Справа № 2-2616/11

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

19 вересня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Цокол Л.  І. ,

при секретарі –                    Шарапа М. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участі третьої особи Головного управління юстиції в м. Києві про визнання договорві дарування квартири недійсними та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

 Позивач  ОСОБА_1 звернувся до суду і просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 08.05.2004року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 21.05.2004р. , визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані угоди були укладені внаслідок зловмисної домовленості між відповідачами. Зокрема позивач та його представник посилались на те, що  відповідач  ОСОБА_2, будучи дружиною позивача ОСОБА_1  з метою позбавлення спірної квартири статусу спільного майна подружжя  і визнання  за нею права особистої  приватної власності , домовилась з другою стороною про укладення двох договорів дарування.

Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити. В обґрунтування своїх вимог посилались на обставини викладені в позові. Також звертали увагу суду і просили взяти до уваги наступне. Спірна квартира була дійсно придбана в період шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 Після проведення ремонту у квартирі було вирішено здавати її в оренду, і саме за цих обставин, та  постійної зайнятості позивача ОСОБА_1 на роботі, була видана довіреність на ім’я ОСОБА_2 Вказана довіреність надавала можливість відповідачу ОСОБА_2 вирішувати питання пов’язані з орендою квартири, але не відчужувати її. Та обставина, що квартира була подарована ОСОБА_2 ОСОБА_3, а в подальшому через два тижні ОСОБА_3 подарована ОСОБА_2 свідчить про їх домовленість з метою набуття ОСОБА_2 права особистої власності.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення , посилаючись на те, що договори  були укладені відповідно до вимог чинного законодавства, за обставин які виникли у відповідача ОСОБА_2 на той час, і з урахуванням  виданої позивачем ОСОБА_1 довіреності з правом   відчуження спільного майна подружжя на розсуд  ОСОБА_2  Так, представник зазначила, що в 2002 році у відповідача ОСОБА_2 викрали велику суму чужих грошей, яку необхідно було повертати. Позивач ОСОБА_1 видав їй довіреність з правом відчуження спірної квартири, пославшись на те, що вільних грошей у нього немає.  Намагаючись продати квартиру та отримати кошти аби їх повернути, відповідач ОСОБА_2 позичила  13 000 доларів США у ОСОБА_3 Через деякий час між ними було укладено договір дарування  спірної квартири, оскільки ОСОБА_2 не могла повернути борг, а ОСОБА_3 наполягала на поверненні грошових коштів. Випадково зустрівши свого батька ОСОБА_7, ОСОБА_2 змогла повернути борг ОСОБА_3, яка повернула у власність ОСОБА_2 спірне  нерухоме майно.  Всі обставини були достовірно відомі позивачу ОСОБА_1 в період їх дії, тому представник просила застосувати строк позовної давності до вимог позивача та відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_8 позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, в обґрунтування посилався на аналогічні пояснення, що були надані представником ОСОБА_6

Третя особа Головне управління юстиції в м. Києві свого представника для участі у розгляді справи не направило, подало письмові пояснення , відповідно до яких просили врахувати, що угоди посвідчені державним нотаріусом відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_5, представників відповідачів ОСОБА_9 і ОСОБА_8, дослідивши письмові докази по справі,  прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а  також  інтересам держави  і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.. 232 ЦК України  правочин, який вчинено внаслідок зловмисної  домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 знаходились в зареєстрованому шлюбі з 10 серпня 1984 року. 14 січня 2000 року ОСОБА_1 було придбано квартиру АДРЕСА_1

Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 не заперечував той факт, що квартира АДРЕСА_1 є об’єктом спільного майна подружжя.

15 листопада 2002 року ОСОБА_1 виданою ним довіреністю уповноважив ОСОБА_2 управляти та розпоряджатись ( продати за ціну та на умовах їй відомих, подарувати, заложити та обміняти) належною йому квартиру АДРЕСА_1 бути його представником в домоуправлінні та інших державних органах влади та управління, мати до квартири вільний вхід, сплачувати комунальні послуги, виконувати необхідний ремонт в квартирі, з правом здавати квартиру в оренду за ціну та на умовах їй відомих. Для цього надав ОСОБА_2 право: подавати від його імені заяви, у тому числі на виписку (зняття з реєстраційного обліку), отримувати необхідні довідки та документи, в тому числі довідку – характеристику  БТІ на відчуження, розписуватись за нього, підписувати договори, отримувати належні йому гроші, а також виконувати всі необхідні дії, пов’язані з виконанням цього доручення. Довіреність була видано терміном  на три роки.

08 травня 2004 року    ОСОБА_2 діючи від імені ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 також надала згоду на дарування  вищезазначеної квартири як другий з подружжя,  спільне майно якого відчужується.

21 травня 2004   ОСОБА_3подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1.

Під час вчинення та посвідчення правочинів  порушень діючого законодавства допущено не було.

Відповідно до ст..22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ст..23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Для  укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя , що потребують обов’язкового нотаріального засвідчення, згода другого подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Оцінивши встановлені обставини суд не знаходить достатніх підстав для задоволення вимог позивача, оскільки під час судового розгляду не було доведено вчинення правочинів внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_2, яка представляла інтереси ОСОБА_1  з одного боку і ОСОБА_3 з іншого, як не встановлено і порушень прав ОСОБА_1 при відчуженні  належного йому на праві спільної сумісної власності нерухомого майна.

Суд виходить з того, що твердження позивача ОСОБА_1 про необізнаність та відсутність згоди на дарування спірної квартири є голослівним, і спростовується виданою ним же довіреністю, якою  надано право відповідачу ОСОБА_2 управляти та розпоряджатись ( продати за ціну та на умовах їй відомих, подарувати, заложити та обміняти) належною йому квартиру АДРЕСА_1.

Та обставина що ОСОБА_3 квартира була подарована ОСОБА_2 без подальшої обізнаності та згоди позивача ОСОБА_1 не є порушенням вимог діючого законодавства, та не порушує жодним чином права чи інтереси позивача ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_3 будучи власником вчинила правочин на власний розсуд.

Із письмових пояснень ОСОБА_3 і ОСОБА_2, підтриманих їх представниками ОСОБА_9 і ОСОБА_8 під час судового розгляду, вбачається, що в 2002 році у ОСОБА_2 виникли фінансові труднощі,  під впливом яких вона вимушена була вчинити правочин на відчуження спірної квартири. Саме у зв’язку з цим її чоловіком, позивачем ОСОБА_1 була видана довіреність з правом відчуження , в тому числі шляхом дарування, спірної квартири. Через деякий час ОСОБА_2 віднайшла можливість повернути  борг, який було взято у ОСОБА_3, тому остання відчужила квартиру шляхом дарування ОСОБА_2

Судом  приймаються до уваги вказані пояснення,оскільки вони підтверджені виданою позивачем  довіреністю , яка протягом всього часу її дії не була скасована.

В той же час суд відхиляє пояснення позивача ОСОБА_1 на те, що довіреність на ім’я ОСОБА_2 ним була видана з метою вирішення питань пов’язаних з орендою квартири. Так, видана довіреність чітко визначає право ОСОБА_2 здійснювати відчуження нерухомого майна та отримувати відповідні документи необхідні для цього.

Виходячи з викладеного в позові слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15,16, 202,203,717 ЦК України,ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215  ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

   В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участі третьої особи Головного управління юстиції в м. Києві про визнання договорві дарування квартири недійсними та визнання права власності, відмовити.   Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти діб з дня його проголошення.

Суддя                                                                                           Л. І. Цокол