донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
26.07.2011 р. справа №8/168пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Шевкової Т.А.
суддівБойченка К.І., Черноти Л.Ф.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача:не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Формат-18” м. Луганськ
на рішення господарського суду Луганської області
від18.04.2011р.
у справі№ 8/168пд (суддя Середа А.П.)
за позовомВідділу реклами Луганської міської ради м. Луганськ
до
Товариства з обмеженою відповідальністю “Формат-18” м. Луганськ
про стягнення 119 415грн. 28коп., розірвання договору та виконання певних дій
ВСТАНОВИВ:
Відділ реклами Луганської міської ради м. Луганськ звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Формат-18” м. Луганськ про стягнення з відповідача основного боргу за тимчасове користування місцями розташування рекламоносіїв, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, за період з липня 2007 року по квітень 2010 року у сумі 109598,42 грн. та пені за період з травня 2009 року по квітень 2010 року у сумі 9816,86 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору №325, укладеного між сторонами 01.09.06 року; розірвання вищезгаданого договору; зобов’язання відповідача демонтувати рекламні конструкції, розташовані у місті Луганську за адресами: вул. Сосюри (район буд. №137); вул. Газети "Луганська правда" (в районі ресторану "Корона"); вул. Леніна (в районі автозаправочної станції ТНК); вул. Леніна (в районі старої цукеркової фабрики).
Господарський суд Луганської області рішенням від 18.04.2011р. у справі № 8/168пд позов задовольнив частково. Стягнув з ТОВ "Формат-18" на користь Відділу реклами Луганської міської ради основний борг за користування місцями розміщення рекламоносіїв у сумі 109598 грн. 42 коп., пеню у сумі 8472грн. 63коп.
Провадження у справі щодо позовної вимоги про розірвання договору №325 про надання у тимчасове користування та використання місць для розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, укладеного 01.09.06 року, у простій письмовій формі, між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради, правонаступником якого є Відділ реклами Луганської міської ради (робочий орган) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Формат-18" (користувач) припинив.
Зобов’язав ТОВ "Формат-18" після набрання цим рішенням законної сили демонтувати за власний кошт рекламні конструкції, розташовані у місті Луганську за адресами: вул. Сосюри (район буд. №137); вул. Газети "Луганська правда" (в районі ресторану "Корона"); вул. Леніна (в районі автозаправочної станції ТНК); вул. Леніна (в районі старої цукеркової фабрики), - які є предметом договору №325 про надання у тимчасове користування та використання місць для розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, укладеного 01.09.06 року, у простій письмовій формі, між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради, правонаступником якого є Відділ реклами Луганської міської ради (робочий орган) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Формат-18" (користувач).
Товариство з обмеженою відповідальністю “Формат-18” м. Луганськ, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Луганської області від 18.04.2011р. у справі № 8/168пд скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заявник скарги не погоджується із висновком господарського суду щодо недоведеності відповідачем наявності обставин для визнання спірного договору № 325 недійсним, а скасування рішення виконкому № 147 та встановленого ним порядку плати не є підставою для визнання спірного договору недійсним, оскільки на думку заявника скарги і до, і в момент укладення договору № 325 виконавчий комітет Луганської міської ради не мав компетенції встановлювати порядок плати, за яким визначається ціна у договорах тимчасового користування місцями розташування. Вважає, що на момент укладення договору № 325 ціна цього договору не відповідала п.32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 року та правовому акту Луганської міської ради, яким встановлено порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламосіїв.
На думку заявника скарги в момент укладення договору № 325 існували підстави для його недійсності –визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Луганської міської ради № 147, на якому ґрунтувалась ціна договору, а також відсутність компетенції Виконавчого комітету луганської міської ради встановлювати порядок плати, за яким визначається ціна такого договору, і тому вважає висновок суду про відсутність в момент укладення договору № 325 підстав для його недійсності помилковим.
Заявник скарги зазначає, що відповідно до Типових правил розміщення зовнішньої реклами саме дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, а не договір тимчасового користування місцем, є підставою для встановлення спеціальної рекламної конструкції і тому висновок суду,щодо наявності підстав для демонтажу рекламних засобів є хибним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства України.
Представники сторін у судове засідання не з’явились, про поважність причин неявки суд не повідомили. Враховуючи те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, приймаючи до уваги ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається на документи, які були предметом розгляду суду першої інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статей 4-4,81-1Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 01.09.06 року між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради, правонаступником якого є позивач (далі - робочий орган) та відповідачем (далі - користувач) укладено договір №325 про надання у тимчасове користування та використання місць для розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, - згідно якому робочий орган у зв’язку з набуттям користувачем права власності на рекламоносії та переоформлення у встановленому порядку на своє ім’я дозволів на розміщення зовнішньої реклами, - надає користувачу у тимчасове платне користування місця розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, визначені у додатку до цього договору.
