РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" вересня 2006 р. | Справа № 7/159-2994 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Стадник М.С.
розглянув справу:
за позовом: Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції, м. Тернопіль, вул. Білецька,1, 46003
до відповідача 1: Унітарного приватного підприємства „Укртехмаш”, вул. Тролейбусна, 16, м. Тернопіль, 46000
до відповідача 2: Відкритого акціонерного товариства „Тернопільський комбінат по виробництву шляхово – будівельних матеріалів”, вул. Микулинецька, 76, смт. Велика Березовиця, Тернопільського району, Тернопільської області, 47724.
Представники від:
Позивача: Мулик П.М. –довіреність №15498/7/10-015 від16.03.2006р.;
Суть справи:
Тернопільська об’єднана державна податкова інспекція звернулася з позовом про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке виникло між Унітарним приватним підприємством „Укртехмаш” та Відкритим акціонерним товариством „Тернопільський комбінат по виробництву шляхово –будівельних матеріалів”, на підтвердження яких виписано податкову накладну від 01.08.2005р. № 1 на загальну суму 7830 грн. в тому числі ПДВ 1350 грн. та стягнути із відповідачів в дохід держави все одержане за господарськими зобов’язаннями.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що документи зі сторони підприємства, що підтверджують транспортно –експедиційні послуги по перевезенню мінерального порошку та податкова накладна підписані за директора Гнатюк Михайла Євгеновича, який помер згідно даних запису про смерть 12.07.2005р., невідомою особою, а тому сторони діяли з умислом укладаючи угоду , що суперечить інтересам держави, які полягають в тому, що товариством сформований податковий кредит на підставі виписаної податкової накладної.
Позивач 22.08.2006р. подав в засіданні клопотання про уточнення підстав заявлених позовних вимог, а саме посилається на те, що унітарне підприємство уклало господарське зобов’язання з порушенням господарської компетенції, так як особа яка діяла від імені підприємства не мала необхідних для цього повноважень, а тому таке господарське зобов’язання згідно ч. 1. ст. 207. Господарського кодексу України може бути визнане недійсним на вимогу органу державної влади. Предмет позовних вимог позивач не змінював.
Учаснику судового процесу роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. 22 ГПК України.
Товариство „Тернопільський комбінат по виробництву шляхово –будівельних матеріалів” проти позову заперечує, посилаючись на те, що жодних підстав для визнання недійсним господарського зобов’язання не має, так як виконання зобов’язань сторонами підтверджуються первинними документами і, крім того, позивач не довів порушення інтересів держави.
Сторони, відповідно до ст. 64. ГПК України, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Позивач, витребувані судом матеріали на підтвердження не сплати унітарним підприємством податку на додану вартість з спірної операції не подав.
Унітарне підприємство відзиву на позов не подало.
Відповідачі участі представників в засіданні не забезпечили.
Справа розглядається за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.75. ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, встановлено:
- згідно усної домовленості, Унітарне приватне підприємство „Укртехмаш” зобов’язалося надати Відкритому акціонерному товариству „Тернопільський комбінат по виробництву шляхово –будівельних матеріалів”, транспортно –експедиційні послуги по перевезенню мінерального порошку в м. Умань, а товариство провести оплату наданих послуг. Виконання сторонами зобов’язань підтверджується платіжним дорученням № 643 від 01.08.2005р. на суму 7830 грн., рахунком № 03/08-3 від 03.08.2005р. на суму 7830 грн., в т.ч. ПДВ 1305 грн., акт здачі –прийому виконаних робіт(послуг) автомашиною № ВО 0166 АА від 03.08.2005р., податковою накладною № 1 від 01.08.2005р..
Факт виконання сторонами зобов’язань за усною угодою, засвідчено актом перевірки від 14.03.2006р. № 2233/23-222/05398154, оформленого за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ВАТ „Тернопільський комбінат по виробництву шляхово –будівельних матеріалів” по питанню дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2005р. по 31.12.2005р..
