29.09.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2011 р. Справа № 2а/0470/7244/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняТроценко О.О.
за участю представників сторін:
Від відповідача:
Земляний О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Тезіс»про стягнення 251 638 грн. 43 коп., -
ВСТАНОВИВ:
01.07.2011р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Тезіс»та просить стягнути з останнього адміністративно-господарські санкції у розмірі 247700 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3938 грн. 43 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановлений ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»внаслідок чого до відповідача були застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 247700 грн. Зазначена сума адміністративно-господарських санкцій своєчасно відповідачем не була сплачена у зв’язку з чим була нарахована пеня у сумі 3938 грн. 43 коп. Внаслідок несплати відповідачем вищевказаних сум адміністративно-господарських санкцій та пені у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 251 638 грн. 43 коп. Несплата відповідачем цих адміністративно-господарських санкцій до Фонду завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити інвалідам необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.
Позивач в судове засідання не з’явився, однак надав до канцелярії суду клопотання в якому просить розглянути дану справу без участі представника позивача, при цьому, зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що відповідач на виконання Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»розробив низку заходів для забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів про що свідчать наказ директора підприємства відповідача №63/1 від 06.12.2006р. та наказ № 85/1 від 03.12.2009р. про створення в 2010 році робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідач щорічно звітує перед позивачем про наявність створених робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача шляхом подання звітів до центру зайнятості , зокрема за 2010р. Крім того, відповідачем самостійно вживалися заходи щодо пошуку інвалідів для працевлаштування на підприємстві відповідача шляхом надання оголошень в засобах масової інформації про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів та направлялись відповідні листи до Дніпропетровської обласної організації «Союз «Чернобиль України», до Дніпропетровської обласної координаційної Ради громадських організацій інвалідів при Дніпропетровській обласній державній адміністрації, до Управління праці та соціального захисту населення Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради. Тобто, відповідач вважає, що ним було вжито всіх залежних заходів для недопущення порушення нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача.
Розглянувши клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника, суд вважає за можливе його задовольнити та, враховуючи строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника позивача за наявними у справі доказами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, який брав участь у справі, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затвердженого Постановою КМУ від 26 вересня 2002р. № 1434 із внесеними змінами від 15.11.2006р. № 1602 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому.
Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів є контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Фонд соціального захисту інвалідів має право проводити перевірки підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів. Суми адміністративно-господарських санкцій використовуються на фінансування заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів.
Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»визначено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Частинами 1 та 3 ст. 18 вищевказаного Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006р. № 1836 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.
Статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 вищезгаданого Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007р. № 70, визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів –центру зайнятості. Частиною 1 пункту 2 Порядку встановлено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідно до ч.4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та п.3.7 Інструкції про заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів»відповідач самостійно у рядку 06 Звіту відображає суму коштів адміністративно-господарських санкцій, яку повинен сплатити самостійно у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 вказаного Закону.
Також, частиною 3 пункту 2 вказаною Порядку передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Так, судом встановлено, що на виконання вищенаведених вимог Закону, відповідачем були прийняті накази № 63/1 від 06.12.2006р. «Про забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів»на підприємстві відповідача, а також наказ № 85/1 від 03.12.2009р. «Про створення в 2010 році робочих місць для працевлаштування інвалідів», який містить посилання на виділення та створення у 2010 році двох окремих робочих місць для працевлаштування інваліда з належними умовами праці з подальшим дообладнанням робочих місць з урахуванням фізичних та інших особливостей інвалідів при їх працевлаштуванні ( а.с.16-18).
Також, згідно наданих суду копій звітів Форми № 3-ПН, затвердженого наказом Мінпраці України від 19.12.2005р. № 420, відповідачем з січня по грудень 2010 року до Центру зайнятості в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська подавались Звіти про наявність вакансій у 2010 році зі змісту яких вбачається, що на підприємстві відповідача для працевлаштування інвалідів були створені два робочі місця для інвалідів з детальним описом їхніх характеристик, на які можливе працевлаштування інвалідів, тобто були наявні два робочих місця для працевлаштування інвалідів (а.с.20-31).
