донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
19.07.2011 р. справа №17/34
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Шевкової Т.А.
суддівБойченка К.І., Черноти Л.Ф.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_4 дов. № 868004 від 20.05.2010 р.
від відповідача:ОСОБА_5 дов. від 01.03.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Уником-сервіс” м. Донецьк
на рішення господарського суду Донецької області
від11.05.2011р.
у справі№ 17/34 (суддя Татенко В.М.)
за позовомСуб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_6 Білоцерківський район Київська область
доТовариства з обмеженою відповідальністю „Уником-сервіс” м. Донецьк
простягнення 42010,00 грн.
В С Т А Н О В И В:
Суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_6, Білоцерківський район, Київська область звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Уником-сервіс” м. Донецьк боргу у сумі 42010,00грн. за договором про надання транспортних послуг від 18.06.2.010 року № 7.
Господарський суд Донецької області рішенням від 11.05.2011р. у справі № 17/34 позовні вимоги визнав обґрунтованими доведеними матеріалами справи та задовольнив у повному обсязі.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Уником-сервіс” м. Донецьк, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 11.05.2011р. у справі № 17/34 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заявник скарги не погоджується із висновком господарського суду щодо доведеності матеріалами справи суми боргу за договором, оскільки вважає договір про надання транспортних послуг від 18.06.2.010 року № 7 неукладеним.
Так, вважає, що текст договору, наданий позивачем, та текст договору, якій наявний у відповідача відрізняються, а саме: надана позивачем редакція не містить п.1.2 договору щодо вартості послуг, а п.3.1 та 5.1 мають іншу редакцію в частині підстав для платежу та строку дії договору; в тексті договору відсутні істотні умови договору, передбачені ст.50 Закону України «Про автомобільний транспорт»; в редакції договору позивача відсутні умови щодо вартості перевезення; договір в редакції позивача підписаний невідомою відповідачеві особою.
Заявник скарги вважає недоведеним, наданими позивачем документами, факт наявності боргу за договором про надання транспортних послуг від 18.06.2.010 року № 7.
Представник позивача вважає рішення господарського суду від 11.05.2011р. у справі № 17/34 законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Конституції України, статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Між СПД –фізичною особою ОСОБА_6 (перевізник) та ТОВ „Уником-сервіс” (замовник) 18.06.2010р. укладено договір про надання транспортних послуг №7, за умовами якого перевізник надає замовнику транспортний засіб для перевезення вантажу і зобов’язується доставити довірений йому вантаж, а замовник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до розділу 3 договору, оплата за надання послуг по перевезенню вантажу здійснюється відповідно до заявки і згідно рахунків-фактур перевізника після надання ним послуг (закінчення рейсу) протягом 3 банківських днів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Перевізника. Виконання транспортних послуг оформлюється актом виконання робіт.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем надані відповідачеві послуги нас суму 48490,00грн., про факт надання яких свідчать акти здачі-прийняття виконаних робіт (послуг): №БР-00167 від 21.06.2010р. на суму 2100,00грн., №БР-00170 від 23.06.2010р. на суму 4380,00грн., №БР-00171 від 24.06.2010р. на суму 5520,00грн., №БР-00172 від 25.06.2010р. на суму 7620,00грн., №БР-00173 від 26.06.2010р. на суму 8160,00грн., №БР-00174 від 27.06.2010р. на суму 3000,00грн., №БР-00175т від 28.06.2010р. на суму 6780,00грн., №БР-00180 від 29.06.2010р. на суму 900,00 грн., №БР-00183 від 30.06.2010р. на суму 1350,00грн., №БР-00184 від 01.07.2010р. на суму 1350,00грн., №БР-00188 від 02.07.2010р. на суму 1350,00грн., №БР-00189 від 03.07.2010р. на суму 1350,00грн., №00190 від 04.07.2010р. на суму 850,00грн., №БР-00195 від 06.07.2010р. на суму 3780,00грн., які підписані представниками сторін без зауважень та заперечень та скріплені печатками підприємств.
Виставлені позивачем рахунки на оплату послуг відповідач оплатив частково у сумі 4380грн.00коп., за актами здачі-прийняття виконаних робіт (послуг) №БР-00167 від 21.06.2010р. на суму 2100,00грн. та №БР-00170 від 23.06.2010р. на суму 4380,00грн.
Сума 42010,00 грн. відповідачем не оплачена.
12.02.2011р. позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу про сплату суми боргу у розмірі 42010,00грн., яка останнім була залишена без відповіді.