Суд, на підставі ст. 43 ГПК України, давши оцінку поданим сторонами доказам та наведеним доводам, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому суд виходив із наступного:
- відповідно до ст. 173-175 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. (далі Кодекс), господарське зобов”язання, одним з видів якого є майново –господарське зобовязання (цивільно –правове), виникає між суб”єктами господарювання, в силу якого один суб”єкт зобов”язаний вчинити певну дію на користь іншого суб”єкта, а інший суб”єкт вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку. Майнові зобовязання регулюються нормами Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. (далі ЦК України) з урахуванням особливостей Кодексу;
- згідно ст.11. ЦК України , 174. Кодексу ,підставою для виникнення таких зобовязань є договори та інші правочини.
Правочином, згідно ст. 202., 203., 205. ЦК України, є дія особи, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків до яких застосовуються загальні положення про зобов”язання та про договори, при цьому такий правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення (ст.206 ЦК України).
Господарські зобов’язання, які виникли між підприємством та товариством, за своєю правовою природою є правочинами укладеними в усній формі, що випливають з договору підряду, в результаті виконання яких підприємство надало послуги по перевезенню вантажу , а товариство оплатити їх вартість.
Відповідно до ст.15., 16. ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу у спосіб визначеним даними нормами закону, одним з яких є визнання правочину недійсним.
Право звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину вчиненого недієздатною особою, мають інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені (ст. 225 ЦК України).
Що стосується захисту інтересів держави і суспільства , то таким правом наділені органи державної податкової служби згідно п. 10. ст. 11. Закону „Про державну податкову службу в Україні”, та ст.ст. 207., 208. Кодексу відповідно до яких ними подаються позови про визнання недійсними угод (господарських зобов’язань) та стягнення в доход держави коштів одержаних сторонами за такими угодами (зобов’язаннями). Норми ЦК України не містять такої санкції, як стягнення в доход держави коштів одержаних сторонами за угодами укладеними з метою суперечною інтересам держави.
Отже, подаючи позов, позивач повинен довести, що господарське зобов’язання вчинено сторонами (стороною) з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки заявлені позивачем правові наслідки (стягнення в дохід держави з відповідачів одержаних коштів) залежать від наявності умислу сторін та виконання ними зобов’язань (ч. 1. ст. 208. Кодексу).
Податкова інспекція в заявленому позові та клопотанні про уточнення позовних вимог просить визнати недійсним господарське зобов’язання, яке виникло між сторонами на підставі якого виписано податкову накладну від 01.08.2005р. № 1.
Так, відповідно до пп. 7.2.3., 7.2.4. п. 7.2. ст.. 7. Закону України „Про податок на додану вартість” (далі Закон про ПДВ), право на складання податкових накладних надається виключно особам ,зареєстрованим як платники податку на додану вартість і складаються у момент виникнення податкових зобов’язань продавця. Датою виникнення податкових зобов’язань продавця з продажу послуг, згідно пп. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 Закону про ПДВ вважається дата яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь –яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок продавця, або дата оформлення документа, що засвідчує надання послуг.
Як випливає з матеріалів справи, підставою для оформлення підприємством (продавцем) 01.08.2005р. податкової накладної стало виконання з боку товариства господарського зобов’язання щодо проведення попередньої оплати вартості послуг з поточного рахунку, про що зазначено в графі податкової накладної „форма проведених розрахунків”. Факт виконання товариством господарського зобов’язання підтверджується платіжним дорученням № 643 від 01.08.2005р., оформленим у відповідності з вимогами ст. 9. Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та „Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку” затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 .
При таких обставинах, податкова накладна видана платником ПДВ (реєстраційний номер 26751365) на підставі первинного документа покупця, а тому суд досліджує відповідність виконаного товариством господарського зобов’язання чинному законодавству, оскільки з боку підприємства зобов’язання виконано 03.08.2005р., що підтверджується актом виконаних робіт і даний акт не був підставою для оформлення податкової накладної.
