ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 39/232 | 02.10.06 |
За позовом Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"
до Державної акціонерної компанії "Хліб України"
про стягнення 6 980,22 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники:
Від позивача: Третьякова О.В. (довіреність № 218д від 19.01.2006 р.)
Від відповідача: Бічуков А.В. (довіреність № 12-14/552 від 04.09.2006 р.);
Пронін О.А. (довіреність № 02-14/319 від 20.10.2005 р.)
СУТЬ СПОРУ:
Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 6980,22 грн. заборгованості. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем було підписано розподільчий баланс та акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу, відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, зокрема до КПСП “Зоря”. З огляду на те, що як зазначає позивач, державна реєстрація КПСП “Зоря” була скасована без правонаступництва, позивач вважає, що відповідач передав позивачу недійсну вимогу на суму 6980,22 грн., а тому повинен нести відповідальність відповідно до ст. 519 ЦК України. Вимога позивача до відповідача про сплату боргу в розмірі 6980,22 грн. залишена без задоволення. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи.
Позивач у позовній заяві просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача.
Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Проте, позивач не зазначив на яке майно та на які грошові кошти він просить накласти арешт, а також не надав доказів в обгрунтування того, що невжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, які знаходяться у відповідача, утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду. За таких обставин, в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову судом було відмовлено.
Ухвалою суду від 12.07.2006 р. порушено провадження у справі.
Відповідач з‘явився в судове засідання, надав пояснення на позовну заяву, яким проти заявлених позовних вимог заперечив в повному обсязі, мотивуючи тим, що відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 р. № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” відповідач повинен був забезпечити передачу позивачу не погашених за бюджетними позичками зобов‘язань. Відповідно до зазначеної постанови передбачалась передача абсолютно всієї заборгованості. Відповідач вказує, що актом приймання-передачі дебіторської заборгованості, підписаним сторонами, не визначено, що позивачу передаються лише дійсні права вимоги. Згідно п. 2 вказаного акту відповідач зобов‘язаний перерахувати кошти на рахунок позивача лише у тому випадку, коли один з дебіторів розрахується із відповідачем, іншої правової підстави, за якою відповідач зобов‘язаний перерахувати кошти позивачу не передбачено. Відповідач зазначає, що позивач не надав належних доказів того, що КПСП “Зоря” було ліквідовано, не надав доказів проведення КПСП “Зоря” розрахунків з відповідачем, а також не надав доказів про вжиття заходів для стягнення з КПСП “Зоря” заборгованості.
Ухвалами суду від 04.09.2006 р., від 18.09.2006 р. розгляд справи відкладався, відповідно до ст. 77 ГПК України.
15.09.2006 року через канцелярію суду позивач подав заяву про заміну предмету позову в порядку ст. 22 ГПК України, в якій зазначив, що відповідач знав про безнадійність дебіторської заборгованості, переданої позивачу. Позивач вказує, що передача йому безнадійної дебіторської заборгованості призвела до заподіяння збитків в розмірі 6980,22 грн., які він просить стягнути з відповідача.
Відповідач проти заяви про заміну предмету позову заперечив.
В судовому засіданні, призначеному на 02.10.2006 р., за згодою сторін, оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
15.05.2003 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”, відповідно до п. 1 якої було утворено Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (позивач) шляхом виділення із складу Державної акціонерної компанії “Хліб України” філії “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики.
Відповідно до п. 3 зазначеної постанови відповідач повинен був забезпечити передачу позивачу права вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 р. № 977, від 24.01.1998 р. № 77, від 24.01.1998 р. № 83, від 25.08.1998 р. № 1338.
Пунктом 1.3. статуту позивача встановлено, що підприємство є правонаступником майнових прав та обов‘язків реорганізованої ДАК “Хліб України” у відповідності з розподільчим актом (балансом).
Відповідно до п. 3.1. статуту позивача підприємство утворено з метою організації роботи по поверненню боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою та їх реструктуризації, а також організації проведення розрахунків між підприємствами та отримання прибутку.
31.07.2003 року між Державним підприємством “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (позивачем) та Державною акціонерною компанією “Хліб України” (відповідачем) було підписано Акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв дебіторську заборгованість, зокрема, що виникла у зв‘язку з виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 р. № 977, на суму 90325,00 грн. згідно з реєстрами (додаток № 1, № 2). Відповідно до п. 1.1. зазначеного Акту передачі-приймання від 31.07.2003 р. вся заборгованість не підтверджена необхідною первинною документацією.
Відповідно до п. 4047 додатку № 1 до акту передачі-приймання дебіторської заборгованості від 31.07.2003 р. позивач прийняв від відповідача дебіторську заборгованість КПСП “Зоря” на суму 6980,22 грн. та відповідно право вимоги до КПСП “Зоря” на вказану суму.
Як зазначено у листі Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області № 1-13/333 від 22.03.2005 р. згідно рішення РДА № 58 Ступаківське сільськогосподарське пайове колективне підприємство “Зоря” 10.07.2002 р. було ліквідовано без правонаступництва.
Зазначене підтверджується довідкою Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 14.09.2006 р. № 21-10/5235-11, відповідно до якої Ступаківське сільськогосподарське пайове колективне підприємство “Зоря” 10.07.2002 р. ліквідовано.
13.06.2006 р. позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу за № 937/1, якою просив відповідача протягом 7 днів з дня отримання вимоги перерахувати позивачу грошові кошти в розмірі 6980,22 грн. Відповідач залишив зазначений лист-вимогу без відповіді та задоволення.
Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається. Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов‘язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов‘язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов‘язку.
Зобов‘язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, такими зобов‘язаннями, зокрема, є: договори та інші правочини. Крім того встановлено, що цивільні права та обов‘язки можуть виникати безпосередньо з актів органів державної влади. Як було встановлено в ході розгляду справи обов‘язок передати позивачу не погашені зобов‘язання та дебіторську заборгованість виник у відповідача на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 року № 690. Тобто, виходячи зі змісту Постанови КМУ від 15.05.2003 року № 690 відповідач зобов‘язаний передати позивачу: не погашені перед державним бюджетом та Укрексімбанком зобов‘язання за кредитами; не погашені за бюджетними позичками зобов‘язанння, що виникли внаслідок проведення розрахунків з оптовими постачальниками сільськогосподарськими товаровиробниками через відповідача матеріально-технічних ресурсів; не погашеної перед державним бюджетом заборгованості, що виникла в процесі переведення боргу акціонерної холдингової компанії “Укрнафтопродукт” на відповідача; не погашених перед державним комітетом з державного матеріального резерву зобов‘язань; не погашених перед оптовими постачальниками матеріально-технічних ресурсів зобов‘язань; інших непогашених зобов‘язань відповідача та права вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених, відповідно до постанов КМУ від 03.09.1997 року № 977, від 24.01.1998 року, № 77 від 24.01.1998 р. № 83 від 25.08.1998 року, № 1338 в рамках програми Міністерства сільського господарства США PL-480, а також до інших дебіторів відповідача.
Стаття 512 ЦК України встановлює, що підставою заміни кредитора у зобов‘язанні є передання ним своїх прав іншій особі за провочином (відступлення права вимоги), а також внаслідок правонаступництва.
Відповідно до п. 1.3. Статуту позивача, він є правонаступником майнових прав та обов‘язків реорганізованої ДАК “Хліб України” у відповідності з розподільчим актом (балансом). Тобто заміна кредитора у зобов‘язанні відбулася саме внаслідок правонаступництва, а не внаслідок передання своїх прав відповідачем позивачу за правочином. Зазначене підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема, актом передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу між позивачем та відповідачем на виконання постанови КМУ від 15.05.2003 року.
Звертаючись з позовом про стягнення боргу позивач вказує, що, відповідно до ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов‘язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов‘язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Як було встановлено в ході розгляду справи, позивач отримав право вимоги в результаті правонаступництва, а не в результаті передачі йому права вимоги за правочином. При цьому, реорганізація і правонаступництво відбулося в результаті прийняття відповідного рішення КМУ.
Судом встановлено, що Актом приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу між позивачем та відповідачем від 31.07.2003 року (п. 2) передбачені випадки коли на відповідача покладався обов‘язок повернути грошові кошти позивачу. Так, у разі виявлення факту проведення повного або часткового розрахунку дебіторів з відповідачем, що зменшує суму дебіторської заборгованості, переданої позивачу за розподільчим балансом, відповідач зобов‘язаний перерахувати протягом одного місяця отримані суми на рахунок позивача. В разі проведення розрахунку дебіторів з відповідачем після підписання розподільчого балансу, що зменшує суму дебіторської заборгованості позивача, відповідач зобов‘язаний протягом трьох банківських днів перерахувати грошові кошти на рахунок позивача в сумі, еквівалентній зменшенню дебіторської заборгованості.
Судом встановлено, що згідно рішення № 58 Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області державна реєстрація 10.07.2002 р. Ступаківське сільськогосподарське пайове колективне підприємство “Зоря” було ліквідовано без правонаступництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов‘язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора).
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у зв‘язку із ліквідацією КПСП “Зоря” припинено зобов‘язання по погашенню дебіторської заборгованості, та про те, що у відповідача не виник обов‘язок по перерахуванню грошових коштів позивачу.
Позивачем заявлені позовні вимоги про відшкодування збитків.
Відповідно до ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, й відшкодування збитків.
Згідно ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Таким чином, юридичною підставою для усіх видів цивільно-правової чи господарсько-правової відповідальності є наявність певних умов, що у своїй сукупності утворюють склад цивільного (господарського) правопорушення. Необхідними умовами цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності за загальним правилом є: протиправність поведінки особи; шкода як результат протиправної поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, що заподіяла шкоду.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач не довів належними засобами доказування наявності всіх умов, необхідних для застосування цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності, а саме - не довів протиправності поведінки відповідача, яка полягала в передачі за актом приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу між позивачем та відповідачем неналежним чином, не довів самого факту заподіяння збитків, причинного зв'язку між поведінкою відповідача та збитками, які, на думку позивача, йому були заподіяні.
Щодо вини, то у цивільному праві діє презумпція вини особи, яка вчинила правопорушення. При цьому, відсутність вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання (ст. 614 ЦК України). Враховуючи ту обставину, що позивачем не надано доказів вчинення правопорушення відповідачем, на відповідача не може бути покладено обов‘язок доводити відсутність вини у вчиненні правопорушення, наявність якого не доведена.
Вищевикладене свідчить про відсутність всіх умов, за наявності яких на відповідача може бути покладено обов‘язок по відшкодуванню збитків.
За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача 6980,22 грн. збитків є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, при відмові в позові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.
Суддя Гумега О. В.