|
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.09.06 м. Київ 40/316-А
|
№40/310-А м. Київ 27.09.2006 |
12 год.20 хв.
За позовом Адвокатської контори «ПРАВІС», м.Донецьк
до Кабінету Міністрів України
за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору
Державної судової адміністрації України (далі-третя особа 1)
Міністерства фінансів України (далі-третя особа 2)
про визнання незаконною та нечинною постанови
Склад суддів: Смірнова Л.Г.
(головуюча)
Сулім В.В.
Пилипенко О.Є.
Секретар судового засідання Уманець А.В.
|
Представники: |
|
|
Від позивача: |
Федоров І.Ю., представник за довіреністю №239/108 від 02.06.2006 |
|
Від відповідача: Від третьої особи 1: Від третьої особи 2: |
Крижановська І.М., представник за довіреністю №29/1/13 від 05.09.2006 Свиридова Н.О., представник за довіреністю №11-1776/06 від 27.03.2006 Іщенко Р.А., пердставник за довіреністю №31-28000-11/60 від 16.08.2006 |
Обставини справи :
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги Адвокатської контори «ПРАВІС»до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»від 27.04.2006 в частині встановлення граничних розмірів компенсації витрат на правову допомогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що оскаржувана постанова суперечить вимогам пункту 5 статті 116 Конституції України та статті 2 Закону України „Про власність” щодо забезпечення рівних умов для розвитку вісх форм власності, оскільки оскаржуваною постановою було встановлено значно менший граничний розмір оплати витрат на правову допомогу, що сплачується за рахунок держави, а ніж граничний розмір витрат на правову допомогу, що сплачується суб'єктом владних повноважень. В обгрунтування своїх вимог позивач посилається також на те, що він є адвокатським об'єднанням, має у своєму штаті адвокатів, що надають правову допомогу, отже є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовуватися оспорюваний акт. У зв'язку з тим, що розмір компенсації за рахунок держави встановлено значно малий, позивач втратить багатьох своїх клієнтів, чим буде порушено його інтереси.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.05.2006 відкрито провадження у справі, попереднє судове засідання призначено на 06.06.2006.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2006 закінчено підготовче провадження і справу призначено до розгляду, судове засідання призначено на 22.06.2006.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 07.06.2006, розгляд справи доручено здійснювати колегіально у наступному складі суддів: Смірнова Л.Г. (головуюча), Сулім В.В., Пилипенко О.Є.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2006 до участі у справі третіми особами без самостійних вимог на предмет спору було залучено Державну судову адміністрацію України та Міністерство фінансів України, у судовому засіданні оголошено перерву до 06.07.2006.
У судовому засіданні 06.07.2006 оголошено перерву до 23.08.2006.
Судове засідання призначене на 23.08.2006 не відбулось у зв'язку з відсутністю суддів Сулім В.В. та Пилипенко О.Є, які перебували у щорічній відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2006 розгляд справи було призначено на 27.09.2006.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що приймаючи оспорювану постанову відповідач діяв в межах наданих йому повноважень відповідно до приписів пункту 2 розділу ХІ „Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного процесуального кодексу України та пункту 2 розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення ним прав та захищених законом інтересів підприємства чи організації. Оскільки позивачем не доведено належними засобами доказування вищезазначених порушень у зв'язку з прийняттям оспорюваної постанови, позовні вимоги слід вважати необгрунтованими та такими, що не підлягають задовленню.
Третя особа 1 по суті позовних вимог пояснила, що жодного взаємозв'язку між оплатою праці адвоката та компенсацією стороні у судовому процесі, на користь якої винесено судове рішення, іншою стороною або державою витрат на правову допомогу немає. Правова допомога суб'єкту владних повноважень надається його фахівцями, які отримують заробітну плату і відповідно державний чи місцевий орган виконавчої влади не несе витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права. Право на оскарження нормативно-правового акта, відповідно до приписів статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, мають особи, щодо яких його застосовано. Оскільки позивачем не доведено належними засобами доказування порушення його прав та інтересів, не доведено порушення вимог чинного законодавства у зв'язку з прийняттям оспорюваного акта, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Третя особа 2 по суті позовних вимог пояснила, що адвокатська контора „Правіс” є неналежним позивачем, а відповідачем було прийнято оскаржувано постанову відповідно до вимог чинного законодавства в межах наданих йому повноважень. Оскільки права позивача не порушено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється за правилами цього Кодексу.
Із зібраних доказів та пояснень представників сторін та третіх осіб,-
ВСТАНОВЛЕНО:
Відповідачем 27.04.2006 було прийнято постанову №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»(далі-постанова). Постановою було встановлено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ.
Згідно додатку №1 до постанови витрати, пов'язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень сплачується наступним чином: якщо компенсація сплачується іншою стороною (суб'єктом владних повноважень), граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи. Якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Посилаючись на те, що вищезазначеною постановою, в частині встановлення граничних розмірів компенсації витрат на правову допомогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, було порушено приписи пункту 5 статті 116 Конституції України та статті 2 Закону України „Про власність” щодо забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необгрунтовані та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочиснства України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Право на оскарження нормативно-правового акта, відповідно до приписів статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, мають особи, щодо яких його застосовано.
Таким чином, право на звернення до суду з позовом має певне коло суб'єктів при цьому, це звернення здійснюється з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення ним прав та захищених законом інтересів підприємства чи організації.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та частиною другою статті 84 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що граничний розмір компенсації витрат на правовову допомогу встановлюється законом. Відповідно до приписів пункту 2 розділу ХІ „Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного процесуального кодексу України та пункту 2 розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до моменту набрання чинності відповідним законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України. Таким чином, приймаючи оспорювану постанову відповідач діяв в межах наданих йому повноважень.
Частиною першою статті 84 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. У випадках, передбачених законодавством, особі може надаватися безоплатна правова допомога. Правовідносими між адвокатом або фахівцем у галузі права та клієнтом визначаються цивільно-правовою угодою. Права та обов'язки адвоката визначені Законом України „Про адвокатуру”, Правилами адвокатської етики тощо.
Частиною першою статті 12 Закону України „Про адвокатуру” визначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори або утримуватися від їх укладання, а також визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої згоди з конрагентом домовленості.
Посилання позивача на те, що у зв'язку з встановленням розміру компенсації за рахунок держави у надзвичайно малому розмірі, позивач втратить багатьох своїх клієнтів, що призведе до порушення його інтересів, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди, відповідно до досягнутої з громадянином чи юридичною особою домовленості, а тому суд не вбачає жодного взаємозв'язку між оплатою праці адвоката та компенсацією стороні у судовому процесі, на користь якої винесено судове рішення іншою стороною або державою витрат на правову допомогу.
Таким чином, позивачем не доведено порушення його прав та інтересів у зв'язку прийняттям відповідачем оспорюваної постанови, що є обов'язковою умовою для визнання акта незаконним.
Керуючись ст.2, 7, 17, 71, 158, 161, 162, 163 та п.6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Господарський суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді Смірнова Л.Г.
(головуюча) Сулім В.В.
Пилипенко О.Є.