Податковою інспекцією в акті перевірки підтверджено, що:
- станом на момент виконання господарського зобов’язання (правочину), а саме серпень 2005 року, товариство мало і має обсяг цивільної правоздатності та дієздатності, а тому виконане господарське зобов’язання не суперечить нормам ЦК України;
- товариство зареєстровано платником ПДВ від 30.06.1997р. на що йому видано свідоцтво № 26626979, а отже має право на нарахування ПДВ, складання податкових накладних та формування податкового кредиту;
- виконане товариством зобов’язання не є таким, що порушує інтереси держави, так як чинним законодавством не встановлені обмеження щодо купівлі таких послуг, як транспортно –експедиційні .
Отже, податковою інспекцією не доведено, що проведена товариством оплата виконана в порушення чинного законодавства, що посадові особи товариства діяли з умислом, який підтверджений вироком суду щодо доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків, оскільки відповідно до ст. 62. Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Не заслуговують на увагу доводи інспекції про те, що порушенням інтересів держави є сформований товариством податковий кредит на підставі неналежним чином оформленої податкової накладної, оскільки законодавство, що регулює порядок укладання та виконання договорів, правочинів, не ставить в залежність їх дійсність від порушення сторонами податкового законодавства, якщо податковий орган не доведе зловмисної домовленості сторін (сторони) на укладення угоди спрямованої на порушення податкового законодавства.
Щодо виписаної унітарним підприємством податкової накладної, то така не може бути підставою для визнання недійсним господарського зобов’язання, оскільки згідно пп.7.2.3. п.7.2.ст.7 Закону про ПДВ є звітнім податковим і розрахунковим документом який надає право покупцю на податковий кредит та може бути предметом дослідження при формуванні платником такого кредиту.
Крім того, податкова інспекція не подала на вимогу суду матеріалів, що підтверджують не включення унітарним підприємством отриманої суми коштів в податкове зобов’язання та сплату ПДВ з даної операції до бюджету, що свідчить про те, що порушення Закону про ПДВ інспекція не встановила.
У зв’язку з недоведеністю порушення інтересів держави і суспільства, безпідставними є вимоги позивача про стягнення в дохід держави суми виконаного товариством та одержаного підприємством зобов’язання.
Що стосується цивільної дієздатності Унітарного приватного підприємства „Укртехмаш”, виконання яким господарського зобов’язання не оспорюється, то позивачем не підтверджено належними доказами передбаченими ст. 49. ЦК України, Законом України „Про органи реєстрації актів громадянського стану” та „Правилами реєстрації актів громадянського стану в Україні”, затверджені наказом Мінюсту України №52/5 від 18.10.2000р., цивільний стан фізичної особи –Гнатюка М.Є., засновника підприємства, а долучені належним чином не засвідчені копії документів (на вимогу суду належні копії не надані позивачем), які не можуть бути доказами у справі згідно ст. 33. ГПК України, містять суперечливі відомості: в акті перевірки зазначено , що Гнатюк М.Є помер 17.07.2005р.; по довідці Скалатської сільської ради від 08.12.2005р. № 1553 виданої по місцю вимоги ,запис про смерть Гнатюка М.Є., внесено в книгу реєстрації за № 20 від 12.07.2005р.; по ксерокопії довідки адресного бюро –16.08.2005р.. Відповідно до п. 3. 13. вищезазначених Правил, органи реєстрації цивільного стану щомісяця надсилають податковим інспекціям інформацію про померлих громадян, шляхом надання повідомлення за формою встановленою в додатку 13 до Правил, для зняття з обліку в Державному реєстрі фізичних осіб –платників податків та інших обов’язкових платежів, із зазначенням ідентифікаційного коду, дати смерті, яке підписується відповідальною особою та керівником органу реєстрації актів громадянського стану. В процесі судового розгляду , представники податкової інспекції повідомили суд, що підприємство не знято з реєстрації платника податку, а навпаки подає поштою податкову звітність, яку інспекція не може не прийняти, та сплачує податки. Дані доводи судом відхилені , як такі що не відповідають закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 43.,82., 84. ГПК України господарський суд
ВИРІШИВ:
1.В позові відмовити.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення “12” жовтня 2006р., через місцевий господарський суд.
Суддя М.С. Стадник