В матеріалах справи відсутні документи підтверджуючі надання відповідачем доказів оплати позивачеві боргу у сумі 42010,00 грн.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.
Згідно ст.193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи те, що позивач свої зобов’язання за договором виконав належним чином, факт надання послуг підтверджено відповідними документами, відповідач не надав суду доказів оплати наданих послуг по перевезенню вантажів у сумі 42010,00 грн., як і не надав доказів підтверджуючих, що у період дії договору №7 від 18.06.2010р. між сторонами існували інші правовідносини, слід визнати, що господарський суд дійшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та задовольнив їх.
Доводи заявника скарги про те, що договір перевезення є неукладеним є необґрунтованими та спростовуються наступним.
Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Зазначені пункти статті 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку представляють, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами підписано та скріплено печатками зазначені вище акти здачі-прийняття виконаних робіт (послуг) на підставі яких позивачем складені та виставлені рахунки-фактури на відповідні суми.
В матеріалах справи також наявні копії податкових накладних від 06.07.2010р. №195, 04.07.2010 року № 190, 03.07.2010 року № 189, 02.07.2010 року № 188, 01.07.2010 року № 184, 30.06.2010 року № 183, 29.06.2010 року № 180, 28.06.2010р. № 176, 27.06.2010 року № 175, 26.06.2010 року №БР-00174, 25.06.2010року № БР-00173, 24.06.2010року № БР-00171, які підтверджують здійснення господарських операцій з надання послуг перевезенню відповідачеві.
Отримані послуги відповідачем оплачено частково в сумі 48490,00грн.
Наступним схваленням спірного договору перевезення є прийняття позивачем наданих послуг, що підтверджується наявними актами здачі-прийняття виконаних робіт (послуг).
Крім того, надані позивачем відповідачеві послуги за спірним договором частково відповідачем оплачені у сумі 48490,00грн.
Згідно частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Цивільна дієздатність юридичної особи визначена статтею 92 цього Кодексу.
За змістом частини 3 вказаної статті орган або особа, яка відповідно до
установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Договір перевезення укладений від імені відповідача керівником юридичної особи ОСОБА_7, якій згідно статуту підприємства уповноважений вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі і підписувати договори.
У відповідності до статті 11 Цивільного Кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до умов ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтею 509 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Майново-господарські зобов’язання, у відповідності до ст. 179 Господарського Кодексу України, які виникають на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.
Статтею 179 Господарського Кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ГК України, з врахуванням особливостей, передбачених господарським законодавством.
Приписами статей 627, 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що сторони є вільними при укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Спірний договір поставки укладено в письмовій формі та в порядку, передбаченому законодавством України.
У главі 20 Господарського Кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів, згідно якого за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором, після чого сторони погоджують розбіжності, які виникли та договір підписується на взаємоузгоджених умовах.
Як вбачається з матеріалів справи договір про надання транспортних послуг від 18.06.2.010 року №7 підписано без протоколу розбіжностей, заперечень про невідповідність умов договору не наведено.
Наведене дає підстави вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, підписання спірного договору за викладеними в ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін.
Аналізуючи умови спірного договору, колегія суддів встановила, що зміст договору не суперечить вимогам чинного законодавства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором, тому підстав для визнання недійсним договору про надання транспортних послуг від 18.06.20010 року №7 за наведеними заявником скарги підставами немає.
Доводи заявника скарги про те, що господарським судом при винесенні рішення був порушений принцип змагальності сторін, закріплений у статті 43 ГПК України, не знайшли підтвердження в ході слухання справи виходячи з того, що судом першої інстанції справа розглядалася на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами. Позивач не скористався наданим йому правом захищати свої інтереси в судовому засіданні і доводити свої заперечення відповідно вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки розгляд позовної заяви без участі представника відповідача не призвів до прийняття невірного рішення, цей довід заявника скарги не може бути підставою для зміни або скасування рішення суду.
Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Донецької області від 11.05.2011р. у справі № 17/34 про задоволення позовних вимог є таким, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому підстав для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита при зверненні з апеляційною скаргою покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Уником-сервіс” м. Донецьк залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 11.05.2011р. у справі № 17/34 залишити без змін.
Головуючий Т.А. Шевкова
Судді К.І. Бойченко
Л.Ф. Чернота
Надруковано 5 прим:
1 –позивачу
2 –відповідачу
3 –до справи
4 –гос. суду Дон.обл. 5 –ДАГС