Вказані у п.1.1 місця користувач використовує виключно для розташування рекламних засобів, що визначені у рішенні виконавчого комітету Луганської міської ради (п.1.2); їх передача користувачеві здійснюється впродовж 5-ти днів з моменту підписання цього договору згідно акту приймання-передачі (п.1.3).
Розмір плати за всі надані у користування місця визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місяцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, затвердженого рішенням виконкому Луганської міськради від 12.07.06 року №147 та складає 8323,20 грн. на місяць (п.2.1).
Плата за тимчасове користування місцем розміщення рекламного засобу сплачується до 20 числа звітного календарного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок робочого органу (п.2.3).
Розмір плати у термін дії договору за тимчасове користування місцем розташування спеціальної конструкції може бути змінений за погодженням сторін, а також одноособово робочим органом на підставі рішення виконавчого комітету Луганської міської ради про внесення змін до тарифів плати за тимчасове користування місцями у випадках, передбачених законодавчими актами України (п.2.6).
Усі розрахунки за цим договором здійснюються відповідно до рішення виконкому Луганської міської ради від 12.07.06 року №147 (п.3.7).
Користувач зобов’язаний своєчасно та у повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування спеціальних конструкцій (п.3.4.2).
У випадку несвоєчасної або неповної сплати за місця розташування спеціальних конструкцій користувач сплачує пеню згідно з діючим законодавством України. Стягнення заборгованості проводиться у порядку, передбаченому чинним законодавством України (п.4.1.1).
Договір набирає юридичної сили з моменту його підписання сторонами та діє з 01.09.06 року до 03.04.11 року (п.5.1).
Зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку. Зміни та доповнення до даного договору вносяться шляхом укладення додаткових угод (п.5.2).
Всі зміни, доповнення та додатки до цього договору мають однакову з ним юридичну силу, якщо вони підписані його сторонами та є його невід’ємною частиною (п.7.1) (а.с.10-11).
Місця розташування рекламних конструкцій робочий орган передав користувачеві 01.09.06 року, що підтверджується двостороннім актом приймання-передачі (а.с.12).
25.09.06 року сторони уклали Додаткову угоду №001, якою внесли зміни до наступних пунктів основного договору (цитуються –з урахуванням предмету спору): з п.1.1 виключили посилання на 4 місця розміщення рекламоносіїв (не мають відношення до даного спору); змінили редакцію п.2.1 та встановили розмір місячної плати за користування місцем розміщення 4 спірних рекламоносіїв у сумі 3916,80 грн.
Додаткова угода містить і інші зміни та доповнення, які не мають відношення до цього спору (а.с.14).
Рішенням господарського суду Луганської області від 25.08.10 року у справі №11/177пд, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.10 року, цей договір визнано недійсним на майбутнє, - тобто після набрання рішенням законної сили.
Отже, у період з моменту укладення (01.09.06 року) та до 04.10.10 року даний договір був чинним.
За приписами ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, уклавши вищезгаданий договір №325 від 01.09.06 року, сторони реалізували своє право на свободу договору.
Як сказано у ст.11 ЦКУ, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, між іншим, являються договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.204 ЦКУ правочин вважається правомірнним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а ст.629 ЦК України містить імперативну норму: договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 628 ЦКУ передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку (ч. 1 ст. 630 ЦКУ).
У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою
хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 5.2 спірного договору сторонами дотримані вимоги частини 1 ст. 651 ЦКУ, згідно якій зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Однією з істотних умов договору є ціна (розмір плати за користування місцем розташування рекламоносіїв).
Сторонами також досягнута згода щодо ціни (плати за користування місцями розташування рекламоносіїв).
Сторони керувалися частинами 1-2 ст. 632 Цивільного кодексу, згідно яким ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Крім того, вони передбачили можливість внесення змін до рівня місячної плати (п.2.6 договору).
Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу" (в редакції, чинній на час укладення спірної угоди), якою встановлено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 року №2067 (далі –Правила №2067), відповідно до п. 3 яких зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил; п. 32, - яким встановлено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності,
встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.
Виконком Луганської міської ради прийняв низку рішень, а саме №147 від 12.07.06 року, яким було затверджено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська.
