Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2011 р. справа № 2а/0570/12647/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 10 год. 45 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Кочанової П.В.
при секретарі Дікусяк Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області про встановлення відсутності повноважень, визнання вимоги незаконною та скасування вимоги,-
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача: не з’явився
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа – підприємець ОСОБА_2 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області (надалі – Управління) про встановлення відсутності повноважень у суб’єкта владних повноважень, Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області складати вимогу № 1600 від 29.11.2010 року без наявності у відповідача заяви позивача складеної за Додатком № 28 Інструкції про порядок обчислення сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України встановленої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. № 21-1 та без наявності поданої звітності пункту 2.1 розділу ІІ Порядку 2.2 від 05.11.2009 р. № 26-1 «Про порядок формування і представлення страхувальниками звітів відносно до сум нарахованих внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування органами Пенсійного фонду України», визнання вимоги № 1600 від 29.11.2010 року незаконною та скасування її, як таку.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно ст. 67 Конституції України, для підприємця, що сплачує фіксований податок встановлено конституційний обов’язок, громадянина сплачувати податки і збори в порядку і розмірах виключно встановлених законом.
Відповідно до ст. 14 та 15 Закону України “Про систему оподаткування” визначено загальнодержавні та місцеві податки і збори та ст. 16 цього ж Закону встановлено, що сплати в державні та інші цільові фонди, які не передбачені цим Законом мають своїм джерелом виключно прибуток підприємств, який залишається після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів), передбачених статтями 14 і 15 цього Закону, можуть бути здійснені лише на добровільних засадах.
Позивач зазначає, що суб’єкт господарювання, який одержує прибуток (дохід) відповідно до ст. 52 та п. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, з якого сплачено єдиний податок відповідно до Указу Президента № 272 - фіксований податок, залишається майно отримане підприємцями в результаті їх підприємницької діяльності, то це майно, у відповідності до ст. 41 Конституції України та ст. 317 ЦК України, є приватною власністю підприємця і належить тільки йому.
Також ст. 1 та ст. 16 Закону України “Про систему оподаткування” визнається право як власника майна саме на добровільних засадах робити відрахування на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, яке не внесено до спрощеної системи оподаткування, на якій працює позивач і сплачує податки згідно із Указом № 272. А також вимога про сплату боргу № 1715 від 01.02.2011р. складена начальником Управління ПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя з порушенням законодавства України.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про що є відомості в матеріалах справи. При цьому, від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи без його участі та заперечення на позовну заяву, відповідно до якої зазначив, що відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, регулюються виключно Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058. Відповідно до Закону України “Про внесення змін до законів України “Про Державний бюджет на 2010 рік” та “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, який набрав чинності з 17.07.2010 р. фізичні та юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах, зобов’язані сплачувати страхові внески у розмірі не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників (з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду). Сплата страхових внесків здійснюється щоквартально, протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.
Оскільки законодавчо було встановлено обов’язок доплати та розмір доплати до Пенсійного фонду України, окремо від платника не вимагалось подання заяви та зазначення у звіті наведених сум.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа – підприємець 27.12.2010р. виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області, є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області.
Згідно ст. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає та готує документи для виплати, забезпечує своєчасне в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, згідно законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом України через Міністра праці та соціальної політики України.
Згідно ст. 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах.
У відповідності до п. 5 ст. 4 вказаного Положення, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо, зокрема, забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення; забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства; стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно несплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; призначення виплати пенсій; забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
29 листопада 2010 року Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області було прийнято вимогу № 1600 про сплату боргу зі сплати страхових внесків в розмірі 632,46 гривень.
Зазначена вимога була оскаржена позивачем в адміністративному порядку до відповідних органів Пенсійного фонду України.
Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя від 18.04.2011 р. № 8809/02 заява про узгодження Вимоги про сплату недоїмки № 1600 від 29.11.2010 р. залишена без задоволення, а вказана Вимога про сплату недоїмки - без змін.
Рішенням ГоловногоУправління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.05.2011р. № 8066/08 продовжено строк розгляду скарги.
Рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.06.2011р. № 9163/08 “Про результати розгляду скарги”, скаргу ФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення, Рішення управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області № 8809/02 від 18.04.2011 року – залишено без змін, Вимогу про сплату недоїмки № 1600 від 29.11.2010 р. - залишено без змін.
Рішенням Пенсійного фонду України № 13642/09-10 від 04.07.2011 р. “Про результати розгляду скарги” рішення управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя № 8809/04 від 18.04.2011 р. та рішення головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 02.06.2011 р. № 9163/08 в межах процедури узгодження вимоги про сплату боргу від 29.11.2010 р. № 1600 на суму 632,46 грн. залишено без змін, скаргу Скаржниці - без задоволення.
Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) регулює відносини, що виникають суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим нормативно-правовим актом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, на яких поширюється його дія.
Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-IV установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно форми власності, виду діяльності та господарювання, у представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований чи єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 статті 14 зазначеного вище Закону страхувальниками зазначених осіб є роботодавці: підприємства, установи організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні (у тому числі представництва, відділення та відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, мають окремий баланс самостійно ведуть розрахунки застрахованими особами), особи - суб'єкти підприємницької діяльності та особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
Ставки, механізм справляння та пільги сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено Законом України від 26 червня 1997 року N 400/97-ВР “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, де, як в Законі N 1058-IV, не передбачено такої пільги, як звільнення сплати цього збору для підприємницької діяльності, перейшли на спрощену систему оподаткування.
Таким чином, суд дійшов висновку, що страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення сплати.
Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.
Згідно з вимогами статті 16 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” до приведення законодавства України у відповідність цим Законом закони України та нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення статті 14 Декрету Кабінету України “Про прибутковий податок з громадян” 26.12.1992 року № 13-92 щодо звільнення сплати збору на обов’язкове соціальне страхування платників фіксованого податку збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, суперечать спеціальній нормі права – Закону, а отже, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Дана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 27 жовтня 2009 року № 09/182 та в Ухвалі Вищого адміністративного суду 28 серпня 2008 року № К-4279/07.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 11 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
До членів сімей фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, але разом з ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю.
Пунктом 6 ч. 2 ст. 17 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Частиною 6 ст. 20 вказаного Закону, яка регулює питання обчислення та сплати страхових внесків, визначено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом для таких страхувальників, як позивач, є квартал.
Законом України “Про внесення змін до Законів України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 08 липня 2010 року № 2461-VI підпункт 4 пункту 8 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” викладено в такій редакції: «Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом».
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески”.
Закон набрав чинності 17 липня 2010 року і діяв до 01 січня 2011 року до дня набрання чинності Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.
Пунктом 4.7 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, в редакції, яка підлягала застосуванню щодо спірного періоду і діяла до 01 січня 2011 року, встановлено, що для таких застрахованих осіб як позивач розмір мінімального страхового внеску визначається шляхом множення мінімального розміру заробітної плати, установленої законом на той час, за який здійснюється розрахунок сум страхових внесків, на 33,2 відсотка.
Статтею 53 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” та ст. 2 Закону України “Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати” встановлено на 2010 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі, зокрема, з 1 січня - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні.
Виходячи з наведених вимог законодавства для таких застрахованих осіб як позивач розмір мінімального страхового внеску становив: у липні - вересні 2010 року - 294,82 грн. щомісяця, у жовтні - листопаді 2010 року – 301,12 грн. щомісяця, у грудні 2010 року - 306,10 грн.
Таким чином, з огляду на викладені положення законодавства та відповідно до вимог пп. 4 п. 8 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, ФОП ОСОБА_2 мала здійснити доплату до мінімального страхового внеску за ІІІ квартал 2010 року, з урахуванням часткової сплати, в розмірі 632,46 грн. = (884,46 (294,82 грн. х 3 міс) – 252,00 грн. (84,00 грн. х 3) грн.)
До 17 липня 2010 року діяла редакція підпункту 4 пункту 8 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, відповідно до якої фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.
Позивачем за ІІІ квартал 2010 року страхові внески до Пенсійного фонду України обчислені та сплачені у фіксованому розмірі.
Між тим, з 17 липня 2010 року – з дня набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Законів України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 08 липня 2010 року № 2461-VI порядок обчислення страхових внесків змінився і їх сплата вже не повинна була відбуватися з фіксованого розміру.
Зміни, що відбулися в законодавстві з питань обчислення страхових внесків для фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування, позивачем враховані не були, що призвело до заниження суми страхових внесків.
У зв’язку з наведеним органом Пенсійного фонду України фізичній особі - підприємцю і було донараховано страхові внески, і складено вимогу про сплату боргу.
Згідно з пп. 8.2 п. 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки у випадку, зокрема, якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків.
У цьому випадку вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відповідно до наведених вимог законодавства органом Пенсійного фонду України на підставі даних особового рахунка платника, які підтверджують суму недоїмки зі страхових внесків, правомірно сформовано вимогу.
Законодавство не містить обмежень щодо формування вимоги в залежності від тих чи інших обставин, а чітко визначає підстави та порядок її формування, що і було дотримано органом Пенсійного фонду України.
Суб’єкт владних повноважень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством (ч. 2 ст. 19 Конституції України), і не порушив права та законні інтереси позивача.
Таким чином, Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області при винесенні спірних рішень діяло правомірно.
Посилання позивача на приписи Указу Президента України № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” та Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” є також неприйнятним, оскільки дані документи до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, суду дійшов висновку щодо необґрунтованості позову та відсутності підстав для його задоволення.
Згідно із вимогами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, що понесла сторона, не на користь якої ухвалено судове рішення, їй не компенсуються.
Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області в інтересах виконавчого органу Пенсійного Фонду про встановлення відсутності повноважень, визнання вимоги незаконною та скасування вимоги – відмовити у повному обсязі.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 28 вересня 2011 року.
Повний текст постанови складений 30 вересня 2011 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Кочанова П.В.