Апеляційний суд Рівненської області
______________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області у складі
головуючого судді Коробова О.К.,
суддів Квятковського А.С.,
Гладкого С.В.,
з участю прокурора Мартинюка В.П.,
обвинуваченого ОСОБА_2,
захисника ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляцію адвоката ОСОБА_4 (захисника обвинуваченого ОСОБА_2) на постанову Рівненського міського суду від 16 вересня 2011 року.
Указаною постановою щодо обвинуваченого ОСОБА_2 обраний запобіжний захід –взяття під вартою.
Як зазначено в постанові суду, головний державний податковий інспектор Березнівського відділення Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України, —в одержанні хабара від ОСОБА_5 у сумі 1000 грн. за видачу довідки.
У засіданні апеляційного суду прокурор та слідчий повідомили, що ОСОБА_2 пред’явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України.
Обираючи запобіжний захід у виді взяття під варту суд у постанові від 16 вересня 2011 року обґрунтував своє рішення твердженням про достатність підстав вважати, що більш м’які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_2, а перебуваючи на волі він може ухилятись від слідства і суду, перешкоджатиме встановленню істини по справі впливатиме на свідків, продовжуватиме злочинну діяльність. На чому ґрунтується таке переконання суд в своїй постанові не зазначив.
В апеляції захисник указану постанову суду просить скасувати і обрати ОСОБА_2 запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. При цьому захисник стверджує, що суд не взяв до уваги щире каяття ОСОБА_2 і визнання ним вини в отриманні хабара, не врахував дані про особу обвинуваченого, який не притягувався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, позитивно характеризується має сім’ю, виховує малолітнього сина ( 2-хроків). Підстав для застосування найбільш суворого запобіжного заходу, на думку захисника, в суді не встановлено.
В судовому засіданні ОСОБА_2. заявив, що щиро кається у вчиненому, повністю визнає свою вину у вчиненні дій, в який обвинувачується, сприяє досудовому слідству, від досудового слідства не ухилявся, просить врахувати, що на його утриманні є дружина і дитина.
Захисник в суді наголосив на тому, що взяття під варту не може застосовуватись лише з погляду на тяжкість злочину в якому обвинувачується особа. Але ніяких інших доводів для взяття під варту ні слідчий, ні прокурори не наводили.
За поясненнями слідчого Самардака В.В., в провадженні якого зараз перебуває справа, слідчим шляхом ніяких даних про наявність ризику ухилення обвинуваченого від досудового слідства та суду та ризику перешкоджання з’ясуванню істини по справі під час перебування ОСОБА_2 не в слідчому ізоляторі не встановлено.
Прокурор Мартинюк В.П. пояснив, що прохання про застосування найбільш суворого запобіжного заходу ґрунтується лише на тяжкості злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_2, а інших доводів для обґрунтування необхідності взяття під варту обвинуваченого він навести не може.
Заслухавши суддю-доповідача, прохання обвинуваченого та його захисника про задоволення апеляції і обрання запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, пояснення слідчого Самардака В.В., думку прокурора про залишення постанови без зміни, ознайомившись з матеріалами судової справи, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню.
Частиною 2 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
У рішенні від 8 квітня 2010 року по справі «Фельдман проти України»(Заява № 76556/01 та 38779/04) Європейський суд констатував порушення п.1 ст. 5 Конвенції. оскільки постанови суду про продовження тримання під вартою не містили належного обґрунтування.
Як роз’яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства“ :
? (п.3) взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв’язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки.
? (п.13) Обов’язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м’які запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого.
Порушуючи вказане положення Конституції України, вимоги КПК України, викладені роз’яснення Верховного Суду України і практику Європейського суду з прав людини Рівненський міський суд обрав щодо ОСОБА_2 найбільш суворий запобіжний захід, пов’язаний з обмеженням права особи на свободу і особисту недоторканість, не виклавши ніякого обґрунтування свого рішення.
Із протоколу судового засідання (а.с. 11-12) вбачається, що суд не вжив заходів до дослідження обставин, які є предметом доказування по справі та на яких може ґрунтуватись впевненість суду в тому, що більш м’які запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого. Ні слідчий, який звернувся до суду з поданням, ні прокурор Скобуха І.М. не навели суду жодного доводу для доведення неможливості застосувати альтернативні запобіжні заходи, чи для спростування доводів захисника та обвинуваченого. І слідчий, і прокурор обмежились (кожний) викладенням своєї думки одним реченням, із зазначенням про своє припущення щодо можливості ухилення ОСОБА_2 від слідства та суду та перешкоджанню встановленню істини по справі. Та при цьому жодних доводів для підтвердження своєї думки ні слідчий, ні прокурор суду не виклали.
У поданні слідчого до суду, погодженому із заступником прокурора Рівненської області, теж не міститься доведення обставин, які за діючим законодавством України та практикою Європейського Суду з прав людини можуть бути підставою для попереднього ув’язнення особи.
У поданні слідчого (а.с. 1, 2) необхідність обрання найбільш суворого запобіжного заходу обґрунтована посиланням на відсутність тяжких хвороб у ОСОБА_2 його працездатність і те, що вік його ще не похилий. З тим, що такі обставини можуть бути підставою для досудового ув’язнення особи, погодитись не можна.
Тяжкий стан здоров’я і похилий вік особи, за певних обставин, може перешкоджати взяттю під варту особи, але навпаки —відсутність тяжких хвороб і недосягнення похилого віку не можуть бути підставою для взяття особи під варту.
Питання можливості чи неможливості застосування альтернативного запобіжного заходу в суді першої інстанції взагалі не обговорювалось. Тим самим Рівненським міським судом була проігнорована судова практика Європейського суду з прав людини, яку суди мають застосовувати як джерело права. Адже Європейський суд в численних рішеннях наголошував про необхідність у кожному випадку розглядати можливість застосування альтернативних запобіжних заходів і доводити неможливість їх застосування, якщо суд обирає саме запобіжний захід у виді взяття під варту.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляцію адвоката ОСОБА_4 (захисника обвинуваченого ОСОБА_2) на постанову Рівненського міського суду від 16 вересня 2011 року задовольнити частково.
Постанову Рівненського міського суду від 16 вересня 2011 року про обрання запобіжного заходу –взяття під варту ОСОБА_2 змінити. Запобіжним заходом щодо обвинуваченого ОСОБА_2 замість взяття під варту обрати підписку про невиїзд.
Звільнити ОСОБА_2 з під варти негайно залі суду.
Судді (підписи)
Згідно.
Суддя-доповідач О.К. Коробов