Факт скасування цього рішення постановою господарського суду Луганської області, - не є підставою для автоматичного визнання недійсним усього договору №325 від 01.09.06 року або окремих його положень (пунктів), а також дня односторонньої відмови сторони (у даному випадку –користувача) від виконання умов договору, - вказана постанова була підставою лише для внесення змін до останнього у порядку, встановленому його пунктом 7.1.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, - тобто не з підстав, які виникли після вчинення правочину, а тільки тих, яких сторона (сторони) не додержалися в момент його вчинення.
Наявність таких обставин по цьому спору відповідач не довів.
Як встановлено судом та визнано відповідачем у справі, останній, дізнавшись про скасування вищезгаданого рішення міськвиконкому, не звернувся до робочого органу (позивача) з приводу внесення змін до договору в частині визначення рівня місячної плати за користування місцями розміщення рекламоносіїв, не вирішив це питання у встановленому законом порядку, але припинив (частково або зовсім) внесення плати за користування ними, або ж став вносити її у розмірі, не передбаченому договором.
Частинами 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно частині 1 ст. 653 ЦКУ, у разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, - а частиною 3 тієї ж статті встановлено, що у разі зміни договору зобов’язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно ст. 654 ЦКУ зміна або розірвання договору вчиняються у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
З цією нормою закону кореспондується пункт 7.1 основного договору, відповідно до якого зміна його умов може мати місце лише шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
Таким чином, відповідач, не вирішивши питання про внесення змін до договору №325 від 01.09.06 року, був зобов’язаний виконувати його умови у редакції, чинній у період з липня 2009 року по квітень 2010 року, у т. ч. –щомісячно вносити плату у розмірі, встановленому п. 2.1 договору та додатковою угодою до нього.
З наведеного слідує, що відповідач припустився порушення зобов’язань, які витікають з договору.
В силу чинного законодавства на його підставі у сторін виникли зобов’язання (ст. 509 ЦКУ), одностороння відмова від виконання яких не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу).
За своєю суттю згаданий тут договір є договором найму (оренди).
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1 ст.759 ЦКУ; ст. 2 Закону України від 10.04.92 року №2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна").
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст. 761ЦКУ;ст.5 Закону).
Згідно ст. 762 Цивільного кодексу (ст.ст.18,19 Закону), за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1). Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.5).
Як вбачається з пунктів 2.3 і 3.4.2 договору №325 від 01.09.06 року, відповідач взяв на себе зобов’язання щомісячно, до 20-го числа звітного календарного місяця, вносити місячний платіж за договором у встановленому ним розмірі на розрахунковий рахунок позивач, - але, як доведено наявними у справі доказами, у період з липня 2009 року по квітень 2010 року не виконував або неналежним чином виконував цей обов’язок, що призвело до утворення згадуваного тут основного боргу.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).
Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).
Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).
Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України, встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій, розрахунок суми пені виконано з дотриманням даної норми та договору, у сумі 8472грн.63коп.
При вирішенні питання про розірвання договору №325 від 01.09.06 року суд виходить з того, що вищезгаданим рішенням господарського суду Луганської області від 25.08.10 року у справі №11/177пд, яке набрало законної сили, його визнано недійсним на майбутнє, а тому відповідно до приписів ч.2 ст. 35 ГПК України даний факт не потребує повторного доведення, а провадження щодо цієї частини позову підлягає припиненню на підставі п.2 ч.1 ст. 80 названого Кодексу.
Позивачем заявлені вимоги про покладення на відповідача обов’язку демонтувати 4 вищезгадані рекламні конструкції.
Як вбачається з п. 5.4 договору №325 від 01.09.06 року, сторони домовилися, що договір може бути розірвано за рішенням господарського суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання контрагентом своїх зобов’язань.
Цей пункт договору кореспондується з приписами частин 1-2 ст. 651 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Наявними у справі доказами належним чином доведено факт невиконання відповідачем (користувачем) своїх зобов’язань за договором щодо внесення плати за користування місцями розміщення рекламоносіїв, що, безумовно, є істотним порушенням умов договору, у зв’язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню, про що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку.
Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Луганської області від 18.04.2011р. у справі № 8/1168пд є таким, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, підстав для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги за наведеними в ній мотивами не вбачається.
Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита при зверненні з апеляційною скаргою покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Формат-18” м. Луганськ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Луганської області від 18.04.2011р. у справі № 8/168пд залишити без змін.
Головуючий Т.А. Шевкова
Судді К.І. Бойченко
Л.Ф. Чернота
Повний текст постанови підписаний та оформлений 29.07.2011 року
Надруковано 5 прим:
1 –позивачу
2 –відповідачу
3 –до справи
4 –гос. суду 5 –ДАГС