продукція». Продукція постачається постачальником покупцю на умовах цього договору в асортименті, за звичайними цінами та в кількості, що вказуються у видаткових накладних постачальника. Підставою для поставки і відповідного оформлення видаткових накладних постачальника є замовлення покупця на продукцію. Видаткові накладні постачальника є невід'ємною частиною цього договору (1.1.).

У п. 1.2.  договору сторони обумовили, що загальна сума цього договору не обмежується певним розміром і визначається сумою всіх накладних.

Згідно з п.7.1. договору оплата партії продукції здійснюється покупцем постачальнику в строк не пізніше 20 календарних днів з дати поставки продукції шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

04.09.2008 р. ТОВ "АГТ ПЛЮС", на виконання умов договору, здійснило поставку СПД ОСОБА_3 ламінат в асортименті на загальну суму 16 183,62 грн., що підтверджується первинними документами - видатковими накладними №№0002207 та 0002208 від 04.09.2008р., а також довіреністю на отримання зазначеного товару.

Таким чином, ТОВ "АГТ ПЛЮС" свої зобов'язання за договором виконало належним чином, проте відповідач свої зобов'язання за договором щодо розрахунків за поставлений йому товар не виконав, чим змусив ТОВ "АГТ ПЛЮС" звернутися до господарського суду Полтавської області з відповідним позовом.

Проте відповідач вимоги позову не визнає, посилаючись на те, що вищезазначений договір він з позивачем не укладав, накладні та довіреність –не підписував.

Дослідженням даних письмових доказів наявних в матеріалах справи колегією суддів встановлено, що на з’ясування обставин, на які посилається відповідач, за  клопотаннями уповноважених представників відповідача судом першої інстанції були призначені дві експертизи. Проте, експерт ОСОБА_4 у повідомленнях № 3064/10-11 та 9140/10-11, представлених суду першої інстанції, зазначила про неможливість надання свого висновку у зв'язку з вкрай обмеженим обсягом порівняльного матеріалу експертної установи, тобто, відповідач без поважних причин не подав витребувані матеріали необхідні для проведення відповідної експертизи, тому даний факт свідчить про неможливість її проведення саме з вини відповідача.

Отже, аналіз даних матеріалів у справі свідчить про те, що на момент розгляду даної справи як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції, підстави вважати договір купівлі-продажу товарів №30-07/2008 від 30.07.2008р. недійсним (неукладеним) у суду відсутні, даний договір на теперішній час є дійсним, тому слугує підставою для розгляду правовідносин сторін у даній справі.

На підставі зазначеного, колегією суддів встановлено, що суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 має заборгованість перед ТОВ "АГТ ПЛЮС" у розмірі 16 183,62 грн., яка утворилась у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу товарів №30-07/2008 від 30.07.2008р.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і у встановлений строк.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача в сумі 16 183,62 грн. є обґрунтованою та підтвердженою відповідними доказами, а саме - видатковими накладними №0002207 та №0002208 від 04.09.2008р., довіреністю на отримання зазначеного товару ЯПЗ №295503 від 04.09.2008р. на ім’я ОСОБА_5, а також гарантійним листом зазначеної особи на оплату цього товару на суму 16 183,62 грн. у строк –не пізніше 10.10.2008р..

Відповідно до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

На підставі статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких передбачено законом або визначається в договорі.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник коштів сплачує на користь їхнього одержувача за прострочення платежу, пеню в розмірі встановленому угодою сторін. Пунктом 3 Закону передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2. договору сторони обумовили, що у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару, покупець сплачує пеню, 0,5% з суми заборгованості за кожен день простроченого платежу.

З аналізу вказаних обставин справи колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 80,30 грн., оскільки у відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України  нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо  інше  не  встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

Перевіркою розрахунку пені, здійсненого позивачем, суму якої задоволено судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що такий розрахунок здійснено за межами  шести місяців, тобто період, за який має бути нараховано штрафні  санкції становить з 24.09.2008 р. по 24.03.2009 р. та сума пені має бути стягнута у розмірі 39,82 грн..

В іншій частині нарахованої до стягнення пені –у сумі 40,48 грн. слід відмовити, як такої що нарахована безпідставно та з порушенням положень чинного законодавства.

Щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає, що такі посилання суб’єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 відповідають дійсності, враховуючи наступне.

У відповідності до п.2.ч.З ст. 104 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутності будь - якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Колегією суддів апеляційного суду з наявних матеріалів справи встановлено, що судом першої інстанції дійсно порушено право відповідача на участь у судовому процесі, оскільки ухвалу від 26.04.2011р. про відкладення розгляду справи на 10.05.2011 року відповідач отримав  10.05.2011 року (тобто - у день проведення судового засідання), а ухвалу від 04.05.2011р. про виправлення описки в ухвалі про відкладення розгляду справи на 10.05.2011 року відповідач отримав  лише 16.05.2011р. (тобто –після прийняття судового рішення), про що свідчать відповідні повідомлення про вручення ухвал суду представникам сторін наявні в матеріалах справи (т. 1 а.с. 135, 137). Більше того, суд першої інстанції в зазначеній ухвалі від 26.04.2011р. про відкладення розгляду справи у п. 2 явку представників сторін визнав обов’язковою.

Таким чином, стороною, не повідомленою належним чином про час і місце засідання суду, вважається сторона, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

В матеріалах справи наявні докази неналежного повідомлення
суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 про проведення судового засідання 10.05.2011р.

За таких обставин колегія суддів вважає, що справу розглянуто судом за відсутності сторони, не повідомленої належним чином про час і місце засідання господарського суду.

Тому, зазначене в силу вимог пункту 2 частини другої статті 104 Господарського процесуального кодексу України є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення у даній справі.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача частково, пропорційно до задоволених позовних вимог.

За таких обставин, рішення місцевого господарського як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача у зв’язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, ч. 1 п. 4 , ч. 2 п. 2 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,-

  ПОСТАНОВИЛА:

  Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 10 травня 2011 року у справі № 8/8 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3  (39600,  АДРЕСА_1 р/р НОМЕР_1 в ЗАТ «ПриватБанк»МФО 331401) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  "АГТ ПЛЮС" (02081,  м. Київ, вул. Сортувальна, 2, код ЄДРПОУ 32821859,  р/р 26008301332271 філія "Дніпровське відділення ПІБ в м.Києві", МФО 321013) 16 183,62 грн. основного боргу, 39,82 грн.      грн. пені,  162,23 грн. витрат по сплаті держмита та 235,41 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині (в частині стягнення  40,48 грн. пені) у задоволенні вимог позову відмовити.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

  Головуючий суддя

 Суддя

  Суддя                                                                                         

  повний текст постанови підписано 19.09.2011 р.