Також, із доданих до позову копій листів від 29.04.2010р. №№ 05-09, які направлені відповідачем на адресу Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської міської ради, Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Дніпропетровської обласної організації Союз «Чернобиль України», Дніпропетровської координаційної ради громадських організацій інвалідів, Управління праці та соціального захисту населення Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради, а також поштових доказів про їх відправку адресатам судом встановлено, що відповідач звертався до вказаних органів та повідомляв про наявність вакансій на підприємстві відповідача для працевлаштування інвалідів та просив надати інформацію щодо кандидатур-інвалідів, які можуть працювати на підприємстві позивача (а.с.32-41).
Крім того, відповідачем були опубліковані у засобах масової інформації оголошення про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів в таких виданнях як «Бесплатно всегда»(№ 15(1219) від 19.04.2010р., № 30 (1234) від 09.08.2010р. та «Днепровская неделя»(№15(264) від 21.04.2010р., № 30(279)від 04.08.2010р.) –(а.с.42-45).
28.02.2011р. відповідачем було подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою № 10-ПІ затвердженою наказом Мінпраці України від 10.02.2007р. № 42 в якому відповідачем самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2010 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 40 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність –0 осіб, кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів –2 особи, фонд оплати праці штатних працівників –4954,0 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника –123850,00 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування –0 грн. (а.с.4).
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку суми позову, складеного працівником позивача, адміністративно-господарська санкція за не зайняття робочих місць для працевлаштування інвалідів складає 247700 грн., а також пеня за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій становить 3938 грн. 43 коп. (а.с.5).
З нарахуванням позивачем вказаних адміністративно-господарських санкцій та пені суд не погоджується та вважає зазначений позов необґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення ( ч. 2 ст. 218 ГК України).
Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід’ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.
З наведених вище документів убачається, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері господарювання щодо соціального захисту прав та законних інтересів інвалідів, навпаки, створив на підприємстві два робочі місця для працевлаштування інвалідів, подавав дані до центру зайнятості звіти щодо наявності вакантних місць для інвалідів протягом січня-грудня 2010 року, а також самостійно вживав заходи щодо пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним роботі місця, що підтверджується вищенаведеними документами ( а.с.16-45), а отже суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача у вчиненні ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивач в судове засідання не з’явився, доказів направлення центром зайнятості інвалідів на підприємство відповідача для працевлаштування у 2010р. суду не надав, не надано також і доказів того, що відповідачем було відмовлено інвалідам у працевлаштуванні на підприємстві відповідача.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за наведеним розрахунком є безпідставними та такими, що суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки вина у вчиненні відповідачем правопорушення щодо не працевлаштування інвалідів та не зайняття робочих місць інвалідами у ході судового розгляду справи не встановлена, а відповідно до норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»на відповідача покладено лише обов’язок щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пошук та направлення інвалідів на підприємство відповідача покладено на державні органи центру зайнятості відповідно до ст18-1 вказаного Закону.
Тобто, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що відповідальність за працевлаштування інвалідів несуть у рівній мірі як органи державної служби зайнятості, так і підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю.
Не можуть бути прийняті судом до уваги і посилання відповідача на те, що Дніпропетровським окружним адміністративним судом розглядалася уже справа за позовом позивача до відповідача про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені з зазначених підстав і ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011р. у справі № 2а-9296/09/0470 постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.12.2009р., якою позивачу відмовлено в задоволенні позову, залишена без змін, оскільки предметом спору у вказаній справі було невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році, тоді як предметом спору у даній справі є невиконання нормативу робочих місць у 2010 році. Тобто, позовні вимоги стосуються різних періодів, а тому прийняті у справі № 2а-9296/09/0470 рішення не можуть бути підставами для звільнення від доказування у розумінні ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, у яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71,86, 94,122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Тезіс» про стягнення 251 638 грн. 43 коп. – відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 28.09.2011р.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >С.О. Конєва
< Текст >